Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

Ось тут, здається, стояв збудований дітьми замок з піску. Чи, може, там? Ні, неможливо пригадати. Може, змінилася берегова лінія, і те місце тепер під водою… Від цієї думки Кощія обдало холодом, наче з моря подув вітер.

Він закрив очі і спробував уявити собі обличчя Аліси, але уява намалювала йому тільки обличчя дівчини, побачене ним на автозупинці біля готелю «Ялта». Тоді у нього ще були сумніви. Але чим більше він про це думав, тим менше їх залишалося. Ім’я, схожість, навіть вік, — все свідчило про те, що та дівчина — дочка Аліси. Хрест на сумнівах поставив він сам, коли знайшов замовника вбивства дівчини і ним виявився Сук Інсин. До цього Кощій не збирався розшукувати дівчину: що він міг зробити для неї, що сказати? Але зараз дещо змінилося. Дочку хочуть вбити, як вбили колись її матір.

Кощій ще раз подивився на замок, який у світлі призахідного сонця з жовтого перетворювався на червоний і рішуче попрямував у бік міста.

Коли Кощій був вже нагорі, вітер, наче вирішивши підтримати рішення Кощія, наздогнав його і підштовхнув у спину. Як тільки силует Кощія зник за деревами, один з художників — той, що так нічого й не намалював, зібрав речі, одягнувся і швидко пішов слідом.

Валютний бар у готелі «Ореанда» щойно відкрився, і тому відвідувачів було мало. В основному дівиці легкої поведінки, яким не поталанило вчора з клієнтами і які сьогодні вийшли на промисел раніше, аби випередити своїх більш щасливих подруг і надолужити згаяне. Покурюючи довгі коричневі цигарки «Море», вони обмінювалися думками про здібності в коханні і товщину гаманців іноземців різних націй. І всі сходилися на тому, що найкращими, безумовно, є південноафриканці, яких тільки другий рік, дякуючи потеплінню в дипломатичних стосунках, пускали в Союз. Мужні, статурні африканери, справжні нащадки бурів, вражали галантністю і смітили грошима, затьмаривши навіть багатих американців..

Ніхто не звертав уваги на двох молодиків, що біля стійки вели тиху бесіду.

— Двісті мадери.

Бармен довго не міг відкоркувати пляшку — його правицю пронизав гострий біль якраз у місці перелому, коли він упізнав у високому, пристойно одягнутому відвідувачеві того молодика, який нещодавно зламав її.

— Ти, я бачу, не радий, то можу піти, але навідаю тебе сьогодні вдома, — сказав Кощій.

— Ні, ні,— злякано закрутив головою бармен. Нарешті він таки впорався з пляшкою і зміг налити відвідувачу в склянку, чимало розхлюпавши на стійку.

— Мене цікавить та дівчина, яку я мав придушити, — миролюбно сказав Кощій. — Ану, поворуши своїми звивинами — де я можу її знайти?

У бармена округлилися очі, брови поповзли вгору і заворушилися вуха. Він озирнувся, злякано хитнув головою:

— Не можу сказати, бо мене вб’ють.

Кощій здивовано витріщився на той феєрверк міміки. Хлюпнув з пляшки в другу склянку і посунув бармену:

— Випий. Я, мабуть, помилився, коли прохав тебе поворушити звивинами. Звивина в тебе одна і та рівна. До речі, як твоя рука?

Бармен закашлявся, похлинувшись мадерою. Руки в нього так тремтіли, що він не зміг тримати склянку і поставив її на стійку.

— Ламає на негоду? Бовдуре, та я не про ту, про здорову. А хочеш, будемо друзями? — Кощій схопив бармена за краватку і сіпнув так, що той ударився обличчям об стійку. — А друзі повинні ділитися секретами. Якщо ти скажеш мені свій, то я тобі — свій.

Струнка офіціантка, що проходила повз стійку, здивовано витріщила очі на цю сцену. Бармен кинув на неї благальний погляд. Кощій простежив за поглядом. Посміхнувся офіціантці своєю найчарівнішою посмішкою:

— Не дивуйтеся, це мій двоюрідний брат. Трохи посперечалися через дівчину. Але я його так люблю, що поступлюся першою-ліпшою. Крім вас, звичайно, — він повторив свою чарівну посмішку і послав офіціантці повітряний поцілунок.

Офіціантка посміхнулася у відповідь криваво-червоною золотозубою посмішкою і пішла в зал, звабно похитуючи стегнами.

Кощій повернувся до бармена:

— Ну добре, братику, коли ти такий упертий, то я навіть згоден відкрити свого секрета першим. — Він нахилився до зблідлого обличчя бармена. — Ламання рук та ніг — це моє хобі. А основна професія — садити на кіл упертих типів на зразок тебе. Чув про пенсіонера на розі Московської і Гоголя? Моя робота.

Він ще раз смикнув бармена за краватку, ніби непокірного коня за вуздечку, і той знову вдарився обличчям об стійку. У нього з носа потекла юшка, капаючи в склянку з мадерою і надаючи рідині пурпурного відтінку. Бармен поворушив розбитими губами.

— Ну! — Кощій трохи послабив хватку.

— Тусується зі шпаною в покинутому складі на Рибзаводській вулиці, вони здають її за гроші напрокат «бабаям». («Бабаями» в Ялті називали кавказців).