Рембо - Девід Моррелл

Він раптом побачив сержанта Тая, цього ідіота, якого начальство справедливо гноїло в смердючій дірі.

А де чепурун капітан Він? Напевно, сидить у кімнаті й боїться замочити свої штани.

Подовський покрокував по бруду, підійшов до Тая та грубо схопив його за комір.

Знайди його! Інакше я втоплю тебе у твоїй смердючій ямі. Знайди його!

Тай злякано заморгав.

Хтось підійшов до них. Це був Яшин. У світлі блискавки було видно, що в нього вибиті передні зуби.

А коли знайдеш його, то вбий, — доповнив фразу Яшин, перекосившись від злості.

Тай віддавав команди своїм людям, показуючи в бік лісу.

Коли в’єтнамці зникли в темряві, Подовський подумав: «Якого біса я зв’язуюся із цими дилетантами? У мене ж є свої люди. Справжні професіонали. Навіщо мені сподіватися на Тая чи Віна, або інших ідіотів. Ні, мені потрібні мої професіонали. Вони знають свою справу».

Подовський наказав вишикувати своїх людей. Він помітив, як Яшин із двома іншими солдатами кинувся до вертольота.

РОЗДІЛ 15

Рембо, петляючи, йшов усе глибше й глибше в темряву лісу; серце його радісно стукало від знову здобутої волі. Коу йшла за ним. Вони дійшли до крутого підйому й тепер намагалися швидше піднятися на нього, чіпляючись за мокрі, слизькі корені та гілки дерев, падаючи в бруд, піднімаючись і знову падаючи. Вище, ще вище.

Раптом Рембо завмер. Він почув шум вертольота й, повернувши на звук, побачив, як могутні прожектори злетіли над лісом і почали обшарювати джунглі. Пригнувшись, він розглядав з пагорба темний лісовий масив коло іншого підніжжя пагорба. Туди!

РОЗДІЛ 16

Яшин ледве керував вертольотом, який кидало поривами вітру. Нарешті йому вдалося вирівняти політ, і він спрямував машину низько над лісом, ризикуючи зачепитися при пориві вітру за дерево і перевернутися. Тоді від машини залишаться тільки уламки.

Але тепер для нього не існувало нічого, крім полоненого, який сховався десь під ним, і того, хто допоміг йому втекти. Перед очима все ще стояла картина, як американець ударив його залізним мікрофоном. Яшин провів язиком по зубах. Біль ще не пройшов. Він сплюнув кров і вилаявся. Йому здавалося, що він жував бите скло. Вдивляючись в освітлену прожекторами землю, Яшин намагався не пропустити навіть найменшого руху. З кущів вискочила свиня. В’єтнамські солдати кинулися за нею та гналися, поки не зрозуміли, що це не втікач. У світлі прожекторів з’явився сержант Тай. Він махав руками й, мабуть, кричав на солдатів. Потім показав у бік пагорба. Дощ не вщухав. Піднімаючись над схилом, Яшин побачив ще декількох солдатів. Вони теж дерлися на вершину пагорба. Крізь шум двигуна він почув гуркіт. Але це був не грім, а вибух. Направивши прожектор у бік полум’я, Яшин побачив… ноги. Одна висіла на кущах, інша валялася в калюжі. Неподалік лежало тіло в’єтнамського солдата. Біля нього стояло ще кілька людей.

Яшин спрямував вертоліт до вершини пагорба й далі вздовж єдиного темного спуску, що веде в долину. На місці втікача він би вибрав саме цей спуск і саме цю долину. Тут було місце для маневру й можна було уникнути ризику опинитися притиснутим до стрімчаків.

На вертольоті він швидше добереться до долини. І коли американець з’явиться біля входу в долину, його буде чекати сюрприз. Коли в 1975 році цей вертоліт захопила армія Південного В’єтнаму, то на ньому знайшли суперкулемет американського виробництва «дракон». «Так, — подумав Яшин, — у мене для тебе «дракон». Я почекаю тебе там».

РОЗДІЛ 17

Важко дихаючи, Коу прихилилася до каменю. Незважаючи на втому, вона була готова будь-якої секунди сховатися в чагарнику, якби вертоліт полетів у їхній бік. Рембо присів поруч. Він підняв угору голову й жадібно ковтав дощову воду. Катування в таборі забрало в нього майже всі сили. Болів кожен суглоб, кожен м’яз. Бігти все далі й далі змушував його лише інстинкт самозбереження. Та почуття волі.

І хоча йому дуже не хотілося втратити свою волю, він розумів, що якщо буде бігти до повної знемоги, то не зможе захищатися. До того ж із ним була Коу. Вона врятувала йому життя. Якщо вона захоче відпочити, то вони будуть відпочивати.

Блимнуло світло. Це далеко спереду вертоліт летів у бік долини. Рембо та Коу інстинктивно пірнули в кущі.

Ти маєш жахливий вигляд, — сказала Коу. — Тобі потрібен лікар. Може, ти й не такий уже невразливий.

Може.

Що ти хочеш зробити? Дійти до Лаосу, а відтіля до Таїланду?

Так, — відповів він. — У мене там є одна справа.

А потім ти поїдеш в Америку?

Важко сказати… Після моєї справи мене можуть там не прийняти.

Але якщо ти туди поїдеш?..

То що?

Візьмеш мене із собою, Рембо?

Ти ж мене не знаєш.

Я знаю тебе. Ти візьмеш мене в Америку. Я побачу свого Нгуена. Побачу брата. Може, буду викладати економіку. Куплю «кадилак». Буду дивитися «Даллас»[2].

Рембо розсміявся. Але коли спалах блискавки освітив її, він побачив, як благально вона дивиться на нього.

Ти врятувала мені життя. Хочеш в Америку? Вважай, що ти там.

Ти зробив правильний вибір.

Ще б пак. Я ж Чудовий хлопець!

Угорі на схилі почулися крики погоні.

Нам настав час рухатися далі, — сказав Рембо.

Вони пішли вниз уздовж єдиного спуску в долину. Солдати йшли за ними буквально по п’ятах, і це турбувало Рембо. Учора, коли за ним гналися, він усіляко намагався приховати свої сліди, улаштовував пастки й засідки. Але вони все одно не відстали. Значить, серед них був відмінний слідопит. Можливо, кращий із тих, з ким Рембо стикався у своєму житті.

РОЗДІЛ 18

Тай ледве стримував посмішку. Так, вони пройшли тут Він посвітив ліхтариком на промоклу від дощу землю. Крізь калюжі проглядав слабкий, майже непомітний відбиток сліду. Жоден із солдатів, якими він командував, не звернув би на цей слід ніякої уваги, а якби й звернув, то не зрозумів би його значення.

А він зрозумів. Іще помітив, що за десять кроків, униз схилом, стоїть зігнута стеблинка. Вона не зламалася, коли по ній пройшов американець зі своїм помічником, а повернулася майже в попереднє положення.

А ось купа листя, на ній хтось послизнувся. Для тих, хто був поруч, ця купа нічим не відрізнялася від інших. Тай по-.мітив, що глибокий відбиток сліду поруч із купою ще не встиг наповнитися водою, а це значить, що його залишили зовсім недавно. Так.