Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
"Молот Азазель має велике значення. Він означає перемогу над силами простору і часу. Молот дає владу над простором. Молот – це остаточна влада, їм кується дійсність. "Сорок вісім Воїнів Влади" були названі так, тому що вони виконували особливі завдання. Саме їх Сатана відправив на пошуки Ханоя, на чолі з холоднокровним вбивцею, ім'я якого Азазель. Злітаючий Дракон має бути покараний, а Ханойські Вежі мають бути повернені на їх законне місце".
Ченці йшли по довгому коридору до Міланоса.
– Дивно, що індусові дісталися саме ці сторінки. – Помітив ОльханКарин. – В маленькі клаптики пергаменту вкладена саме ця інформація. І про Царя Світу, і про Підземний Світ, і про битву Ханоя та карателів. Не дивно, що ці історії притягнули увагу Міланоса.
– Так, але це притягнуло увагу до Братства. – Суворо відповів Авраал – Чим більше людей знають про нас, тим гірше. Ми повинні берегти свої таємниці. Навіть цінною власного життя.
Їх розмова закінчилася. В порожній кімнаті сидів Міланос і чекав. Індус, побачивши ченців, відразу перейшов до справи. Він занадто довго чекав і не міг більше зволікати.
– Мої люди, які знаходяться у вас в полоні, цінні для мене. Прошу мені їх повернути. – Чемно і з повагою говорив Міланос.
– Вони щодня копають собі могилу. Монастир вони не покинуть ніколи. – Твердо відповів Авраал.
Міланос насупився. Він чекав м'якшого діалогу. Вираз обличчя ченця був серйозним. Навіть занадто. Міланос відразу зрозумів, що це не жарт.
– Добре. Не рахую жодного з них втратою. Я підношу їх вам. – Спокійно сказав Міланос, зробивши уклін головою.
– Якщо кров вбитих братів, серце твоє не стискає – ти мертвіший за тих, хто вбитий, і страшніше за тих, хто вбиває. – Втрутився в розмову кантрі чернець ОльханКарин.
Міланос посміхнувся. Він прекрасно розумів, про що говорить йому чернець і тому відповів відразу ж, без роздумів:
– Хочеш стати воїном – позбався страху!
Авраалу дуже сподобалася рішучість і впевненість індуса. Ворог він або друг було не важливо.
– Хочу розповісти тобі дещо. – Після невеликої паузи заговорив Авраал. – Коли я навчаю своїх людей, я не посилаюся на автора цих знань. Тому що, це заважає правильному сприйняттю інформації. Люди готові повірити в будь-яку нісенітницю, аби вона була сказана шанованою людиною. Завжди потрібно думати своєю головою, а не сліпо вірити на слово. Один раз я знайшов вірш, з древньої книги і прочитав його ченцям. Вони відразу ж запитали:
– Хто його написав?
Я зрозумів, що їм не важливий його сенс, їм потрібен авторитет. Тоді я відповів:
– Це не важливо. Якщо я скажу, що автор цього вірша Ханой, ви благоговітимете перед текстом і віддаватимете поклони. Якщо я скажу, що його написав чернець, ви випробовуватимете велику повагу, але вже не преклонятиметеся перед ним так, як перед текстом Святого. Якщо я скажу, що автором був будівельник, ви, мабуть, розгубитеся. А якщо дізнаєтеся, що текст написав наш кухар, ви просто посмієтеся. Істина важлива сама по собі і не важливо, звідки вона до вас прийшла.
Індус був захоплений.
– Я запам'ятаю це на все життя. – Подякував він батька Авраала. – Скажіть мені, і я піду назад своєю дорогою, але при цьому немає ніяких гарантій, що ми більше не зустрінемося.
Ченці зламали дух полонених індусів: мавра Солара і інших. Їх змусили копати руками, свої власні могили, коли поруч були лопати. Їм говорили, що стратять вже завтра, але щодня вони залишалися живі. Очікування смерті було гірше за саму загибель. Полонені чекали і мучилися від своїх думок, своїх страхів. Ченці давали їм писати прохання про помилування, даючи їм надію, яка постійно руйнувалася. Ця надія не давала їм накласти на себе руки у в'язниці, і вони продовжували жити. Жити в полоні.
Коли індуси були зломлені остаточно, їх привели до Авраала.
– Ми вирішили здатися вам, щоб помститися Міланосу за те, що не повернувся за нами. Якщо ви приймете нас, ми готові битися проти індусів, не пощадивши свої життя.
Глава Братства дуже добре запам'ятав ці слова і зараз, коли Міланос сидів перед ним, він надав йому вибір. Авраал трохи подумав і запропонував Міланосу:
– Якщо ти готовий віддати свій палець за бранців, то я звільню всіх твоїх людей.
Але індус відмовився:
– Вони не коштують і мого мізинця. – Сказавши це, він замислився. – Краще бути вбитим за відданість, чим повішеним за зраду.
Глава 42
"Одна з переваг гніву – він сильніший за страх".
Заповідь Сорок друга. Кодекс Братства тибетських ченців.
Табір індусів був у сум'ятті. Солдати збирали свої речі, готували зброю і припаси. Кіннота запрягала коней. В шатрі йшла бесіда двох братів.
– Сьогодні буде хороша ніч. Ми все підготували і успіх на нашій стороні. – Андрогін нічого не відповів на слова брата. Він, мовчки, одягнув свою сорочку, взув чоботи і почав шукати свій пояс і зброю.
– Не це шукаєш? – Міланос тримав в руках меч, обмотаний шкіряним ременем.
– Саме він мені і потрібний! Кидай сюди. – Через увесь шатер пролетіла зброя та потрапила в руки Андрогіна. Оголивши клинок, він подивився в свої очі, що відбивалися на лезі.
– Нам краще полонити цих циганів, і без його гостроти не обійтися!
– Їх не так вже й багато. Їх табір майже не охороняють. Тобі не варто переживати. Вони не битимуться.
– Ти правий. Все закінчиться швидко. Андрогін сховав клинок за пазуху і попрямував до виходу.
Вода майже обміліла, за греблею в таборі індусів, був густий мул. Сонце світило яскраво, було тепло. Вітер ледве гойдав дерева і тиша, знайома кожному солдатові, наповнила все повітря навколо. Андрогін виводив пару сотень кінноти і десяток колісниць. Скрип коліс і шум копит перервали мовчання. Вони готували удар по руслу річки. Міланос покликав Беркуна.
– Беркун, ти неодноразово доводив мені свою відданість, сподіваюсь, я можу тобі довіряти? – Воїн не чекав таких слів. Обличчя берсерка зробилося розгубленим.
– Зрозуміло, мій господар. – З деякою невпевненістю вимовив Беркун.
Міланос ходив по шатру, а його співрозмовник, спостерігав за господарем.
– Мені знадобиться твоя допомога. – Міланос зупинився. – Ми не ставимо собі завдання підтримати Калінгу. Калінга програє в цій війні. Ашоку нам не зупинити. Нам не варто підтримувати чужу поразку, нам варто подумати
