Рембо - Девід Моррелл

Тай згадав, як кілька років назад Рембо втік від нього. Тоді він переслідував його в лісі три дні поспіль. Це було дике полювання, але американець зумів вислизнути. Найобразливіше, що американець, будучи хворий, усе одно перехитрив його та втік.

Може, сьогодні, коли він упіймає американця, начальство оцінить його й, можливо, переведе в Хо Ши Мін, що під час війни називався Сайгоном і вважався найкращим місцем. Адже після стількох років служби в охороні він заслужив переведення у велике місто.

Тай бачив усе нові сліди двох людей, які тікали в бік долини. На обличчі Тая з’явилася садистська усмішка. Цей американець знищив усю його кар’єру, але тепер він же давав йому шанс реабілітуватися в очах начальства.

РОЗДІЛ 19

Швидко пробираючись поміж кущами та деревами, Рембо вже міг побачити силуети переслідувачів. Коу, яка бігла поруч, теж усе розуміла й кидала на Рембо тривожні погляди. Усе було ясно без слів. Зі світанком вони втратять перевагу, а погоня вже зовсім близько. Якщо солдати їх побачать…

Стало ще світліше. Тепер Рембо розрізняв предмети на відстані десяти футів. П’ятнадцяти. Двадцяти.

Він вибіг з лісу на галявину ярдів п’ятдесят завширшки й зупинився. По спині побігли мурашки. Злякавшись відкритого простору, він захотів знову повернутися в ліс. Але Коу вже подолала майже третину галявини, і йому довелося побігти слідом.

І раптом Рембо почув шум вертольота. Він закричав Коу, щоб вона повернулася. Але вона не послухалася й була вже на середині галявини. Він з усієї сили кинувся до неї.

Вертоліт уже був там. Могутній стовп рудого вогню вдарив по галявині.

«Господи! — подумав Рембо, — у нього «дракон».

РОЗДІЛ 20

Направляючи машину в бік галявини, Яшин не відривав погляд від двох утікачів, один із яких був, безсумнівно, американцем. Він так ретельно прицілювався, що від хвилювання мимоволі прикусив нижню губу.

Але тут згадав, що замість зубів у нього з ясен стирчало лише кілька уламків. Злість із новою силою захлиснула його, і він у сказі натиснув на гашетку «дракона».

Яшин недарма чекав утікачів біля входу в долину. Тепер він помститься американцеві за все.

РОЗДІЛ 21

«Дракон». Рембо вже доводилося бачити його в дії. Але скільки б він не стикався з «драконом», ніяк не міг звикнути до його страшної руйнівної сили. Страх гнав Рембо до Коу. Справа його облило хвилею землі. Господи! Гуркіт стояв неймовірний. «Дракон» — одне з останніх досягнень військової техніки (офіційна назва — міні-гармата М-134) — випльовує шість тисяч зарядів на хвилину. Шість тисяч! Інженери-конструктори подбали й про ефект. Кожен п’ятий заряд трасуючий. Під час стрільби «дракона» створювалося враження, що він видавав суцільний струмінь вогню. Замість звичайного кулеметного тріску «дракон» видавав дике ревіння. Галявина на очах перетворювалася на суцільне місиво пилу й вогню. Коу, немов нічого не зауважуючи, продовжувала бігти.

Рембо наздогнав її, і вони метнулися до найближчих дерев з іншого боку галявини.

Вертоліт зробив дуже крутий розвороті з ревінням кинувся до того місця, де щойно сховалися втікачі.

Попереду зайнялися дерева. Вогненний стовп зовсім поруч руйнував і спалював усе на своєму шляху.

Рембо далі й далі йшов у ліс. І раптом він зрозумів, що Коу більше немає поруч. Він подумав, що вона лежить серед кущів, а можливо, і на відкритому місці, повернувся та помчав назад. Скоріше! Тільки б устигнути до наступного заходу вертольота.

Він наблизився до Коу й побачив кров та глибоку рану на спині. Закинувши сагайдак і лук за спину, Рембо обережно підняв її на руки. Втікати! Треба встигнути сховати її від цього жахливого «дракона».

Він у розпачі кинувся в ліс, і майже в ту ж мить позаду вдарив стовп вогню. Кулі пролетіли мимо, але сильна вибухова хвиля підкинула його.

Рембо виставив лікті, щоб не звалитися на Коу та не притиснути її своїм тілом. Не встаючи, він потягнув її далі в ліс. Бруд прилипав до тіла, по руках текла кров. Але все-таки він устиг затягти Коу в зарості. Тут навіть «дракон» уже не зможе їх дістати.

Коу відкрила очі.

Рембо. Ти молодець…

Він почав трясти її, намагаючись привести до тями.

Не Рембо. Джон. Мене звати Джон.

Очі Коу заволокло туманом.

Мені не боляче… Зовсім не боляче… Чому?

Він відчув, як її тіло обм’якло.

Ти гарний хлопець… Джоне. Чудовий… Ти мене не забудеш?

Ніколи.

Рембо заплакав. Коу раптом стала важкою. Він уже стільки разів тримав на руках умираючих солдатів, що відразу зрозумів — це смерть.

Із грудей його вирвався розпачливий сумний крик.

РОЗДІЛ 22

Невже ви думаєте, що залякаєте мене, полковнику? Траутмен збуджено ходив туди-сюди кабінетом і сердито

дивився на Мердока, який перечитував повідомлення.

Я хочу, щоб рятувальна команда була готова до вильоту через годину, — сказав Траутмен.

Ви хочете?.. — Мердок підняв голову. Він наче не вірив своїм вухам. — Полковнику, ви ризикуєте своєю кар’єрою, репутацією й навіть безпекою власної сім’ї. — Він зняв окуляри. — Невже ви справді вважаєте, що хтось вартий цього?

Так, — відповів Траутмен. — Вважаю! Рембо.

Мердок здивовано відкрив рот.

Я вам наказую не втручатися в хід операції.

Я отримаю рятувальну команду, чи мені треба діяти через вашу голову?

Мердоку видалося все це цікавим. Він розсміявся.

Ви, напевно, забули, що тут я командир. А ви просто «гвинтик». — Він показав на Еріксона й Дойла. — Ми — механізм. Еріксоне, заарештуйте його. Він не повинен залишати базу.

Не тільки Еріксон, але й Дойл охоче відгукнулися на наказ командира. Дойл потягнувся до кобури.

Траутмен, ледь стримуючись, повернувся до Мердока та запитав:

Значить, у Рембо із самого початку не було ніяких шансів?

Мердок знизав плечима.

Ну, ви ж самі сказали, полковнику, що тут він як удома.

РОЗДІЛ 23

Ставало світліше. Тай чув ревіння «дракона», потім побачив крізь дерева вертоліт — і раптом він опинився біля галявини. Здобич була зовсім поруч, він це відчував.

Вертоліт завис над краєм галявини й вів вогонь із «дракона» по лісу на іншому боці.

Прямо перед собою Тай побачив дві борозни в мокрій невисокій траві — слід американця та його помічника. Він повільно рушив уперед у супроводі своїх солдатів. Не було ніяких знаків, які вказують на те, що втікачі пройшли своїм слідом назад. Вони пішли в ліс, туди, де ревів «дракон».