Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Як тільки вони дійшли до воріт, Андрогін почав розповідати:

– Вам далеко не втекти, тут навкруги мої люди.

Агіас посміхнувся:

– І мої теж.

Ворота відкрилися, і такого ніхто не міг передбачити. За ними було те, що не приходило в голову ні Агіасу, ні Дітару. За воротами знаходився Авраал і всі двадцять ченців. Вони були спіймані, і стояли навколішки з піднятими руками за головою. Їх оточувала майже тисяча індусів.

Тепер посміхнувся Андрогін:

– Мабуть вони не такі міткі, як ви. – Він засміявся.

Цей день індус запам'ятає надовго. Авраал глянув на Агіаса з презирством, адже той знову виявився кращий за його сина. В Дітара не було слів, зникала остання надія. Авраал і його свита потрапили в полон. Як так? Він нашвидку дивився на всі боки, намагаючись знайти хоч щось, що може допомогти, але ні, ідей не було. Він відпустив Андрогіна, і той відразу скинув тканину сорочки. Жарти закінчилися. Андрогін більше не посміхався.

– Досить на сьогодні. Ми обоє винесли урок! Всім вина і м'яса. Ми повертаємося в намет. Солдати видавали радісні крики, відмінний привід для свята, особливо після такої стомлюючої битви.

Намет переможця оточили сім рядів стражників зі зброєю. Після всіх цих подій недооцінювати ченців було дурістю. Сам табір виглядав дуже переконливо. На найвищому місці стояв трон Андрогіна. Спочатку він покликав усіх полонених, крім Дітара і наказав звільнити і звернувся до них:

– Я відпускаю вас, повертайтеся додому.

– Ти або роби, або не роби, а обіцяти не потрібно. – Не повірив Авраал.

– Там, де немає ризику – немає задоволення.

– Впевнений, що в моєї людини, не раз була можливість тебе вбити. Думаєш, це не повториться? – І Авраал перевів погляд на Дітара.

Варта розрізала вузли на мотузках. Полонені переглянулися. Вони були вільні. Індус відпустив їх, життя ще більше непередбачуване і іноді ворог може поводитися, як друг. Всі дякували всесвіту за можливість жити далі. Ченці покинули форд індусів.

Дітар підійшов до Андрогіна, на що той сказав:

– Ти мій бранець, як мені бути?

Дітар хотів поговорити з ним, але промовчав.

– Хіба ти не бачиш, що слабше за мене?

– Я потрапив у твої руки з необережности.

– Якщо я відпущу тебе, що ти робитимеш?

– Я зберу всіх ченців і поведу проти тебе в вирішальну сутичку. – Дітар подивився на Міланоса та Беркуна, і додав – Чесну сутичку.

– А що мені зробити, щоб ти підкорявся мені?

– Злови мене ще раз, тоді я підкорятимуся.

– Гаразд. Я тебе відпускаю, але прийду завтра на світанку, щоб зловити тебе знову. Можеш йти, але вранці я за тобою прийду. В мене завдання привести ченця в Калінгу, але …

– Що "але"? – Запитав його Дітар.

– Але, якщо залишишся – Монастиря не зачіплю. – Закінчив Андрогін.

Андрогін говорив правду. Дітар знав це. Найбільше чернець хотів, що б його брати і сестри були в безпеці, і зараз єдиний варіант їх убезпечити – це бути полоненим індуса.

– Я залишаюся. – Дітар залишився, а Авраал з Агіасом пішли.

Вони всі зрозуміли, Андрогін не просто всіх відпустив, всіх крім одного. Вони збагнули, що Дітар пожертвував собою і віддався в руки Андрогіна, щоб табір циганів і Монастир Братства міг спати спокійно.

Глава 44

"Довіра – ознака мужності, вірність – свідоцтво сили".

Заповідь Сорок четверта. Кодекс Братства тибетських ченців.

Андрогін був у своєму наметі, він сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу, очі його були закриті. Горіли свічки, і їх мерехтіння освітлювало приміщення. Він був задумливий. Навкруги не було охорони. Часто в його голові виникали образи минулого. Його дитинство, його молодший брат, то, як вони з ним росли і як подорослішали.

– Вся ця влада та політика зробила нас жорстокими. Ми готові вбивати через неї, ми готові брехати через неї, і ми готові зраджувати через неї.

Внутрішній діалог обірвався. Міланос зайшов до брата:

– Але це властиво людям. Хіба ні?

– Людям властиво любити.

– Через любов зраджують і брешуть вдвічі більше ніж через владу. Сьогодні Глава Братства був у наших руках, чому ти дозволив йому піти?

Він дивився на свого молодшого брата. На його обличчі було невдоволення. Губи були стислі, брови опущені, одна сторона щелепи була опухла.

– Я можу зловити цю людину знову. – Очі його, як і раніше були закриті. Він відчував роздратування свого брата, але не реагував. – Я прагну опанувати його серце, тоді інші ченці нам підкорятимуться самі.

– Яке сентиментальне марення. Ти збираєшся грати в ігри? – Міланос починав закипати від злості.

– Це не сентименти, це розум. Вони можуть нам допомогти, в них немає зла. Їх довіру можна завоювати. Будь-яка війна це гра, так що ми вже граємо.

– Ось саме є ігри, серйозніше ніж ця. Aшoкa привів свою армію в Калінгу занадто швидко. – Міланос заспокоївся.

З'ясування стосунків відійшло на другий план. Андрогін теж помінявся.

– Що ти таке кажеш? Це якісь чутки?

– Я отримав лист. Орел прилетів сьогодні рано вранці. – Він дістав згорнуту записку і простягнув брату.– Імператор терміново викликає тебе. Армія вже близько. Настав час для битви з ворогом.

Прочитавши лист, Андрогін встав:

– Треба збиратися і виступати. Завдання ми виконали, чернець у нас. Нам немає чого тут залишатися. Віддай наказ, що б мої воїни був готові покинути форт до ранку.

Був полудень. Земля тріскалася від спеки. Ні єдиної хмари не було видно, тільки птахи кружляли в пошуках здобичі. В таборі циганів стало тихо. Всі ховалися в наметах від спеки. Вони були в безпеці, їх сусіди не збиралися більше нападати. Дітар робить для Братства набагато більше, ніж хтось з ченців. Він вірить Авраалу. Він вірить в Ханоя. Віра Дітара вище і важливіше його самого. Його вчинки кажуть самі за себе. Агіас єдиний, хто не міг змиритися з жертвою Дітара. Йому було боляче, що його друг залишився в полоні, тоді як він на волі.

Андрогін поспішав, наказ імператора не давав йому розслабитися, він збирав воїнів і хотів покинути притулок, чим швидше. З декількох тисяч солдатів, що були у форті, він вибирав найкращих. Він взяв свою особисту варту, сотню наїзників, пару сотень списоносців і самих кращих мечоносців. Міланос кричав на них і квапив, воїни боялися його, але підкорялися. Їм належало йти проти армії Ашоки, на це здатний тільки сміливець або божевільний. Знову йти в атаку, знову битися, знову помирати.

Намети збиралися, із складу виносили зброю і провізію, збирали