Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Де нам шукати мандрагору?
– Знайти її можна тільки під шибеницею. Волога, що стікає з повішеного, дає життя і силу цій рослині.
– Де знаходиться шибениця?
– Немає у нас більше шибениць. Були раніше в місті, але їх спалили. Ми використовуємо інші способи страти. – Криво посміхаючись, Ксилон провів нігтем великого пальця собі по тонкій шиї. – Але залишилася остання, в підземеллі цього замку. Її затопило підземними водами, але тобі це не складе труднощів.
Король пройшов через зал і відкрив у підлозі невеликий люк. Звідти було видно кілька східців, інші ховалися під водою. Дітар засумнівався. Вода в темному підвалі могла таїти багато небезпек, та і вірити на слово такому, як Ксилон він не збирався.
– Всього три-чотири людських зростання, максимум п'ять, вниз по гвинтових сходах, далі кругла кімната з шибеницею по центру.
Дітар зняв одяг і лише з ножем підійшов до люка.
– Я не запитуватиму, навіщо вона вам була потрібна під землею. – Майже без сплеску чернець пішов під воду. Він став, як би дертися вниз по східцях, благо вони були із старого потрісканого каміння і не дуже заросли мохом.
Ксилон, піднявшись, підійшов до невеликого поглиблення в стіні. Там стояв великий пісочний годинник. Пішла перша хвилина. Піщинки швидко висипалися. Охоронці короля винесли останки дракона. І раптом Есін згадав, що в такій же печері він вже був.
– Там були такі ж сходи, що ведуть в зал з тварюками. – Подумав чернець. – Так от хто за всім стоїть? Цей Ксилон страшніше чудовисько, ніж знищені нами в печері. Він їх творець!
Пісок невблаганно відлічував секунди, що переходили в хвилини. І ось король-некромант підійшов до люка і закрив його на засув.
– Іноді так буває, коли хочеш когось врятувати, можеш загинути сам. Я люблю відкривати і закривати ці двері особисто. Найсильніші нирці не могли навіть до шибениці доплисти, не то щоб корінь дістати.
Есіну не треба було озиратися, щоб побачити вістря копій, приставлені до грудей Тарсіши і Фалькара.
– Це було твоє чудовисько. Ти і не намагався надавати нам допомогу, правда? Якщо ми загинемо тут, ніхто нічого і не дізнається. – Есін вже був готовий напасти, але пропустив відповідний момент. Сильний удар по голові заглушив усі його думки, і коваль впав на кам'яну підлогу, впустивши наполовину оголений меч.
З кожною сходинкою чернець опускався все нижче і нижче, поки не наштовхнувся на дерев'яну опору. Напрочуд було, що від стін виходило слабке мерехтливе світло, і Дітар добре бачив куди плисти. Ось вже і поперечна балка шибениці. Запліснявілий мотузок з порожньою петлею колихався у воді. Внизу під нею – купа кісток і людський череп – все, що залишилося від шибеника. Поряд з останками виднілася необхідна рослина, щільно вросла своїми коренями в підлогу. Ще мить, і ніж ченця встромився в щілину між камінням підлоги. На щастя, камінь піддався зусиллю, виштовхуваний знизу великим білим кореневищем рослини. Ще два удари ножем, і з коренем у руці він почав підйом. Тепер тиск тягнув ченця на дно, здавалося, невидимі руки впиралися йому в голову, не даючи спливти.
Коваль лежав з розбитою головою на кам'яній підлозі. Тарсіша плакала, відмовляючись вірити, що все може закінчитися тут. Фалькар, схрестивши руки на грудях, опустив голову і стояв абсолютно нерухомо.
– Не плач, красуня, – заговорив з нею некромант – твоє життя поза небезпекою. Ксилон не вбиває людей, а лише насолоджується їх стражданнями.
Пролунав глухий удар знизу. Через кілька митей другий – дещо слабший, третій – зовсім ледве чутний. Дітар став завдавати ударів по старезних дошках люка, щоб пробити перешкоду. З першим ударом він випустив майже все повітря, але не здавався та продовжував. І тільки на п'ятий раз він проломив дошки, поранивши руку в декількох місцях.
Циганка підбігла до люка і відкрила засув. Її тут же відштовхнула варта. Всі побачили, як тіло Дітара стало повільно занурюватися углиб. По знаку короля один зі стражників кинувся в воду і виштовхнув ченця нагору. Того відразу ж підхопили під руки і витягнули назовні. В руці був затиснутий дорогоцінний корінь. Ксилон, був здивований неменше інших. Він підбіг до Дітара і, наступивши тому чоботом на передпліччя, вирвав мандрагору з його руки. Зі своєю здобиччю він пройшов знову до свого столу.
Тарсіша рухнула на коліна у тіла коханого і стала намагатися його відкачати. Фалькар прийшов до неї на допомогу. Стражники подивилися на короля і той дозвільно махнув рукою. Зусиллями двох, з рота ченця скоро хлинув потік води, він вдихнув повітря, надривно закашлявся і розплющив очі.
– Десять хвилин під водою. Дякую за мандрагору, і особливо – за драконівську смолу. Раз ти не помер, тоді продовжимо. – Ксилон взяв карти і став їх перемішувати. До залу ввійшли охоронці.
– Ми впіймали жінку. Вона намагалася проникнути в замок.
– Добре, буде веселіше, і у мене з'являться не одна, а дві пантери. – Старечий сміх віддавався луною від високих зведень замку. – Приведіть її і всіх інших учасників нашої гри. Дізнаємося, що їй треба. Не щодня жінки самі просяться до нас. Раз всі чудовиська вбиті – потрібно робити нових.
Він дістав з колоди карту з витіюватим знаком "13", що означала смерть. Щоб воскресити твого друга треба заплатити ціну, розумієш?
– Ні! – Дітар вже майже віддихався і тепер спідлоба, повільно повертаючи голову, оглядався навколо.
– Щоб Агіас жив, ти повинен віддати своє життя. По-іншому еліксир зробити не вийде. Баланс має бути відновлений. Один помирає, інший – оживає, але я б сказав, прокидається. Що ти вирішив?
Дітар давно знав відповідь на це питання. Ось тільки чи можна довіряти слову такої підступної істоти, як Ксилон?
– Я згоден.
Тарсіша рукою закривала йому рот:
– Він вб'є нас усіх.
У цей момент кілька охоронців ввели Некромасана і Мірану.
Настало мовчання. Всі лише переглядалися один на одного і намагалися знайти відповіді. Ксилон, здавалося, отримував насолоду, спостерігаючи за тим, що відбувається. Він упивався своєю владою над людьми.
Дітар зробив крок до Ксилона. На його шляху відразу виявилися четверо охоронців, які виставили вперед списи. В інший час та в іншому місці, це не стало би перешкодою для такого
