Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

— Замок кохання.

— А, через ту легенду…

В напівмороці, з оберемком троянд, які вона так і тримала в руках, була схожа на маленьку фею Дзінь з країни Небувальщини. Не вистачало лише рожевих фламінго на березі. Рухи Аліси були плавними, як при уповільненій зйомці. Здавалось, ніби вона спала на ходу. То одна, то друга троянда падала на пісок. Вона нахилилася, намагаючись підняти їх, але врешті-решт впустила всі. Опустилась на коліна. Махнула рукою. Встала і пішла до води. Скинула туфлі, торкнула воду рукою. Озирнулась:

— Кощію, що значить ця гора квітів?

— Тут, неподалік від Монастирського мису, була дача Олександра Другого. Імператор не любив імператриці і відпочивав один. А коли на пароплаві «Полярна зоря» припливла його фаворитка дев’ятнадцятирічна княгиня Долгорука, він зустрічав її в екіпажі, наполовину засипаному квітами. А проводжав процесією зі свічками. Це нічого не значить — просто імператорські почесті.

Вона на хвилину остовпіла, ніби перетворилася на кам’яну статую «Аліса біля моря». Потім сказала:

— Кощію, іди сюди.

Ми стояли поряд. Вона взяла мене за руку і подивилася прямо в очі. Руки в неї м’які і теплі. М’які і теплі — як що? Як море під час зливи.

— Вам сподобався цей вечір? Адже він був кращим за той?

— За який, Кощію? — в її очах віддзеркалювалися спалахи маяка.

— За той — з дзеркалами на стінах і метушливими офіціантами, — вона знала, про що я.

Засміялася, потім поклала мені руки на плечі, стала навшпиньки і вперше поцілувала в губи. Руки в неї м’які і теплі, ніби вона їх щойно витягнула з-під ковдри. Усміхаючись і не відриваючи від мене погляду, позадкувала до води. Я зняв черевики і поставив поряд з її туфлями. Мабуть, в мого черевика могли б влізти обидві її ноги. Біля води темніли вежі піщаного замку, збудованого вдень дитячими руками. Поряд з ними ми були схожі на двох велетнів. Зате замок на горі здавався продовженням скелі, і поряд з таким велетом ми були нікчемними ліліпутами.

Аліса вже зайшла у воду по коліна. Десь поряд у темряві прогуркотів мотор катера, перша хвиля від нього вдарила в берег, обливши її. Аліса скрикнула і, сміючись, почала перестрибувати через хвилі. Потім задерла свою коротку сукню майже до пояса і заходилася викручувати. Підняла голову і, побачивши, що я не відриваю від неї погляду, повільно натягнула тканину на стегна. Пробурмотіла:

— О господи, що це зі мною?

Я знав, що з нею. Мені стало холодно і захотілося залізти в цю теплу, як молоко, воду. Я підкотив штани, схопив Алісу за руку і потягнув у море. Вона була така легка, що я не відчув її ваги.

Аліса впала і потягла мене за собою. Я звалився на неї. Злетів фонтан бризок. Вона засміялася:

— Я зовсім сп’яніла, Кощію! Як, ти сказав, зветься той замок на скелі?

— Генераліф, — прошепотів я. Її губи були зовсім поруч.

— Та дівчина зробила дурницю, запевняю тебе, їй було б там добре зі своїм коханим. Вона, мабуть, упала десь недалеко, можливо, зовсім поряд…

Аліса лежала у воді, опираючись на лікті, її сукня спливла і тепер колихалася на поверхні, як капелюх медузи. Коли я звалився на неї, то інстинктивно взяв за талію. І якщо раніше в цьому не було нічого особливого, то тепер сукня плавала на поверхні і мої руки опинились під тканиною. Я тримав руки на талії, чомусь боячись зсунути їх хоч трохи. Мабуть, щоб не торкнутися того, що мало бути вище чи нижче.

Я обережно підняв очі і зустрівся з її каламутним поглядом. Здавалося, вона дивиться крізь мене кудись в далину. На губах блукала відчужена посмішка. Її рука мляво торкнулася мого ліктя і спробувала опустити сукню. Я стиснув руки ще сильніше.

— Ні, Кощію, — я відчув, як важко вона дихає. Тканина зовсім промокла і під нею чітко проступали обриси грудей. — Ні-ні,— Аліса тихо засміялася. Вона раніше ніколи так не сміялася — просто хихотіла, наче була не в собі. — Тут змійка. Допоможи-но мені.

Поки я стягував з неї одяг, вона шепотіла мені прямо у вухо:

— Отже, у мене роман. Роман з «імператором». Спочатку я думала, що це погано, — те, що відбувається між нами. Тепер я думаю, що це дуже добре.

У неї чудове тіло. Повні груди і вузькі стегна. З глузду можна з’їхати від такого тіла.

Нас з головою накрила хвиля, і ми трохи не захлинулися. Потім Аліса раптом здригнулася і відсунулась. Мабуть, цей триклятий афродізіак перестав діяти. Я дивився, як вона задкує до берега, як схопила і притисла до себе одежу. У мене защеміло серце. Я розбігся і кинувся у воду.

— Кощію! — гукнула вона мені навздогін. — Кощію, вернися!