Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Дітар спостерігав, як його друг справлявся з охороною. В якийсь момент Дітар відчув, що мотузок з його рук спав. Він зміг поворушити кистями рук. Знову вільний і радий бачити свого брата, він кинувся допомагати. Вдвох вони билися з охороною. Андрогін не став тікати, він не боявся ченців і легко вступив у сутичку. Тим часом, індуси бігли на клич тривоги і оточували намет. Солдат стало кілька сотень, а потім і кілька тисяч. Озброєні до зубів і готові вбивати, вони чекали свою жертву.
Агіас віддав Дітару його меч, а сам дістав пару кинджалів. Охорони в живих не залишилося, і Андрогін бився один проти ченців.
Дітар вибив зброю Андрогіна і притулив свій меч до його шиї. Індус не чинив опір. Він знав, що з табору вони не вийдуть і тепер у його форті два ченці, а це краще ніж один. Агіас посміхнувся, адже спрацював його план. Половина плану.
– Андрогін, ти живий? – Прокричав Міланос.
– А ти на що розраховуєш? Не дочекаєшся! – Відповів він, і додав вже для ченців, – ви оточені.
– Брат, пора йти. – Звертаючись до Дітара, Агіас посміхнувся. – Сам гинь, а ченця виручай.
– Я думав, ти помер. – Дітар, посміхнувся у відповідь.
– Пам'ятаєш, я обіцяв повернутися. Я повернувся.
– Я думав, ти помер…знову! Його посмішка стала ширша.
– Людина може померти, але тільки один раз. Більше помирати я не збираюся. – Агіас був у доброму настрої. Йому подобалося те, що зараз відбувалося.
– Давай підемо звідси прямо зараз.
– Я не проти. – Відповів Агіас. – Тепер ти мене вчиш – головне вплутатися в бій, а потім на місці розберемося.
Вони вивели бранця з намету, перед ними було більше трьох тисяч воїнів форту.
Дітар стояв за спиною Андрогіна і тримав свій меч у його шиї, а Агіас йшов поруч.
Міланос крикнув:
– Живими я вас не відпущу.
– Брат, нам потрібна їх допомога. – Звернувся Андрогін. – Вислухай їх.
Міланос навіть не відповів, він кликнув солдата і наказав когось привести:
– На моєму місці, ти вчинив би так само.
Через мить з натовпу індусів вилетіла одна стріла. Вона пролетіла біля скроні Агіаса. До них вийшов стрілець в зеленому плащі. Це був лучник, обличчя якого приховував капюшон. Ще через пару секунд він випустив другу стрілу, і вона пролетіла біля голови Дітара.
– Дітар. – Міланос грав роль хорошого брата. – Десята стріла вб'є твого хороброго рятівника.
Часу на роздуми не було.
– Припини, інакше я вб'ю його. – Крикнув Дітар.
Третя, четверта, стріли продовжували летіти. П'ята, шоста. Агіас не ворушився, лише оглядав всі сторони і шукав греблю. Сьома, восьма. Часу не було ні на що. Все відбувалося настільки швидко, що не піддавалося поясненню. Стріли летіли, Дітар рахував їх, замість того, щоб шукати вихід.
– Зупинися! – Дітар прокричав, щодуху.
Дев'ята. Десята.
Чернець штовхнув Андрогіна під стрілу, щоб прикрити їм тіло друга. Агіас ухилився, а стріла лише подряпала шию індуса. Ченці вдвох швидко кинулися в намет. Андрогін впав на землю і схопився рукою за шию. Кров виступила крізь пальці. Дітар з Агіасом усвідомлювали близькість поразки. Вони не були готові до цього.
– Запам'ятав де гребля? – Запитав Дітар.
Агіас закрив очі, згадуючи, а потім відповів:
– Там! – І вказав рукою напрямок.
Міланос прокричав:
– Лучники!
Андрогін звівся на ноги, не відпускаючи своєї рани.
– Стояти!
Він підійшов до брата, подивився йому в очі, і з всієї сили ліктем вдарив його по обличчю, той впав на землю і скрутився від болю. Удар був сильним, здалося, що щелепа була зламана.
– Там був я! Вони з табору нікуди не дінуться! – Продовжив Андрогін. – Кайрос, вийди до мене!
Лучник в зеленому капюшоні підійшов до командира. Він опустив накидку і показав своє обличчя. Його покривали шрами, а очі були темно – карого кольору.
– Дай мені свій лук і стріли. – Сказав Андрогін.
Той зняв стріли і протягнув йому більше двадцяти штук, а потім додав лук. Кинувши стріли собі під ноги, він почав топтати їх. Було видно його агресію і страх, який він пережив. Всі мовчали. Потім взяв обома руками лук і переламав об коліно. Одна частина випала з його рук, а другою він завдав удар по обличчю Кайроса настільки сильно, що уламок роздряпав йому брову і щоку. Обличчя було в крові. Лучник стояв смирно, мабуть він міг стерпіти будь-який біль.
– Там був я! – Кричав на нього Андрогін. Потім він схаменувся.
Трохи віддихавшись і обтрусившись від пилу і бруду, в який він впав, обернувшись обличчям до намету, Андрогін закричав:
– Дітар, виходь!
Ченці чули його голос і думали, що робити далі. Дітар згадував про Тарсішу. Він боявся, що не зможе її захистити, якщо сам загине. Він закрив очі.
– Ні, це ще не кінець. – Сказав про себе Дітар.
– Ми повинні… – Почав Агіас, але Дітар його перебив.
– Я повинен захищати її! Я її люблю і не можу тут померти. – Дітар озирнувся навкруги і у нього з'явився план. – Агіас, візьми той смолоскип.
Він вказав на смолоскип, що стояв біля входу, а сам зняв з себе сорочку і змочив її олією.
– Ми виходимо! – Крикнули ченці в один голос.
– Давно пора! – Відповів Андрогін.
Ченці вийшли з шатра. Дітар йшов першим, а за ним Агіас з факелом і тканиною.
Дітар підняв свій меч, а потім встромив його в землю і підняв руки.
Андрогін підійшов до нього впритул і дивився в очі ченцеві. Він був переможцем.
– Бачиш, як буває. – Почав він свою промову.
– Бачу! – І у цей момент Агіас підкинув тканину, Дітару вдалося її спіймати і прокрутивши над собою накинути на індуса. Підтягнувши Андрогіна ще ближче, він прокрутив тканиною його шию. Андрогін, чинячи опір, намагався скинути зашморг. Олія йому сильно заважала. В наступну мить Агіас кинув Дітару смолоскип, і той підніс його до ворога. Андрогін все зрозумів. Один рух і він теж стане смолоскипом. План спрацював.
– Ми йдемо. Досить. – Заявив Дітар.
Ситуація розпалювалася.
– Нехай йдуть. – Видихнув Андрогін, але посміхнувся.
На сьогодні з нього було досить. Він другий раз попався в полон і почував себе безглуздо. Індуси розступилися, але не пішли. Вони не опускали зброю, а тільки дозволяли їм йти повз. Солдати чекали момент, коли ченці зроблять помилку, щоб перервати їх життя. Вони втрьох почали просуватися до воріт. Агіас ніс меч Дітара. Очі наповнилися радістю, тому що вдався його план – один проти цілого форту. Він сам
