Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

— Вони накрили її простирадлом.

Я вирвав у Милки бінокля і штовхнув її в спальню. Вона впала на підлогу і заскімлила.

Руки в мене так тремтіли, що ледве зміг піймати в окуляр її вікна. Так, вони накрили її простирадлом. З головою, як накривають мерців. Я озирнувся. Милка рюмсала в спальні. Стилети на стіні тьмяно виблискували розсіяним світлом вуличних ліхтарів. Я зірвав зі стіни стилет. Машинально відірвав дошку з підлоги, засунув туди пакет з грошима, сховав стилет під куртку і вибіг у темряву.

В квартирі був лише похмурий з плоским обличчям. Мабуть, вони вирішили, що справу зроблено. Та я був іншої думки. Плоский зустрів мене в дверях з цигаркою в роті. Цигарка в нього завжди стирчить у лівому куточку рота, і від диму ліва половина обличчя зморщилася, як минулорічна картоплина, і мала відштовхуюче похмурий вигляд.

— Ну, приніс, пацан? — його губи презирливо заворушилися, не випускаючи цигарку, і попіл полетів мені під ноги.

Я не приніс грошей, вони йому вже навряд чи здались би. Ніколи не думав, що людина така м’яка. Ніж увійшов у нього, як в лантух з ватою. Його очі розширилися, наче від здивування, щось булькнуло у нього всередині, і з рота потекла кров. Він упав на коліна, затискуючи руками живіт. Цигарка диміла на підлозі. І він, наче не бажаючи розлучатися з нею, уткнувся лобом у підлогу і завмер.

Я підійшов до Аліси. Не знімаючи простирадла, взяв її за руку. Вона була холодною, як лід. Я сидів так, доки десь поблизу не завила міліцейська сирена, а потім кинувся геть. Наштовхнувся на скорченого «плоского». Він був у тій же позі. Я копнув його ногою і він перекинувся на спину, розкинувши руки. На підлозі розтікалася калюжа крові. Тієї ж миті я пообіцяв собі, що уб’ю їх всіх. Встиг вийти за хвилину перед тим, як до під’їзду примчала міліцейська машина.

Сховавшись за лавку в сквері, я бачив, як з машини вийшов Сук Інсин і тип у міліцейській формі.

Убивця закрив зошита, засунув під дошку і довго дивився на освітлені вікна на другому боці пустиря. Потім пішов до спальні і ліг на ліжко, не роздягаючись і не знімаючи черевиків. Його невидющий погляд упирався в стелю, на якій рухалися тіні, схожі на переляканих котів з вигнутими спинами.

З напівсну його вивів скрегіт ключа в замкові. В прихожій увімкнулося світло. Зайшла жінка, повісила сумочку на ручку дверей і скинула туфлі. Наспівуючи, вимкнула світло в прихожій і пройшла у ванну. Зашуміла вода. Тепер він бачив її відображення в дзеркалі.

Вона зняла спідницю, блузку і повісила на вішалку. Критично оглянула себе у дзеркалі, повертаючись то в один, то в інший бік. Зняла білизну, шпурнула в раковину і залізла до ванни. В неї був розкішний бюст і стрижене світле волосся. Вона милася і наспівувала «Предъявите билет» — пісню модного композитора Корнелюка. Взяла з полички пилочку для нігтів і шліфувала їх, мабуть, півгодини. Вилізла з ванни, накинула халат і стала, дивлячись у дзеркало, розчісувати волосся. І лише тепер помітила його.

Вона охнула, впустила масажну щітку і позадкувала від дзеркала.

— Я тут, позаду, — сказав він. — Не обертайтеся. Не роблячи різких рухів, дістаньте всі гроші, що є в квартирі, і покладіть на стіл.

Жінка повільно підійшла до шафи. Дістала скриньку. Руки тремтіли і відмовлялись їй підкорятися. Вона впустила скриньку, і купюри вкрили підлогу.

— Тепер підійдіть до стіни, поверніться і розстебніть халат.

Вона повернулася і ледве змогла зробити те; чого він вимагав.

— Добре. Стегна дев’яносто два-дев’яносто три. Талія — шістдесят, може, шістдесят п’ять, груди, щонайменше, — третій розмір. Тепер кілька разів поверніться. Чудово — просто Петті Бойд у розквіті краси. Ну добре, — здавалось, він ледве стримує сміх. — Я задоволений. Здрастуй, Мило.

Вона відпустила поли халата, приклала руки до рота, ледь чутно промовила:

— Кощій, — і кинулася йому на шию, ще не впевнена: хоче задушити чи обійняти його. Останнє бажання виявилося сильнішим. Вона обіймала його, і сльози нескінченним потоком текли з очей:

— Скільки років пройшло, Кощію! Так це ти прикінчив того пенсіонера? То був Сук Інсин? Говорили щось жахливе. Це правда — про кіл? Я зразу здогадалася, що це був ти.

Зачіска у неї розтріпалась, сльози стікали по щоках.

«Вона погарнішала», — подумав Кощій.

— Але ти дуже ризикуєш, Кощію. Залишився той, третій. Він тепер начальник міліції. Все місто у нього ось тут, — сказала Милка крізь сльози. Стисла кулачка. — До останнього будинка. Так що можеш вважати себе покійником.

— Спасибі.

— Будь ласка. Я тебе чекала раніше. Тобі ж дали не так багато за те, що випустив кишки тому типові.

— Ні, небагато. Десять років, а потім додали ще.