Ганнібал - Томас Харріс

Те дзеркало з вирізаними на рамі херувимами можна нахиляти під потрібним кутом, щоб роздивитися загін згори — так само дзеркала в кулінарних школах дозволяють учням побачити, що відбувається на плиті вчителя.

Режисер Оресте Піні та сардинський бригадир Мейсона, професійний кіднепер на ім’я Карло, незлюбили один одного з першого ж погляду.

Карло Деоґрасіас був опецькуватим рум’яним чоловіком в альпійському капелюсі з кабанячою щетинкою під тасьмою. Він мав звичку гризти хрящі з оленячої щелепи — уламок із парою зубів він завжди носив у кишені жилетки.

Карло був провідним спеціалістом у давній сардинській професії викрадачів людей, а також професіональним месником.

Багаті італійці можуть розповісти, що як вас викрадуть із метою отримати викуп, то найкращий варіант — потрапити в руки сардинцям. Вони принаймні професіонали й не вб’ють вас випадково або через паніку. Якщо родичі заплатять, то у вас є шанс повернутися неушкодженим, незґвалтованим і непонівеченим. Якщо викрадачі не отримають відкупу, то родичам доведеться очікувати вашого повернення поштою — шматками.

Карло були не до вподоби мудровані приготування Мейсона. Він мав достатньо досвіду в цій галузі і, власне, за двадцять років до того вже згодував людину свиням у Тоскані — то був колишній нацист і граф-самозванець, який силою домагався сексуальних утіх від дітей, як хлопчиків, так і дівчаток, у тосканських селищах. Карло став до роботи з завзяттям — викрав чоловіка з його власного саду за три милі від абатства Святого Михайла й згодував його п’ятьом великим домашнім свиням на фермі під Поджіо-алле-Корті — хоча заради цього йому довелося три дні морити свиней голодом. Зв’язаний нацист пручався, благав і пітнів, коли Карло просунув його ноги в загін, та все одно свині не наважувалися братися за невгамовні пальці, допоки Карло (з докорами сумління за те, що порушує точні умови контракту) не нагодував нациста улюбленою зеленню свиней та не перерізав йому горлянку, аби підсобити тваринам.

За характером Карло був веселим та енергійним, але присутність режисера його дратувала — за наказом Мейсона Карло привіз із борделю в Кальярі дзеркало, тільки щоб підсобити порнографові Оресте Піні.

Те дзеркало мало слугувати стимулом для Оресте, який полюбив дзеркала під час зйомок порно та єдиного справжнього снаф-фільму, що він зробив у Мавританії. Надихнувшись попередженням, надрукованим на бічному дзеркалі своєї автівки, він став першопрохідцем у використанні кривих люстерок, у яких предмети здавалися більшими, ніж видно неозброєним оком.

Оресте мусить провести зйомку двома камерами з хорошим звуком, як наказав Мейсон, і відзняти все з першого дубля. Окрім усього того, Мейсон забажав, аби обличчя жертви постійно та безперервно знімали крупним планом.

Карло здавалося, що режисер уже цілу вічність порається з обладнанням.

— Можеш там стояти й що завгодно лопотіти мені, мов та баба, або ж візьми та подивися репетицію. Тоді попитаєш мене, як чогось не зрозумієш, — сказав Карло режисерові.

— Я хочу відзняти репетицію.

— Va bene[79]. Налаштовуй своє лайно і берись до справи.

Поки Оресте розставляв камери, Карло разом із трьома мовчазними сардинцями займалися власними приготуваннями.

Оресте любив гроші й ніколи не припиняв дивуватися речам, які за ті гроші можна купити.

Брат Карло, Маттео, розклав паку поношеного одягу на довгому столі, що стояв на козлах збоку біля навісу. Він вибирав у купі сорочку й штани, а два інші сардинці, брати Пʼєро й Томмазо Фальчіоне, закочували під навіс медичні ноші, повільно штовхаючи їх по траві. Ноші були побиті й поплямовані.

Маттео завчасно наготував відра з м’ясним фаршем, кілька необпатраних курячих тушок і зіпсуті фрукти, на які вже налетіли мухи, а також відро з яловичими кишками й нутрощами.

Маттео розклав на ношах обшарпані штани кольору хакі й почав фарширувати їх м’ясом, фруктами та двійкою курей. Потім узяв пару бавовняних рукавичок і напхав їх фаршем та жолудями, ретельно набиваючи кожен палець, а тоді приклав їх до кожної холоші внизу. Він дібрав гарну сорочку, розправив її на ношах, напхав туди кишок і нутрощів, поправив силует хлібом і тільки потім застебнув ґудзики й охайно заправив краї сорочки в штани. Друга пара нафаршированих рукавичок розташувалася з кінців рукавів. На кавун, що правив за голову, Маттео натягнув сітку для волосся, під яку поклав фарш із того боку, де мало бути обличчя, і почепив замість очей два варених яйця. Коли він із цим покінчив, результат став скидатися на грудкуватого манекена, який на тих ношах мав кращий вигляд, ніж деякі стрибуни, що встигли на них покататися. На завершення Маттео побризкав надзвичайно дорогим одеколоном на «обличчя» кавуна та на рукавички, що слугували за руки.

Карло вихнув підборіддям у бік худорлявого асистента Оресте, який перехилився за огорожу, висуваючи якомога далі над загоном кудлатий мікрофон, виміряючи, куди зможе дістати.

— Скажи своєму пердолі, що, як він туди впаде, я по нього не лізтиму.

Урешті-решт, усе було готове. Пʼєро й Томмазо склали в ношах ніжки й опустили до землі, а тоді вкотили крізь ворота в загін.

Карло виніс із будинку магнітофон і підсилювач. У нього була низка касет, деякі записи він зробив сам, коли відрізав вуха полоненим жертвам, щоб переслати їх родичам у листі. Карло неодмінно програвав касети тваринам, поки ті їли. Записи не знадобляться, коли в нього буде справжня жертва, яка кричатиме наживо.

До стовпів під навісом були прибиті два ветхі вуличні гучномовці. На привітному моріжку, що спускався до лісу, виблискувало сонце. Міцна огорожа навколо загону також ішла вглиб лісу. Оресте чув, як під дахом навісу дзижчить у пообідній тиші бджола.

— Готовий? — спитав Карло.

Оресте сам став за одну камеру на тринозі.

— Giriamo, — гукнув він другому оператору.

— Pronti! — почулася відповідь.

— Motore!

Увімкнулися камери.

— Partito!

Звук писався разом із зображенням.

— Azione![80] — сказав Оресто й тицьнув пальцем Карло.

Сардинець натиснув на магнітофоні кнопку, і залунав пекельний крик, плач і благання. Від цього волання оператор смикнувся, тоді опанував себе. Той крик був нестерпним і водночас — заманливою увертюрою для рил, що виринули з лісу, зваблені вереском, який запрошував до обіду.

Розділ 32

Поїздка до Женеви на день, в обидва кінці, щоб побачити гроші.

Рейс із пересадкою в Мілані — спочатку на свистючому турбогвинтовому літаку «аероспатіале», який рано-вранці виборсався з Флоренції та завихляв понад виноградниками з такими широкими доріжками між рядками, що вони скидалися на грубий макет Тоскани. Щось було не так із кольорами в пейзажі — якогось неправильного синього відтінку нові басейни при