Рембо - Девід Моррелл

Знесилений Рембо важко дихав, його тіло тіпалося.

Товаришу, — терпляче вимовив Подовський, — ти ж бачиш, як усе це втомлює. Я ж збирався у відпустку, а ти… Ах, так! Зовсім забув. — Він поплескав себе по кишені. — У мене є дещо цікаве для тебе. — Він дістав листок паперу, відкрив його та підніс до очей Рембо. — Розшифровка переговорів між пілотом вертольота і його командиром… позивний «Ватажок зграї»… Коли вони тебе кинули на пагорбі. Тобі, напевно, заважає піт. Добре, я сам прочитаю. Упевнений, ти оціниш роботу наших дешифрувальників.

Поправивши окуляри, Подовський почав читати:

М-м… так. «Бабка» викликає «Вовче лігвище». Красиві позивні. Я думаю, тобі вони зрозумілі. Добре, почитаємо найцікавіше. «Ватажок зграї», ми їх бачимо. Господи! Це ж Рембо!» Тепер ти розумієш, що я знав твоє ім’я. Рембо. Я і на інші питання знаю відповіді. Так що тобі ні до чого було піддавати себе стражданням. Ти б заощадив нам час. Але я не буду відволікатися. «Господи! З ним хтось із наших! Так! Він звільнив одного з наших». Я сподіваюся, ти вловлюєш зміст. А от найцікавіша частина переговорів: «Бабці» від «Ватажка зграї». Негайно припинити операцію. Повертайтесь на базу». Схоже, вони навмисно тебе кинули. Такий був наказ. І заради цих людей ти страждаєш? Хіба тобі не хочеться поквитатися з ними? Тобі б самому полегшало. Поговори з ними по радіо. Скажи їм усе. Нехай світ взнає про їхні злочини. — Подовський по-дружньому й довірливо посміхнувся. — Тоді тобою займеться лікар. Тебе будуть добре годувати. Ти виспишся. Не в цьому свинарнику, зрозуміло, а в прекрасному шпиталі на нашій базі в Кам Ран Бей.

Рембо перевів погляд на темний проріз відкритого вікна.

Подовський зітхнув.

Виходить, ні. Добре. Можеш продовжувати репетувати від болю, якщо тобі це подобається. У цьому немає нічого ганебного.

Подовський клацнув пальцями. Яшин повернув ручку генератора, і Рембо відчув різкий пекучий біль. Він хвилями покотився по всьому тілу, проникаючи в кожну клітину організму. Він знову закричав. Це був довгий і страшний крик.

Крик Рембо лунав у таборі, змушуючи солдатів озиратися на центральну казарму. Здавалося, катуванню не буде кінця. Уже легкий туман перемінився приємним дрібним дощем — краплі монотонно тарабанили по іржавих металевих дахах табірних будівель. І от дощ перетворився на справжню зливу. Він збив неймовірну духоту та приніс прохолоду. Вартові кинулися в пошуках укриття. Шум грози заглушив крик Рембо.

А в цей момент у сусідньому бараку Коу висмикнула ніж зі спини солдата, і той мовчки опустився на підлогу. Коу забрала руку від рота солдата й, не звертаючи уваги на плями крові на платті, зробила на подолі розріз до середини стегна. Узявши автомат АК-47, що стояв біля стіни, вона вимкнула в кімнаті світло та відчинила двері.

На вулиці так лило, що не було видно сторожової вишки.

Тим краще. Значить, охоронець не бачить її.

Коу обережно зачинила за собою двері та квапливо рушила до мотоцикла. Вона зняла сагайдак і розібраний лук, дістала із сумки з інструментами викрутку й зібрала лук точно так, як це робив Рембо.

Рембо. Її хлопець. Вона злякано здригнулася, почувши, як дикий крик Рембо раптом зненацька обірвався. Її охопили лють і переляк. А раптом вони вбили його?..

РОЗДІЛ 6

За вікном спалахнула блискавка, перетворивши на мить ніч на день. Дощ не вщухав.

Знесилений від болю Рембо наполовину стояв, наполовину висів.

Рембо ледве підняв голову. Обличчя Подовського начебто випливло з туману.

— Ти ще живий? Добре. Це вражає. Ти дуже міцний. Таких міцних я, мабуть, ще не зустрічав. — Посмішка злетіла з його обличчя. — Але ж ти вже на межі. Хіба твоє життя варте тих, хто тебе зрадив? Не бачу в цьому ніякого сенсу. Давай зв’яжемося з ними по рації. Ну? Давай?

Двері відчинилися. Рембо перевів погляд, а Подовський повернувся. У кімнату ввійшла людина. Ні — Рембо зрозумів, що зір його підвів, — двоє людей. Сержант Тай, накинувши Бенксу на шию тонкий шнурок, підштовхував того перед собою. Тай без усякої необхідності раптом смикнув за шнурок, і Бенкс закашлявся.

Бачиш, який я добрий, — сказав Подовський Рембо. — Я вирішив вас знову звести.

Він зробив знак Яшину. Той залишив генератор, кивком велів Таю відійти та, схопивши Бенкса, сильно штовхнув його на стіну зліва від Рембо. Бенкс застогнав і повільно опустився на підлогу.

Треба говорити, — сказав Подовський, звертаючись до Рембо, — тоді всім буде легше. Інакше… Ти зараз побачиш.

Він знову зробив знак Яшину. Цього разу той витяг із розпеченого вугілля ніж і, тримаючи його вістрям угору, став повільно підносити до обличчя Рембо.

Жар від леза змусив Рембо відвернутися. Але Яшин іншою рукою грубо схопив його за підборіддя та повернув до розпеченого кинджала.

Він хоче поставити тобі мітку на пам’ять про нашу зустріч, — сказав Подовський.

Тієї ж миті Яшин притиснув лезо до лівої щоки Рембо. Почулося шипіння, і кімната наповнилася запахом горілого м’яса. Рембо ледь стримався, щоб не закричати. Він уявив у себе на щоці цей трикутний опік.

Ну що, будемо виходити на зв’язок? — запитав Подовський. — Ні? Виколи йому око.

Рембо інстинктивно смикнув голову, ударившись потилицею об пружини, але Яшин чомусь відступив. Тільки тепер стало ясно, що Подовський мав на увазі не Рембо, а Бенкса.

Сержант Тай схопив Бенкса за голову.

Якщо тобі не дороге троє власне життя, — мовив Подовський, — то, може, ти пожалієш свого друга.

Яшин ступив до Бенкса й почав повільно підносити ніж до правого ока полоненого.

Від розпачу та безсилля в Рембо потемніло в очах.

Ти заговориш, — бурмотів Подовський, — заговориш, як миленький.

Ще мить — і око лопне, як мильний міхур, і витече.

Не говори! — закричав Бенкс. — Нехай ці виродки роблять, що хочуть.

Ти будеш говорити?

Рембо знітився та ствердно кивнув головою. Яшин відступив. Тай відпустив голову Бенкса.

Прекрасно, — сказав Подовський. — Нарешті ми зрушили з мертвої точки. Це мудре рішення. Тільки дурень помирає за безнадійну справу або дозволяє загинути товаришеві.

Він підійшов до столу й увімкнув радіопередавач.

Наші фахівці визначили частоту, а ти, сподіваюся, не забув позивні, га?

І знову Рембо мовчки кивнув.

Не піддавайся! — крикнув Бенкс. — Вони ж усе одно нас не відпустять…

Заткнися! — гаркнув Тай і вдарив Бенкса в обличчя. З губ потекла кров, і Бенкс знепритомнів.

Рембо відвів погляд. Подовський підняв мікрофон.

Значить, ти назвеш себе, скажеш, що тебе піймали, операція провалилася, і що всі наступні операції теж проваляться. Нехай вони не намагаються розв’язати нову війну. Засуди їхні