Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Тебе ми не зможемо забрати. Тебе ще чекає спадок. Ти зможеш добитися всього, але не все тобі потрібно. – Рішуче повторив голос, і образ зник так само несподівано, як і з'явився.

Тут же відкрилися одні ворота і впустили кілька розлючених дикунів. Агіас розправився з трьома в одну мить, інші пали під ударами Маркітана і берсерка. ‘’Вовкоголовий’’ відразу побіг до інших воріт і приклав до них вухо. Задоволено кивнувши, він розмахнувся і вдарив по них сокирою. Поки кантрі чернець і циган замикали розчинені двері і підпирали їх розкиданими навколо дерев'яними балками, Беркун вже ламав іншу нищівними ударами. Глухий звук сокири, луною розносився по залі.

З кожним ударом, шлях на свободу здавався все ближче.

Дітар звернувся до Агіаса:

– Півсправи зроблено! – Посміхнувся чернець.

Агіас озирнувся.

– Є тільки один шанс вибратися звідси, тому думати довго не припаде. Беркун вибиває двері, і ми біжимо не зупиняючись.

Всі, хто почув план Агіаса, вибухнули сміхом. Він був одним з тих, який міг підняти настрій навіть перед смертю.

– Друже, я забув! – Заговорив Дітар знову. – Авраал велів віддати Барону подарунок. – Дітар намацав Чашу у своїй сумці і дістав її. – Впізнав, одна з твоїх улюблених? – Зброя в руці ченця і метал Тибетської чаші зіткнулися, і пролунала тиха мелодія.

– Що ти маєш на увазі? Чому не було звуку? – Забарився Агіас і Дітар дуже здивувався. Звуки Чаші не може почути, тільки вмираючий, але Агіас був цілий і неушкоджений, ще одне питання шукало відповідь у голові Дітара.

В цей момент, Беркун вибив браму, і відразу ж кілька десятків людоїдів зруйнували хистку барикаду перших дверей і вдерлися до зали. Агіас, Маркітан і берсерк, пліч-о-пліч билися з дикунами, даючи можливість іншим відступити.

– Біжимо! – Дітар, схопив Тарсішу за руку, першим сховався в мороці підземелля.

Тут можна було пересуватися майже на повний зріст, але на шляху весь час траплялися дерев'яні напівгнилі опори. Очевидно раніше вони утримували стелю від обвалів. І тут почувся страшний гуркіт, схоже, що хтось вибив одну з опор, і земляна стеля обрушилася.

Думки тривожили ченця але він поспішав. Рука циганки, як і раніше, була в його руці, дівчина зберігала мовчання. Очі стали звикати до темряви, але бігти по темному тунелю було небезпечно. Один необережний рух, і вони можуть виявитися живцем похованими.

Підкоряючись своєму внутрішньому інстинкту, Дітар зупинився. Зробив короткий замах і закинув спис у темряву. Через пару секунд пролунав тріск, і в середину проникнув сонячний промінь, з щілини від спису у дерев'яних дверях. Наздоганяючий Беркун, швидко впорався і цими дверима – тепер вони знову були на волі! Зовні вона була ретельно замаскована і служила запасним входом в підземелля, та вела далеко за табір канібалів, прямо в гущу джунглів. Сонячне світло вдарило в очі, на секунди засліпивши їх.

Дітар був щасливий, йому вдалося врятувати кохану і вона знову була поруч. Він не міг намилуватися нею: її волосся, обличчя, ніжні руки – все це було настільки рідним. І ось тепер він ніколи її не відпустить – обіцянка, дана ним, набула нової сили.

Свіже повітря ввірвалося в їх легені, наповнюючи силою і надією. Плече Дітара, спина Агіаса відгукнулися на почуття свободи тяжким болем, м'язи немов рвалися на дрібні клапті. Ченці сіли прямо в високу траву оглянути рани один одного. Один з циганів заліз на дерево вивчити обстановку. Тарсіша допомагала коханому зробити пов'язку. Берсерк стояв, задумливо опустив голову і трохи помахуючи сокирою. Вони врятовані. Канібали далеко позаду, опора зруйнована і крізь джунглі ніхто не піде шукати полонених, що втекли.

– Тепер настав час повертатися в Монастир. – Сказав Агіас.

– Ти правий. – Погодився Дітар. – Але спочатку, перевіримо чи всі на місці.

– Де Маркітан? – Агіас переводив погляд з одного цигана на іншого. – Де син вашого Барона?

Ті переглядалися між собою в подиві. На їх обличчях читалося тільки одне: "Хто стане думати про щось крім порятунку"? Маркітана ніде не було. Ченці намагалися згадати останній момент, де бачили його.

– Коли я вибив опору, рухнула стеля. – Заговорив берсерк. – Ваш циганський командир цілком міг залишитися під землею або… в компанії людоїдів. – Беркун байдуже дивився то в небо, то в бік, щойно покинутої ними печери.

– А ти куди зібрався, берсерк? – Запитав Дітар, побачивши, як той повільно відступає від них.

– В мене своя дорога, з вами я ще зустрінуся, дякувати не стану. – Відповів він і пішов у ліс.

Для "вовкоголових" не існувало вдячності, страху або переживань. Рано чи пізно, їм дійсно доведеться зійтися в бою, а ось хто вийде переможцем – це вже питання. Для берсерка існували тільки накази його командира Міланоса.

Дітар стиснув міцніше спис і побіг за ним. Це буде великою удачею, якщо він приведе в Монастир живого берсерка!

Через хвилину вони вдвох опинилися на невеликій галявині. Чернець наздогнав "вовкоголового" і вмілим підсіканням, повалив на землю.

– Ти підеш з нами, берсерк.

– Наскільки люди вищі за тварин, настільки берсерки вище за всіх інших. Рятуючи мене, ти врятував і себе, і друзів! Тож для тебе зараз важливо дістатися живим і привести врятованих, або померти, утримуючи мене? – Різким рухом Беркун відкинув Дітара в бік і схопився на ноги.

Бойова сокира і меч, промайнули в повітрі і з дзвоном схрестилися.

– Я був поранений, коли рятував твоє життя!

– Берсерк не відчуває жалю.

Вільною рукою Беркун різко вдарив Дітара прямо в поранене плече. Той привалився спиною до дерева. Біль червоною пеленою застиляла йому очі, розум відмовлявся покорятися. Як уві сні юний воїн побачив кинджал в руці берсерка, помах, політ зброї в його сторону. Ще через мить і Беркун зник, а біля його ніг лежав кантрі чернець. З грудей Агіаса стирчала рукоятка кинджала, призначеного Дітару. Друг відштовхнув ченця, що відчайдушно бився, за мить до того, як Беркун метнув зброю і перейняв смертельний удар на себе.

Ось вона вся суть дружби, хоч і з боку, це виглядало, як щось більше. Він ризикнув своїм життям, щоб врятувати близького друга, навіть на мить не замислився про себе.

Переживши стільки радощів і негод разом, вони сталі близькі. Навіть коли Дітар починав свій шлях циганом на шахті, Агіас вже тоді наглядав за ним і захищав. І зараз, коли чернець нарешті з'єднався зі своєю коханою, Агіас не дав смерті знову їх розлучити. Чернець діє так, ніби знає точно, що робити. Агіас пожертвував собою, це був його вибір. Повна самовіддача – ось що означає бути кантрі ченцем.

Потім