Рембо - Девід Моррелл

Ми переживали за тебе, — прошепотів за спиною Бенкса виснажений хворобами бранець.

Наступного разу мені пощастить, — сказав Бенкс.

Звичайно! — це пролунало непереконливо. — Наступного разу.

Хтось закашлявся.

Бенксе, тебе коли-небудь катували росіяни? — запитав хрипкий голос.

Так.

Ну і як? Тобто як тобі вдалося втримати язика за зубами?

Бенкс тужно дивився в бік середнього барака.

Я-ні на мить не втрачав надії, що вони можуть помилково вбити.

ЧАСТИНА VI

РОЗДІЛ 1

Двоє охоронців затягли Рембо в казарму, хтось грубо тикнув його кулаком у спину. Рембо відчув позаду чиєсь дихання і по запаху гнили зрозумів, що це сержант Тай. Намагаючись уникнути наступного стусана, він різко подався вперед. Тай зі злістю штовхнув його в щиколотку.

Охоронці кинули Рембо на підлогу. Радянські офіцери подивилися на Тая так, наче мали намір знову вичитати його за брутальність.

Не на підлогу., — вимовив Подовський. — Посадіть його па стілець.

Охоронці підхопили Рембо та, як ганчірку, жбурнули на стілець.

«Заспокойся, — умовляв себе Рембо, — твій час ще не настав. Треба триматися».

Спасибі, сержанте, — сказав Подовський. — Можете йти. Залишіть одного солдата.

Тай покосився на Рембо. Йому дуже не хотілося йти, але він виконав наказ.

Через кілька секунд у кімнаті залишилися двоє росіян і один охоронець.

Рембо подивився у вікно й побачив невелику тінь, значить, сонце вже пройшло зеніт.

гостях у моїх в’єтнамських товаришів? — Він помовчав. — Не бажаєш відповідати? Ну, і не треба. Капітан Він доповів мені, що ти був раніше в цьому таборі. Я просто хотів якось почати нашу розмову. Може, назвеш своє ім’я? Просто ім’я. У цьому ж немає нічого страшного.

Подовський присів на краєчок металевого столу. Ростом він не поступався другому офіцерові, але був трохи стрункішим. Окуляри в металевій оправі надавали йому вигляду президента якого-небудь банку.

Яшин виглядав інакше. Широкі густі вуса, коротко обстрижене волосся та грубі риси обличчя робили його схожим на один із кам’яних комуністичних ідолів.

Першим заговорив Подовський. Він підійшов до Рембо, тримаючи в руці його ніж, і вказав на шрами на грудях.

— Я бачу, ти вже знаєш, що таке біль. Напевно, побував у

Рембо дивився в підлогу.

Та-а-ак, — протягнув Подовський. — Негарний початок для дружньої бесіди. Ну, нічого. Завтра або післязавтра ти мені розкажеш навіть те, що не розповів би своїй коханій.

«Ти такий же дурень, як і ті, — подумав Рембо. — Кохана дівчина. Навіщо вона мені?»

Ти ж прекрасно знаєш, що нерозумно опиратися, — продовжував Подовський. — Розумна людина ніколи не стане піддавати себе стражданням. Ну, що ж, почнемо. Ти працюєш за завданням американського уряду? Хто твої зв’язкові? Де ваша база? Який план звільнення полонених? У мене тут цілий список питань. Ти будеш на них відповідати, га?

Рембо підняв голову та глянув на тіні за вікном.

Не будеш? Але я ж зобов’язаний поставити тобі ці питання. Мені ж необхідно отримати на них відповіді. — Подовський показав ножем у бік Яшина. — Для нього ти шматок м’яса. Піддослідний кролик. А для мене… Для мене — солдат, такий же, як і я сам. Зрозуміло, з іншими поглядами й іншою долею. Таке життя. Я ж розумію, що твій патріотизм — помилковий, ясна річ, — штовхнув тебе звільнити своїх капіталістичних військових злочинців. Я ціную цей патріотизм, хоч він і помилковий. Але інцидент із твоїм захопленням та інші обставини — усе має бути з’ясовано. Після того як відповіси на мої питання, ти зв’яжешся по радіо зі своєю базою. Ти повинен сказати, що не знайшов ніяких полонених, що вся операція безглузда. Згодний?

Подовський узяв у руки мікрофон.

Рембо продовжував дивитися у відкрите вікно.

— Добре, — сказав Подовський. — Прошу пробачення за настирливість. Іноді я занадто поспішаю. Значить, ти вирішив випробувати себе? Дуже добре. Я відчуваю, мій друг уже згоряє від бажання швидше взятися до справи. Не хочу його більше затримувати. Яшин, починай.

РОЗДІЛ 2

Почувши торохтіння мотоцикла, охоронець у вартовій будці біля воріт відклав убік американський низькопробний порнографічний роман і подивився на світло фари. Мотоцикл зупинився коло самої будки, і вартовий побачив дуже сексуальну жінку в облягаючому платті та яскравому капелюсі. Жінка запропонувала йому саме те, про що він читав.

— Обидва способи?

Вартовий зробив вигляд, наче обмірковує пропозицію, хоча заздалегідь знав, що погодиться. Він поторгувався для пристойності, але жінка не знижувала ціни, і вартовий поступився.

РОЗДІЛ 3

Після розмови з вартовим Коу направила мотоцикл у бік казарми. Мотоцикл і капелюшок вона вкрала в найближчому селі. Але тоді вона ризикувала менше, ніж зараз, коли проїжджала через ворота табору. Вартовий пропустив її, не запитавши про шкіряний мішок, сагайдак Рембо та розібраний лук. Якби він поцікавився предметами, прив’язаними до її мотоцикла, вона б відповіла, що це спеціальні пристосування для сексуальних ігор. Але, як вона й припускала, вартовому з лишком вистачило двох способів, що вона запропонувала, так що його уява була цілком зайнята ними.

Вона під’їжджала до слабко освітлених вікон казарми, коли почула жахливий крик. Його не заглушив навіть мотор мотоцикла.

Це кричав Рембо. Від хвилювання сильніше забилося серце. Вона знала, що її хлопець міг кричати тільки від нестерпного болю. Вона вб’є того, хто його мучив.

РОЗДІЛ 4

Тіло Рембо тряслося, його руки були прив’язані до залізних пружин ліжка, прикріпленого до стіни. Усе відбувалося мимо його волі. Організм рефлекторно реагував на електричний струм. До ліжка були підведені проводи від генератора.

У глибині кімнати Подовський помішував ножем у глиняному глечику розпечене вугілля, а Яшин у цей час займався генератором.

Було б дуже шкода, — говорив Подовський, — якби ми не знайшли спільної мови. Повторюю ще раз своє перше запитання: як тебе звати?

Рембо перестав кричати — струм, підведений до металевої пластини на грудях, відключили. Вода, якою облив його Яшин, стікала на дощату підлогу, змішуючись із потом. Рембо знову кинув погляд у вікно. По тілу ковзнуло світло фари мотоцикла, що проїхав поруч. Ні. Більше він не закричить.

Досить? — запитав Подовський зі злістю. Він залишив ніж у глечику, схопив відро з водою й облив Рембо. — Яшин, давай ще разок!

Ток із новою силою пробив тіло Рембо. Запахло горілою шкірою. Кінцівки конвульсивно смикалися. По нозі потекла сеча. Він уже не міг контролювати реакцію організму.

Рембо більше не думав про гордість. Був один лише біль. І він кричав, кричав так, що, здавалося, лопнуть голосові зв’язки.

Від роботи генератора лампа на стелі потьмяніла. Яшин