Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Вперше за багато років, у серце юнака проникло почуття страху. За своє щастя, за свою любов.

Ворог бачив лише відкинуту убік мантію, яка як би зависла в повітрі, а чернець кинувся вперед, схопивши перший спис, що попався йому під руку. Його ноги грузнули в піску, але їх сила була неймовірною. Пісок піднімався в повітря, як від вибуху і натреновані м'язи Дітара несли його в бій. Вже через кілька секунд, дикуни побачили, що їх обганяє сильний воїн, який одним рухом руки примушує своїх ворогів падати замертво.

Відчай Дітара був такий великий, що з його грудей вирвався протяжний відчайдушний крик пораненого тигра, а у відповідь йому завили канібали, немов зграя голодних шакалів.

Дітар вже біг позаду Тарсіши, закриваючи її своїм тілом від стріл, які немов хмара насувалися над їх головами. Він накинувся відразу на двох канібалів і скрутив їм шиї, потім встав на ноги, і немов закрив собою тікаючу дівчину. В розправлені плечі ченця потрапила стріла, яка була призначена для Тарсіши. Стріла настільки сильно його вдарила, що повалила з ніг.

Раптом пролунав гучний дзвін – це вартовий циган, побачив ворога, що наближається, і вдарив молотом по підвішеному до стелі дозорної вежі металевому диску.

Есін обернувся і помітив, що меч Дітара все ще лежить там, де його залишив чернець. Він підняв голову і зустрівся поглядом з Агіасом. Він подумав про те саме. Вони одразу кинулися до річки, не сказавши один одному ні слова. Ченці зрозуміли, що сталося і що потрібно робити. Біля вежі до них приєдналися ще кілька озброєних циган.

Тарсіша розминулася з Агіасом і Есіном, вони пробігли навіть мимо Дітара і вступили в бій з канібалами. Приспів ще невеликий загін циганів, і нападаючі зрозуміли, що раптова атака не вдалася. Цигани, на чолі з ченцями, тримали в кожній руці по мечу и немов гострою сокирою врізалися в людську масу, залишаючи за собою лише килим з тих, що билися в передсмертних судомах тіл.

Есін, захоплений боєм, помітив, що меч Дітара все ще у нього в руці, а самого його рядом немає. Наказавши захисникам табору гнати дикунів назад до річки, коваль кинувся на пошуки друга. Серце його завмерло, коли він побачив ченця, що лежав на землі зі стрілою в спині, і Маркітана, що схилився над ним.

– Стій! Зупинися, циган! – Есін кинувся до них, кричачи у відчаї. – Не діставай стрілу! Я сам огляну його! Есін заглянув в обличчя друга.

– Дітар, брат мій! Розплющ очі!

Чернець раптом стрепенувся, як від сну і спробував підвестися, але коваль притиснув його до землі.

– У тобі стріла. Її треба витягнути. Лежи спокійно. – І, немов відповідаючи, на німе питання друга сказав. – Тарсіша в безпеці.

Почулися тріумфуючі крики циган, що поверталися після короткого бою. До Есіна і Дітара приєднався Агіас. Кантрі чернець найкраще розбирався в пораненнях і відразу ножем став розрізати на спині Дітара одяг. Цигани ж, крім Маркітана, здавалося, взагалі не надали значення тому, що чернець поранений. Вони весело йшли до селища, підбираючи вподобану зброю канібалів. Цими трофеями вони тепер хвалитимуться перед своїми жінками.

– Радій, воїн Ханоя! Стріла виявилася тупа, втім, як і нападники. Вона лише забила тебе і не ввійшла до тіла глибоко. Ти просто дуже втомився, мій друг і удар позбавив тебе свідомості на кілька митей.

Агіас витягнув стрілу і відразу приклав до рани хустку, змочену цілющим розчином. Кантрі ченці були не лише воїнами, але і лікарями, та завжди носили з собою пляшечку настою, що швидко заліковує рани.

Агіас прислухався до дихання Дітара і сказав:

– Доки людина не здається, вона сильніша за свою долю.

Друзі підхопили Дітара з двох сторін і допомогли йому встати. Чернець, прийшов до тями, але був слабкий і гул в голові супроводжувався помутнінням в очах.

– Потрібно йому допомогти! – Сказав Есін.

Тарсіша здалека побачила ченців, що поверталися. Не встигли вони перетнути вартові вежі, як дівчина кинулася до Дітара і скувала його в своїх обіймах.

– Я така рада, що ти живий. – Заплакала циганка.

– Я ще більше рад, що з тобою все гаразд. – Посміхнувся Дітар і витер рукою сльози, Тарсіши, що стікали по щокам.

Ченці пішли до будинку Міхі, де вже було готове місце для відпочинку. В дворі горіло вогнище, на вулиці були розкладені шкури і ковдри для ночівлі, тому що в військовий час, чоловіки сплять на вулиці, щоб не бути захопленими зненацька в теплих ліжках. Міха особисто зустрів ченців, що поверталися. При зустрічі він обійняв кожного. Це коштувало більше, ніж будь-які слова вдячності. Після бою всі були втомленими, і багато циганів вже спали прямо на землі, сховавшись за накидкою або теплою шкурою.

Через кілька хвилин, ченці лежали поруч – просто неба, відходячи у світ марень.

Вранці в таборі панувала тиша. Так, селище вже перестало бути просто мирним поселенням, а перетворилося на справжній військовий табір. Скрізь, біля кожного будинку стояла озброєна людина так, щоб видно було кожен куточок.

Ніщо не порушувало сон, лише кілька циганів готувалися до трудового дня. Дітар спав на колінах Тарсіши, біля майже згаслого багаття. До ченців підійшов Агіас з Надішею. Залишок ночі вони провели, розмовляючи з циганами. Раптом стали все голосніше доноситися крики Міхі. Барон галасував на Лексу.

– Я велів тобі закопати трупи індусів, а не кидати їх, як дохлих собак в річку! Тому ці людоїди й пришли на запах свіжої крові! Добре, що їх було мало!

– Міха! Я не хлопчисько, а мої люди – не землекопи! Ми можемо створити своє власне плем'я і навіть без твого золота, за яке ти продав нас цим чорним воронам – ченцям!

М'язи Барона вже скоротилися, змусивши його руку, кинутися до ножа, але Міха вчасно спохопився. Лекса був набагато молодший і швидший, і навіть поступаючись старому в силі та вмінні, міг напасти першим і отримати перевагу. Рука, що піднялася, зупинилася на половині шляху, вказуючи бунтівникові шлях до воріт, що вели в бік гірської стежки.

– Забирай своїх покидьків і геть з мого племені! Відтепер ти – вигнанець!

Гордо підкинувши голову, Лекса жестом кликнув своїх людей, що бачили його суперечку з Бароном. Їх зібралося близько десятка. Всі мовчки, схопилися на коней і рушили геть. Лише Маркітан запитав його:

– І що далі? Ти отримав те, чого домагався?

– Ви вигнали мене, до чого ця цікавість? – Лекса лише знизав