Рембо - Девід Моррелл

Рембо кивнув.

Давай!

Подовський увімкнув мікрофон і підніс його до губ Рембо.

Той глибоко зітхнув. Уперше він заговорив. Голос його був хрипким і змученим.

Два, двадцять, п’ятдесят шість. «Самотній вовк»… — він ковтнув слину й закашлявся, — викликає «Вовче лігвище». Прийом.

РОЗДІЛ 7

Перебуваючи в ангарі, Траутмен мовчки дивився на карту Таїланду, Лаосу та В’єтнаму. Саме у В’єтнамі залишився Рембо. І тільки одному Богові відомо, що тепер з ним… Якщо він узагалі живий.

Довкола нього техніки й солдати квапливо укладали устаткування, відносили упаковані ящики в літак і вертоліт. Незабаром прибудуть інші вертольоти.

Ворушіться, — командував Мердок.

«Ні, — думав Траутмен, — це ще не все. Коли ми прибудемо в Штати, я змушу Мердока відповідати».

Крізь шум і голоси солдатів Траутмен раптом почув хрипкий голос із передавача: «Вовче лігвище», два, двадцять, п’ятдесят шість… «Самотній вовк» викликає «Вовче лігвище». Ви мене чуєте? Прийом».

У Траутмена серце завмерло. Він поставив склянку кави та кинувся до рації.

Він не єдиний, хто звернув увагу наголос. Техніки, солдати, Еріксон, Дойл — усі завмерли, вслухаючись у нього.

Два, двадцять, п’ятдесят шість, ми тебе чуємо. «Самотній вовк», — це вже говорив зв’язківець. — Де ти знаходишся? Прийом.

Бічним зором Траутмен помітив рух. Він повернувся й побачив біля дверей свого кабінету Мердока.

Що тут відбувається, чорт забирай? Чому ви не пакуєтеся?

Сер, Рембо вийшов на зв’язок, — відповів радист.

Від цих слів Мердок навіть похитнувся.

Рембо?! Ні… Це неможливо.

РОЗДІЛ 8

Рембо обливався потом. Очима, повними ненависті, він дивився на Подовського, який тримав мікрофон. З динаміка пролунав голос: «Ми тебе чуємо, «Самотній вовк». Назви своє місце перебування. Прийом». Рембо не відповідав. Голос у динаміку повторив фразу.

— Ти помреш, якщо не даси відповідь, — прошипів Подовський.

Засвітились промені прожекторів. Пролунали крики. Безладна стрілянина. Поросячий вереск. Потім усе стихло.

РОЗДІЛ 9

Траутмен не витримав. Він нетерпляче вихопив у радиста мікрофон.

Джоне, це Траутмен! Якого біса ти мовчиш? Де ти?

У динаміку почувся стогін, а потім хрипкий голос. Голос Рембо. Він вимовив тільки одне слово:

Мердок.

В ангарі наступила повна тиша. Усі дивилися на Мердока. Напруження зростало.

Він тут.

Траутмен передав мікрофон.

Мердок оглянувся й зобразив на обличчі посмішку.

Рембо, — у голосі Мердока звучала фальшива радість. — Я — «Ватажок зграї». Ми раді, що ти живий. Де ти? Дай нам свої координати, і ми прилетимо за тобою. Прийом.

Траутмена ледве не знудило від цього спектаклю.

Мердоку, — пролунало з динаміка. — Я до тебе доберуся.

Хтось із солдатів здивовано охнув. Мердок сполотнів. Посмішка зникла. Він опустив мікрофон.

Боже мій, — вимовив він тремтячим голосом.

РОЗДІЛ 10

— Ах ти… — Подовський від сказу не міг підшукати потрібної лайки. Очі його округлилися. Він хотів ударити мікрофоном Рембо, але, розмахнувшись, заточився й упав на генератор.

Згоряючи від злості, Подовський повернув ручку до кінця.

Рембо буквально завив від болю, його трясло й крутило. Він так кричав, що не міг зупинитися.

Нарешті, він занурився в темряву. Темрява була всередині. У мозку. У грудях. Але в основному в душі. Темрява роздувалася, наче куля, конвульсії ставали все сильнішими. І раптом темрява вибухнула.

РОЗДІЛ 11

Дивлячись, як американець смикається та звивається, Подовський раптом зрозумів: щось не так. Щось сталося. Із власного досвіду він знав, що струм генератора не міг викликати таких диких конвульсій, та й кричав полонений зовсім по-звіриному. Здавалося, це була вже не людина, а розлючена дика тварина.

Загіпнотизований виглядом полоненого, Подовський підійшов до нього майже впритул.

Пружини ліжка гнулися й скрипіли від диких зусиль американця, який смикався.

Подовський надто пізно помітив, що струм став допінгом для полоненого. Американець впав у такий дикий стан, що пружини не витримали й лопнули. Його рука потягнулася до Подовського, той спробував відступити, але не встиг.

Тепер струм від полоненого дійшов і до нього. Господи! Серце Подовського немов вистрибнуло з грудей. Руки й ноги запекло затряслися. А рука американця, немов кліщами, стискала його горло.

РОЗДІЛ 12

Рембо відкинув Подовського просто на генератор. Той повалився й зірвав дроти з пластинки на грудях Рембо. Подача струму припинилася. Звільнивши другу руку, Рембо кинувся на Яшина. Увернувшись від ножа, він нахилився, підняв з підлоги мікрофон і з усієї сили вдарив ним просто в щелепу Яшина. Хруснули зуби, потекла кров із розбитих губ, і Яшин повалився на підлогу.

Але сержант Тай і один з охоронців уже піднімали зброю.

Ні, до обох він не встигне. Вони надто далеко один від одного.

І тут підлога під ногами вибухнула, розлітаючись на всі боки. Хвиля відкинула Рембо назад, до сітки. Він інстинктивно закрив обличчя руками. Кімната наповнилася димом. У вухах стояв гуркіт АК-47. А коли дим розсіявся, Рембо побачив, як із діри в підлозі вистрибнула Коу, тримаючи в руках автомат.

Подовський і Яшин лежали непритомні на підлозі. Охоронець був убитий, а Тай зумів вискочити у двері, і тепер зовні лунали його крики.

Спалахнула блискавка, і загримів грім.

Рембо вихопив із руки Яшина свій ніж. Коу кинула йому сагайдак зі стрілами й лук.

Обоє, не змовляючись, кинулися до відчиненого вікна. Коу вистрибнула першою, Рембо — за нею.

РОЗДІЛ 13

Коу й Рембо мчали до огородження. Побачивши, що стовп світла рухається в їхньому напрямку, Рембо зупинився, швидко витяг стрілу, вставив у лук і вистрілив. Якби стріла була звичайною, з перами на кінці, а не пластиковою, то дощ змінив би траєкторію її польоту. А зараз вона летіла точно в ціль. Прожектор згас.

Але їх освітила блискавка. Пролунали автоматні постріли. Коу відповідала короткими чергами. І знову включився прожектор, тепер уже з іншого боку. Але цього разу блискавка їх урятувала. Вона вдарила в один із бараків. Вогні в таборі яскраво спалахнули та згасли. Наступила темрява. Лише трасуючі кулі розпорювали пітьму. Гуркіт автоматів заглушав грім.

Вони добігли до огородження з колючого дроту. Рембо підняв дріт, шипи глибоко врізалися в руку. Коу проповзла в проріз, що утворився. Рембо ліг на спину, підняв луком нижній пучок і проскочив під огородженням. Спереду було ще одне. Коу зупинилася біля дерев’яного стовпчика й дала коротку чергу. Стовпчик розлетівся, утворивши проріз. Кулі свистіли зовсім поруч. Але тепер вони обоє вже йшли в заростях.

— Ти — просто чудо, — крикнув Рембо, не зупиняючись.

РОЗДІЛ 14

З рота й носа Подовського ще капала кров, коли він, розлючений, вискочив на