Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

— То чому ж ти не розповів нічого на суді?

— Вони погрожували, що почеплять на мене вбивство шофера — я залишив там достатньо відбитків пальців, убивство метрдотеля — його бачили зі мною останнім.

А потім вони раптом замовкли. Тому що обоє подумали про ту жінку, котра була причиною стількох роздорів і котра тепер була мертва. Ніхто з них не подав виду, але кожен був упевнений, що інший подумав про те ж саме.

Милка перша порушила ніякову тишу:

— А ти красунчик, як і раніше, — вона витерла мокрі щоки рушником, — і зовсім не змінився.

— Я змінився. І ти змінилась. Але в кращий бік. А ти заміжня?

— Так, мій чоловік капітан першого рангу Штерн командує «Акулою» — ядерним підводним човном. У нього квартира в Севастополі. Але він зараз у поході. А ти в тюрмі, сподіваюсь, не став гомиком?

— Здається, ні. А як поживає твій чоловік? Його не лякає твій експресивний характер?

— Він дивиться на мої витівки крізь пальці, а я — жінка гаряча.

Милка сіла на диван, взяла келих коньяку і випила одним духом. Від цього руху її халат розіпнувся. Вона запнула його, здається, одразу, а може, й ні, блиснувши очима в бік Кощія. В її погляді був чи то виклик, чи то насмішка.

— А що було робити? Ти б зраджував мені з тією, якби…

— Якби вона була жива, — закінчив за неї Кощій. — Ну добре, то справа минула. Ну, так будемо розважатися? — він потягнувся до неї.

— Постривай, — Милка налила повний келих коньяку. — Пий. Тепер все буде добре, все зміниться. Ми поїдемо звідси, подалі від всіх спогадів і від цих людей, котрі не залишають тебе у спокої.

Вона сіла йому на коліна, він обійняв її. Їхні тіла переплелися й покотилися по ліжку. Келих із дзвоном упав на підлогу.

… Ранок був дощовим і холодним. Чорна хмара насувалася з моря, щоб полити місто і розсипатися на сотню білих пухнастих хмаринок. За вікном розхитувалися дерева і тролейбусні дроти, а дощ барабанив у стіну, наче шріт. Потоки води лилися по запітнілому склу.

Милка в халаті кольору кави, під яким нічого не було, збирала на підлозі скалки від розбитого келиха. Кощій, загорнувшись у простирадло, ніби в хітон, лежав на дивані і палив цигарку за цигаркою.

Раптом, наче згадавши щось, витер долонею скло — пустир, німий і похмурий, зазирнув до кімнати.

Кощій дістав чергову цигарку. Припалив від недопалка і щиглем послав його в масивного дерев’яного ідола, що висів над диваном на стіні. Недопалок поцілив ідолові в лоба і, розсипаючись феєрверком іскор, упав на килим.

— Послухай, а що сталося з її дочкою?

— Квартиру спалиш, — невдоволено сказала Милка і, піднявши недопалка, кинула його в попільницю на столі. Халат розіпнувся, і вона запнула його звичним повільним жестом.

Вона кинула погляд на Кощія і, побачивши, що її жест залишився непоміченим, повільно простягла руку і взяла зі столу другого келиха. Покрутила в руках і несподівано жбурнула в дерев’яного ідола.

Кощій ледве встиг прикритися руками, як град скалок посипався на нього. Він розплющив очі і побачив, що масивний ідол, повільно розхитуючись, видирає зі стіни невеликий шуруп, на якому висить.

— Тільки не це, — ще встиг сказати він. Ідол полетів йому на голову.

— Дізнавшись, що її мати плуталася з учнем, та ще й з цілковитим нікчемою, вона закололася кинджалом, а потім викинулася з дев’ятого поверху. Дідька лисого я тобі щось скажу.

Примирення відбулося близько опівдня, коли сонце визирнуло з-за хмар і його гарячі промені залили кімнати. Сонячні зайчики стрибали по стінах, по меблях, по килиму. І не залишали жодного шансу Милчиній злості. Вона дістала з шафи святковий костюм свого чоловіка і кинула його Кощію:

— Одягайся, Казанова, не будемо ж ми сидіти, набурмосившись, до ночі.

Кощій не дуже здивувався. Милка залишилась в його спогадах якраз такою непередбачуваною, з несподіваними перепадами настрою дівчиною. Навпаки, він би дуже здивувався, якби все було інакше.

Кощій повернувся перед дзеркалом і невдоволено знизав плечима:

— Твій чоловік — досить-таки огрядний хлопець, і я дуже незручно почуваю себе в цьому одязі. Крім того, відчуваю себе боржником пана Штерна.

— Сама з ним розрахуюсь. А ти був одягнений,