Ганнібал - Томас Харріс
О шостій він приїхав на своєму маленькому motorino до музею Бардіні й поставив мопед на ланцюг при залізному бар’єрі, звідки вже забирали велосипеди останні студенти. Він побачив припаркований біля музею білий фургон «швидкої» й прикинув, що то мав бути Карло. У фургоні сиділи двоє чоловіків. Коли Пацці повернувся спиною, то відчув на собі їхні погляди.
Часу було вдосталь. Вуличні ліхтарі вже горіли, і він повільно рушив до річки крізь такі догідні густі тіні, що їх відкидали дерева біля музею. На Понте алле Ґраціе він на хвильку спинився, споглядаючи повільні води Арно й прокручуючи в голові план дій — востаннє, поки на роздуми ще лишався час. Ніч буде темною. Добре. Низькі хмари поспішали на схід понад Флоренцією, мало не зачіпаючи гострий шпиль Палаццо Веккіо, вітерець посилювався й закручував у вихорі дрібний гравій і висохлий голубиний послід на площі перед Санта-Кроче, куди тепер прямував Пацці. Кишені відтягували «беретта»-380, плаский шкіряний кийок і ніж, яким слідчий проштрикне доктора Лектера, якщо виникне необхідність убити його на місці.
Храм Санта-Кроче зачиняється о шостій вечора, проте паламар пустив Пацці всередину крізь двері біля головного входу. Слідчий не хотів розпитувати служку, чи працює в капелі «доктор Фелл», тому вирішив обережно роздивитися сам. Від свічок, що горіли вздовж стін, лилося достатньо світла. Пацці довго крокував великим храмом, доки зміг зазирнути в праве крило хрещатого приміщення. Крізь вогники церковних свічок було важко роздивитися, чи є доктор Фелл у капелі Каппоні. Далі, тихим кроком уздовж правого трансепта. Тепер видно. Велика тінь лягла на стіну капели, і на мить Пацці перехопило подих. То був доктор Лектер, він схилився над лампою на підлозі, притираючи вирізьблені надписи. Доктор підвівся й поглянув у темряву, мов сова, повертаючи голову й не рухаючи тулубом, підсвічений знизу робочою лампою, від чого тінь здавалася просто велетенською. Потім тінь зменшилася, сповзла долі стіною капели, коли доктор знову взявся до справи.
Пацці відчув, як по спині під сорочкою стікають краплі поту, але шкіра на обличчі похолола.
До початку зборів у Палаццо Веккіо лишалася ціла година, і Пацці хотів прибути на лекцію з запізненням.
Суворої краси капела, яку Брунеллескі звів для роду Пацці в храмі Санта-Кроче, — один із найкращих зразків архітектури Ренесансу. Тут примирились коло і квадрат. Ця споруда стоїть поза вівтарною частиною храму, дістатися туди можна тільки склепінчастим клуатром.
Пацці молився в капелі Пацці, стоячи навколішках на кам’яній підлозі. Звисока, з медальйона делла Роббіа, за ним спостерігала його подоба. Слідчий відчував, як коло апостолів на стелі душить його молитви, і сподівався, що ці звернення вислизнуть у темний клуатр за його спиною й полинуть звідти до неба й до Бога.
Через силу він став уявляти собі блага, яких зможе досягти за гроші, що отримає в обмін на доктора Лектера. Він думав про те, як вони з дружиною простягатимуть монети безпритульним, а ще подарують якійсь лікарні медичне обладнання. Він дивився на хвилі Тиверіадського озера, яке так нагадувало йому Чесапікську затоку. Він бачив, як гожа рожева ручка дружини обвиває його член, стискає, щоб головка ще більше напружилася.
Пацці роззирнувся довкола, нікого не помітив і звернувся до Господа вголос:
— Дякую Тобі, Боже, що дозволяєш мені прибрати цього монстра, чудовиська над усіма чудовиськами, з лиця землі Твоєї. Дякую Тобі від імені всіх душ, які ми позбавимо болю.
Чи то було монарше «ми», чи малася на увазі співпраця Пацці з Богом — неясно, і, певно, єдиної відповіді не існує.
Якась його частина, налаштована вороже, твердила, що Пацці вбивця, як і доктор Лектер, що Ньйокко став їхньою жертвою, оскільки Пацці не зробив нічого, аби порятувати цигана, і зітхнув із полегшенням, коли смерть назавжди стулила йому вуста.
Залишаючи капелу, Пацці розмірковував, що віднайшов через молитву підтримку — поки він перетинав темний клуатр, слідчого не полишало відчуття, що він не сам.
Карло чекав під козирком палаццо Пікколоміні й пішов поруч із Пацці, ступаючи з ним у ногу. Говорили вони мало.
Чоловіки зайшли за Палаццо Веккіо й пересвідчилися, що чорний вихід на віа деї Леоне замкнено й віконниці нагорі зачинено.
Незамкненим лишався тільки головний вхід до Палаццо.
— Ми вийдемо звідси, спустимося сходами й звернемо за ріг на віа Нері, — сказав Пацці.
— Ми з братом будемо з того боку площі, де Лоджія. Підемо слідом за вами на добрій відстані. Інші вже біля музею Бардіні.
— Я їх бачив.
— Вони тебе теж, — зауважив Карло.
— Від тієї рушниці з картеччю багато шуму?
— Та ні, не так багато, як від вогнепальної зброї, але ти її почуєш, а він одразу впаде.
Карло не сказав йому, що Пʼєро стрілятиме картеччю із затінку перед музеєм, поки Пацці й доктор Лектер стоятимуть у світлі. Карло не хотів, щоб Пацці сіпнувся й таким чином попередив про постріл доктора.
— Ти мусиш підтвердити Мейсонові, що він у тебе. Ти мусиш це зробити сьогодні ж, — нагадав Пацці.
— Не хвилюйся. Цей довбень цілу ніч благатиме Мейсона телефоном, — відповів Карло й скоса глянув на Пацці, сподіваючись побачити, як той кривиться. — Спочатку аби Мейсон його пощадив, а за деякий час уже благатиме про смерть.
Розділ 36
Настала ніч, і з Палаццо Веккіо виштурхали останніх туристів. Вони розбрелися по площі, і більшість, спиною відчуваючи погрозливий масив середньовічного замку, озиралися й востаннє поглядали на зубці парапетів, що високо вгорі нагадували посміх гелловінського гарбуза.
Увімкнулися прожектори, заливаючи світлом грубе, голе каміння, загострюючи тіні під високими бійницями. Ластівки поверталися до своїх гнізд, і вже з’являлися перші кажани, чиєму полюванню заважала не стільки підсвітка, скільки високочастотний виск електрообладнання реставраторів.
Нескінчені роботи зі збереження й відновлення культурного спадку всередині палаццо триватимуть іще годину — крім Салону Лілій, де доктор Лектер уже встиг переговорити з виконробом ремонтної бригади.
Виконроб, звиклий до скупості й злостивих вимог Комісії Белле-Арті, визнав доктора за люб’язного та надзвичайно щедрого чоловіка.
За кілька хвилин його робітники вже збирали обладнання, відсували великі паркетні натирачі й компресори під стіни й змотували електричні дроти і подовжувачі. Вони швиденько встановили складані
