Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Есін віддав наступний наказ:

– Стріляй!

Стріли і списи полетіли з пітьми. Свист нагадував вітер. Як залізний дощ, вони обрушилися, вбиваючи ворога. Когось ранило, хтось і зовсім був повержений. Чулися стогони, індуси намагалися допомогти пораненим. Вони зазнали великих втрат.

– Вперед у бій! – Кричали ченці і бігли, виконуючи наказ.

Всі, хто був в засідці – кинулися в бій. Цигани і ченці з криком покинули свої укриття та побігли на ворога. Пастка вдалася, і індуси Андрогіна не атакували, а захищалися. Мечі створювали дзвін, і шум від битви не затихав. Цигани не дали ворогові напасти на них у таборі, і атакувати із засідки, це було дуже вдалою ідеєю. Солдати були вмілими, їх мечі і списи досягали мети, але цигани не планували відступати. Битва вже тривала досить довго.

Агіас бився, як звір. Він був вправним бійцем і не дозволив ні одному вістрю торкнутися свого тіла. Кожен знав, що це може бути їх остання ніч, вони були готові залишити цей світ, але здаватися ніхто не збирався.

Дітар побачив у темряві Андрогіна. Їх погляди зійшлися, і їх битва вже почалася. Андрогін бажав дістати ченців, Дітар це розумів. Індус був швидкий, потужним стрибком він виявився поряд зі своїм суперником, і встиг занести свій меч. Дітар не поступався в швидкості і відстрибнув убік. Той продовжував атакувати ченця.

Нічна битва тривала. Цигани не здавали позиції. Було багато поранених, але ще більше загиблих. Індуси не чекали такого опору, і у багатьох почали закрадатися сумніви. Беркун був у самому центрі битви. Лють берсерка була невгамовною, він бився з двома, а то і з трьома супротивниками відразу. Обличчя його було забруднене кров'ю. Поклавши ворога на землю, він не залишав шансів, ударом меча він обривав його життя. На спину Беркуна накинувся циган і, приставивши ніж до шиї берсерка, вже було відчув себе переможцем, але не встиг.

Кинджал Беркуна вже знайшов своє місце в тілі бідного цигана. Видавши стогін, з його рота потекла кров, він впав.

– Гарна спроба. – Гордовито сказав він. – Але вам, циганам, далеко до мене.

Він нахилився над полеглим, і витягнув з його грудей свій ніж. Той, видавши тяжкий звук, видихнув востаннє. Агіас не повірив своїм очам, коли побачив Беркуна. Ненависть його переповнювала. Він довго чекав шансу розправитися з берсерком, і ось доля зробила йому подарунок. Агіас намацав у себе в кишені маленьку пляшечку, це була отрута. Отрута, яку він взяв у Фалькара, вночі після свого воскресіння. Відкупоривши пляшку, він з хитрою усмішкою вилив усе до останньої краплі на лезо. Він змочив цією рідиною кожен міліметр своєї зброї.

– Що це означає? – Запитала Надіша.

– Я хочу, щоб він здох раз і назавжди.

Вона дивилася йому в очі і зрозуміла, що Беркун не піде живим. Агіас нероздумуючи, побіг на берсерка. Той не підозрював про небезпеку.

Дітар і Андрогін продовжували свою битву. Чернець вправно орудував зброєю, вона була з ним одним цілим. Він вирішив обхитрити індуса. Відстрибнувши трохи назад, взяв клинок обома руками і побіг на ворога. Андрогін знав, як відбити таку атаку. Він обернувся і виставив меч, спрямований вістрям на того, що біжить. Дітар був вже дуже близько і в потрібний момент, метнув свій меч у ворога. Не зменшуючи швидкості, ковзаючи ногами вперед, чернець впав на спину. Мечь Андрогіна пролетів поряд з обличчям Дітара, опинившись у нього в руках. Цього неможливо було передбачити.

Дітар лежав на землі з мечем у руках. Підстрибнувши, він відчув свою перевагу.

– Спритність – це твоя краща якість? – Крикнув Андрогін.

– Не лише. – Відповів його суперник.

Андрогін підвівся на ноги.

– Твої люди мруть, як мухи. Мені потрібні полонені і вони будуть. Адже ти ще живий і добре підходиш на цю роль!

Берсерк не відходив занадто далеко від командира. Він виявлявся поруч тоді, коли це було найпотрібніше.

– Твої люди, не краще за моїх. – Сказав Андрогін. – Але і я не гірше за тебе.

Дітар побачив Беркуна. В його голові промайнула думка про загибель.

– Одного здолати складно, якщо їх буде двоє – я точно програю.

В цю ніч удача була на боці Дітара. Агіас, неначе був посланий Творцем. З силою слона і швидкістю гепарда він врізався в Беркуна. Той був його метою, а Андрогін був метою Дітара. Тепер вони билися вчотирьох.

Дітар крикнув своєму другу:

– Зберігати вірність – це гідність.

– Пізнати вірність – це честь. – Почув він у відповідь.

Друзі підбадьорилися. Битва продовжилася.

Загинуло більше половини індусів, вони не розраховували на такі втрати в боротьбі з циганами. Багато хто думав про втечу. Солдати вже не так активно нападали. Поступово цигани відкидали їх назад. Ніч вже була глибока. Місяць був високо, зірки все так само світили над головами. Шум битви поступово згасав.

Берсерк безжально обсипав Агіаса градом ударів. Той не міг навіть підступитися до свого ворога. Ненависть підживлювала його. Він не міг придумати план, як вразити Беркуна своїм отруєним лезом. Єдине, на що він міг сподіватися, якщо щось відверне берсерка, і вже тоді, він зможе завдати смертельного удару. Агіас продовжував ухилятися і відступати назад. Беркун не давав йому шансу перевести дихання. Удар за ударом він ставав на крок ближче до перемоги.

Меч його вже затупився, але сила, з якою він їм орудував, була небезпечніша, ніж гострота клинка.

Андрогін вже не вірив у свою перемогу. Бійка з Дітаром займала надто багато часу. Поки він був зайнятий ченцем, його військо залишалося без командира, і було майже розгромлено. Потрібно було терміново відправити гінця за підмогою до Міланоса.

– Нам потрібна допомога, або ці чортові цигани з ченцями нас всіх тут покладуть. – Андрогін заволав, щодуху.

Беркун почув, крик свого командира і повернув голову, для Агіаса, це був знак. Як тільки удари берсерка припинилися, Агіас зробив два кроки назустріч і в стрибку заніс свій меч. Беркун помітив це, але не встиг прикритися і відбити атаку. Меч берсерка впав. Беркун не міг повірити, що його рука не втримала його. Берсерк був без зброї. Різко він відчув біль. Подивившись на свою руку, він побачив, як ллється кров. Його кисть все ще тримала клинок, але Берсерк втратив свою зброю і свою кінцівку.

Агіас вклав у цей удар всю свою силу, він знав, що іншої можливості не буде. Він переміг у цій сутичці.

Беркун закричав від болю, його обличчя зблідло. Кров йшла із його тіла. Він затиснув руку і помчав геть. Надіша