Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

Натовп зашумів, дехто встав, щоб краще бачити, та підійти ближче ніхто не наважився.

— О, відразу видно джентльмена, — з повагою сказав довговолосий. — Але що це?

— Бакси.

Долари у вісімдесятих ще не ходили досить широко і крупні купюри були в дивину.

— Оце так! — довговолосий, не приховуючи захоплення, роздивлявся дві зелені банкноти. Понюхав. — Містер, а може, хочете пару картин? Або ось що: бажаєте ще дівчаток? За такі папірці — скільки завгодно!

— Мене влаштує ця. Але якщо когось з твоєї компанії зустріну з нею… — Кощій підійшов і взяв довговолосого за вухо. Довговолосий охнув. — Я повернусь і зроблю з тебе людину-свиню.

— Кого? — довговолосий корчився від болю.

— Відріжу ноги-руки, язик, і виколю очі.

Кощій відпустив вухо і відважив довговолосому стусана так, що той упав, зламавши кілька ящиків. Його вухо кольором нагадувало перезрілий помідор.

Тим часом повалений здоровань уже встав навкарачки, проповз кілька метрів і схопив дівчину за ногу вище коліна. З його розбитого рота вирвався якийсь вигук: чи то «назад», чи то «стояти».

Кощій зробив рух у бік здорованя, та дівчина випередила його. Піднявши й без того коротку вузьку спідницю, вона ударила здорованя коліном у ніс. Здоровань гепнувся в калюжу. Юшка з носа швидко пофарбувала воду в червоний колір.

— Помокни там трохи, може, порозумнішаєш, — вона з очевидним задоволенням і почуттям виконаного обов’язку витерла долонею коліно і підійшла до Кощія. — Дай запалити, супермен. Що в тебе?

Вона затягнулася, і на цигарці з’явився обідок від губної помади.

— Маєш «дах?» — вона не збиралася відкладати справу в довгий ящик.

Кощій хитнув головою. Чого-чого, а «даху» в цьому місті він не мав.

— Ну, ходімо до мене. Ти, зізнатися, мене виручив, а то сьогодні мала б спати з тим волохатим гібоном.

Компанія проводжала їх похмурим мовчанням.

Вони йшли вузькими завулками з брудними, в іржавих розводах будинками. Крихітні, біля самої землі вікна світилися жовтим світлом. Де-не-де наполовину розвалені сходи підіймалися до дверей з облупленими вивісками «Хімчистка» або «Ремонт парасольок». У повітрі витав огидний солодкуватий дух гнилі, котрий буває лише на смітниках.

Вона закашлялася. Приступ кашлю був таким сильним, що довелося присісти на лавку біля автобусної зупинки. На відполірованому тисячею штанів і спідниць дереві темніли нашкрябані різноманітні непристойності і неоковирні голі жінки. Поряд з кожною жінкою був номер телефона і запрошення при нагоді зателефонувати. Вона посміхнулася.

По вулиці промчав тролейбус. На повороті за струмознімачем спалахнула синя блискавка. Вона закашлялася, на губах виступила піна.

— Що з тобою, Мерілін Монро?

— Нічого, супермене, — на її блідих щоках блукала посмішка. Вона розгладила борти його піджака. — Вчора застудилася під дощем і тепер невелика температура. Хай це тебе не хвилює, супермене. Я в порядку. Ходімо.

Іржаві будинки закінчилися і почалася смуга напіврозвалених сараїв. Потягло вогкістю і пліснявою. Десь за сараями сердито загудів пароплав. Мабуть, там починався берег моря. Вікна зяяли чорними провалами. На стіні висіла обідрана табличка з ледь помітним написом: «вул. Рибзаводська».

Сходи були без перил, покриті смердючим слизом невідомого походження і битою цеглою.

— Стій, пригнися.

Вони навкарачки проповзли під звисаючою згори на гнутій арматурі балці.

В неї був ключ від горища.

— Заходь, супермене.

Заскрипіли гнилі дошки. Вона чиркнула сірником і запалила свічку на підвіконні.

— Іди сюди, — поклала йому руки на плечі і знову розгладила вилоги піджака. В її очах палахкотіло по свічці. Губи розтулилися для поцілунку. — Поцілуй мене.

Кощій торкнувся губами її губ.

— Як дивно ти це зробив. Іди ж швидше, — вона розстебнула блузку і спустила бретельки. Груди були дійсно гарні — пружні і чудової форми.

Вони сіли на ліжко: вона, поклавши йому руки на плечі, він — тримаючи її за талію. Ліжко було жорстке. Мабуть, дошки, покриті засмальцьованою ковдрою.

— А може, ти з «чудиків?» — раптом спав їй на думку здогад. — Тоді можу спробувати для тебе що-небудь зробити.

Вона зняла одну руку з його плеча і спробувала просунути за пояс. Він взяв її долоню в свою і, посміхнувшись, поцілував.

Вона стенула плечима:

— Якщо ти з «чудиків», то справді дещо можу для тебе зробити, але без батога, ланцюгів та