Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

І потім, із твоїми розхитаними нервами спілкування з такою кількістю подібних вочевидь шкідливо…

— Після чотирьох років спілкування з тобою мені вже нічого не шкідливо, — чарівно посміхнулась я. — І потім… Як це не братися?! А про зниклих дівчаток ти подумав? Ну, подумай, ну, будь ласка… Хто витягне їх із халепи?! Хто, якщо не знаменитий Георгій Собаневський?

Цього разу Жорик чомусь не розтанув від лестощів. Навпаки, насупився ще дужче та зробився раптом неможливо діловитим і офіційним. Ну, просто, як я в кабінеті Шумилова, коли намагалася здолати своє зачарування.

— Досвід показує, що коли сталося справжнє лихо, рятувати слід відразу. Скільки, кажеш, часу минуло з моменту зникнення твоїх акторок?

— З моменту зникнення Першої Героїні — тиждень. Друга зникла на два дні пізніше, — цю інформацію я вже читала в записнику.

— Ось бачиш! — тоном Детектива, Який Усе Знає, з переможним блиском у очах, проголосив Георгій. — І жодних вимог щодо викупу? Жодних звісток від можливих викрадачів?

— Жодних…

— Або з панянками нічого страшного не сталося, або рятувати вже нема кого, — твердо заявив Детектив, Який Усе Знає, так, ніби йшлося про якісь побутові дрібниці. — Вважаю участь у цій справі недоцільною. У першому випадку всі газети радісно заверещать, що агенція «Order» від серйозних справ скотилося до витягань нерозважливих плюгавок із чужих ліжок. А в другому… Навряд чи ти зможеш назвати позитивним результатом виявлення місця перебування двох трупів, чи не так?

Я не розлютилася. Не кинулася на Георгія з обвинуваченнями в жорстокосердності. Не напала з докорами щодо пригнічення моєї особистості (все життя, щойно якась справа викликала в мене зацікавлення, Георгій оголошував участь у ній недоцільною). Я навіть не обурилася з приводу абсолютно невиправданого Жорикового песимізму. Ні. Я подумки порахувала до десяти й вирішила спробувати все пояснити ще раз. І після цього хтось іще береться стверджувати, що в мене нестабільна психіка?!

— Усе не так просто, — почала я. — У Першої Героїні були чудові стосунки з батьками. Дуже відкриті. У родині звикли все одне одному розповідати. Дівчинці просто не було через що втікати з дому. Розумієш? Крім того, в двадцять один рік це можна робити не потай. Попередити друзів і батьків. А вона нікого не попередила. Поводилася так, начебто збирається на звичайну прогулянку. Перед виходом подзвонила своєму хлопцеві, сказала, що їй сумно вдома, запропонувала піти погуляти. Він готувався до якогось інститутського семінару, тому відмовився.

— Чому ж міліція вирішила, що дівчина зникла з власної ініціативи?

— Та тому, що міліції ліньки займатися розслідуванням! Раз ніякого злочину не було, то можна відбутися звичайним оголошенням зниклих у розшук і нічого не починати, — я спіймала себе на тому, що цитую режисерку. — Принаймні, так вважає Зінаїда Максимівна. Але вона взагалі налаштована проти міліції. Оперативника, якому було доручено провести обшук у її кабінеті, просто зіпхнула зі сходів. І вигукувала при цьому щось типу: «Брудні свині! Замість того, щоб займатися розслідуванням, вони порпаються в моїх речах! Я вам покажу обшук! Це мої особисті речі!».

Про те, що останній факт мав місце, я довідалася від Настусі й Тигри, захопленої сміливістю своєї «Зінаїдочки Максимівночки». Тигра виявилася мимовільним свідком цієї сцени. Підіймалася до режисери з вкотре забутими тією в залі ключами та наткнулася на розгнівану Зінаїду Максимівну, яка розправлялася з бідолашним оперативником.

— Так і запиши: «Режисерка поводиться огидно. І підозріло, на додачу», — продиктував Жорик. — Боялася обшуку, виходить, було що ховати. Крім того, вже ти ж бо повинна розуміти, що міліція не припинить активних дій просто так, через лінощі. Напевне, наші опери знайшли вагомі докази добровільної втечі твоїх Героїнь. Так. Зазнач, що мені потрібно подзвонити хлопцям, довідатися, через що вони повірили у версію про відсутність складу злочину.

Я зраділа, що Жорик почав нарешті думати, й навіть не сперечалася з ним щодо його сумнівів у порядності режисерки. Колись давно Георгій і сам працював у міліції, там у нього збереглася безліч неоціненних зв’язків. Повідомлення про те, що Георгію потрібно розпитати колишніх колег про нашу справу, я позначила одиничною.

— Чудово! У нас з’явився перший пункт плану дій.

— І не сподівайся! — ображено пробурчав Жорик, коли усвідомив, що піддався на мої провокації і все-таки почав думати про розслідування. — Я не давав згоди вплутуватися в цю справу…

— Ну, Георгію! — хором заканючили ми з Настусею. — Ну, будь ласочка! Ну, ми в тебе віримо!

— Негайно припиніть цей бедлам! — якби Георгій сидів на тому місці, де сидять усі нормальні люди, то напевне грюкнув би кулаком по столі. На жаль, столу під кулаком не виявилося. Намагаючись нас закликати до порядку, розгніваний Жорик щосили вдарив себе по коліні. Спрацювали рефлекси. Георгій з досадою засичав, схопився за ногу й навіть зіскочив із підвіконня. При цьому, звичайно ж, налякав мене. Я й собі відскочила, перекинула каву, обпеклася й теж засичала, намагаючись приховати за цим звуком потік непристойної лайки. А потім він дивується, чому в мене розладнані нерви!

Настуся, котра досі не бачила такого цирку щохвилини, захоплено заляпала в долоні. Я трохи заспокоїлася та заходилась витирати каву, що розлилася з перекинутої турки.

— Є така прикмета, — звертаючись нібито тільки до мене, промовила Настуся, — хто щось неправильно робить чи говорить, того Бог карає. Після яких слів у нас цей бедлам почався?

— Після того, як Жорик відмовився допомагати в пошуках Героїнь, — із серйозним виглядом включилась я в Сестрицину гру.

— Гаразд, годі, — завив Георгій, — я не відмовлявся! Просто вважаю це дурнуватим заняттям. Але ви, я так розумію, легко не заспокоїтеся. Добре, а якщо я доведу вам, що акторки зникли за власним бажанням? Тоді ви дасте мені спокій?

— Обіцяємо! — дружно зраділи ми.

— Катерино! — тоном Найголовнішого Шефа наказав Жорик. — Продовжуй доповідь.

— Після телефонної розмови зі своїм коханим Перша Героїня повідомила батькам, що піде гуляти з подружкою, і, можливо, залишиться в цієї подружки ночувати. Дівчина дала щигля по носі молодшому братові та зачинила за собою вхідні двері. Була восьма вечора, надворі було на подив тепло й сухо.