Чотири після півночі - Стівен Кінг
У парадному холі він зупинився, не знаючи, що хоче робити далі… і раптово, зовсім без причини, начепив капелюх на голову. А відтак здригнувся. Так людина здригається, проковтнувши міцне спиртне, якого набрала була повен рот. Але дрижаки минулися.
І капелюх на голові навіть дуже непогано примостився.
Морт повільно пішов у велику ванну, увімкнув світло й став перед дзеркалом. І ледь не вибухнув сміхом. Він був схожий на чоловіка з вилами на тій картині Ґранта Вуда — «Американська готика». Він був на нього схожий навіть попри те, що голова в мужика на картині була непокрита. Капелюх вкривав Мортову голову повністю, так само як Шутерову (чи мав Шутер волосся — це ще треба було з’ясувати, хоча Морт здогадувався, що наступного разу, коли він Шутера побачить, усе буде видно, бо його головний убір тепер перекочував до Морта), і лише трохи торкався кінчиків вух. Виглядало це доволі кумедно. Сміх та й годі.
А тоді невгамовний голос у його голові спитав: «Ти навіщо його нап’яв? На кого хочеш бути схожим? На нього?» — і сміх завмер у горлі. А справді, навіщо він начепив на себе той капелюх?
«Бо він хотів, щоб ти це зробив», — тихо відповів йому невгамовний голос.
Так? Але нащо? Навіщо Шутерові потрібно, щоб Морт надівав його капелюх?
Може, він хоче, щоб ти…
«Що?» — нетерпляче спитав він у невгамовного голосу. Хоче, щоб я зробив що?
Морт подумав, що голос замовк, і вже потягнувся до вимикача, коли той знову заговорив.
«…заплутався», — сказав він.
Отоді й задзвонив телефон, і Морт підскочив, мов ужалений. Винувато скинув капелюха (наче як чоловік, який боїться, що його можуть зловити, коли він міряє жінчину білизну) і пішов узяти слухавку, думаючи, що це Ґреґ; і виявиться, що Том зараз у Ґреґа вдома. Так, авжеж, саме це й сталося; Том подзвонив Ґреґові, розповів йому про Шутера й Шутерові погрози, і Ґреґ забрав старого до себе. Щоб захистити його. Була в цьому така досконала логіка, що Морт повірити не міг, як це він раніше не додумався.
Та тільки телефонував не Ґреґ. Телефонував Герб Крікмор.
— Усе тіп-топ, — радісно повідомив Герб. — Меріенн для мене все зробила. Вона така лапонька.
— Меріенн? — тупо перепитав Морт.
— Меріенн Джеффері, з «ЕКММ»! «Сезон сівби»? Червень тисяча дев’ятсот вісімдесятого? Ти розумієш, о володарю?
— А, — сказав Морт. — А, чудово! Дякую, Гербе! А це точно?
— Угу. Завтра він буде в тебе — справжній журнал, а не ксерокопія оповідання. Привезе філадельфійський кур’єр «ФедЕкс». Від пана Шутера ще щось чути?
— Поки що ні, — Морт подивився на чорний капелюх у руці. Він досі відчував його дивний запах, що пробуджував якісь спогади.
— Ну, відсутність новин, як кажуть, — теж добра новина. А з місцевими представниками закону розмовляв?
Хіба він обіцяв Гербові, що звернеться в поліцію? Згадати напевне Морт не міг, але цілком можливо. Проте краще перестрахуватися.
— Так. Старий Дейв Ньюсом не те щоб до небес від щастя підстрибнув. Він думає, що той тип, найпевніше, просто грається, — брехати Гербові було дуже бридко, особливо після того, як Герб зробив йому таку послугу, але який сенс казати йому правду? Усе це було надто божевільно, надто заплутано.
— Що ж, у всякому разі ти повідомив. Морте, я думаю, що це важливо. Я справді так вважаю.
— Так.
— Ще щось?
— Ні. Але величезне тобі спасибі. Ти врятував мені життя, — і може, подумав він, це не просто образний вислів.
— Та немає за що. Не забувай, що в маленьких містечках «ФедЕкс» доставляє посилки на місцеве відділення пошти. Зрозумів?
— Ага.
— Як там нова книжка просувається? Давно хотів спитати.
— Чудово! — палко вигукнув Морт.
— Оце добре. Спекайся цього набридливого типа й повертайся до роботи. Вона й не таких, як ми з тобою, рятувала, Морте.
— Я знаю. Мої найтепліші вітання твоїй дамі.
— Дякую. А ти… — Герб раптово затнувся, і Морт уявив, як він прикушує губу. До розставань завжди важко звикати. Кажуть, що ампутовані ноги ще болять довго по тому, як їх відтяли. — …тримайся, — закінчив він.
— Буду, — пообіцяв Морт. — І ти шануйся там, Герберте.
Він непоспіхом пішов на терасу й подивився вниз на озеро. Цього дня на його поверхні не було жодних човнів.
Я на крок попереду, хай там що станеться ще. Я зможу показати йому той розпроклятущий журнал. Нехай це його й не вгамує… а з іншого боку, може і вгамувати. Врешті-решт, він божевільний, а ніколи не знаєш, що зроблять чи чого не зроблять люди з уславленого племені Схибнутих. У цьому й полягає їхній сумнівний шарм. Може статися що завгодно.
Могло бути навіть так, що Ґреґ усе-таки вдома, подумав він, — міг же він геть забути про їхню зустріч біля парафії чи випливло щось цілковито не пов’язане з цією справою. Зненацька окрилений надією, Морт підійшов до телефону й набрав Ґреґів номер. У трубці лунав третій гудок, коли він згадав, як тиждень тому Ґреґ йому сказав, що його дружина з дітьми трохи поживуть у тестя з тещею. Наступного року Меґан піде до школи, й вибиратися туди їм уже буде значно важче. Так він сказав.
Отже, Ґреґ був сам.
(капелюх)
Як Том Ґрінліф.
(машина)
Молодий одружений чоловік і старий удівець.
(ключі)
І як це відбувається? Ой, дуже просто — як касету Роджера Віттакера замовити з реклами по ТБ. Шутер їде до будинку Тома Ґрінліфа, але не у своєму універсалі — о ні, це було б занадто необачно. Він залишає свою машину на під’їзній доріжці в Морта Рейні або за будинком. Їде до Тома в «б’юїку». Примушує Тома подзвонити Ґреґові. Найімовірніше, витягає Ґреґа з ліжка, але Ґреґ непокоїться про Тома і притьмом приїздить. Потім Шутер змушує Тома зателефонувати Сонні Троттсу й сказати, що він нездужає і не може прийти на роботу. Шутер приставляє викрутку до яремної вени Тома й радить старому бути слухняним, щоб не вийшло на зле. Том поводиться досить-таки слухняно… хоча навіть Сонні, не надто розумний і щойно з ліжка, дотумкує, що Том говорить так, наче сам не свій. Шутер встромляє в Тома викрутку. А коли приїздить Ґреґ Карстерз, він встромляє викрутку (чи щось аналогічне) в Ґреґа. І…
Та ти нахрін з глузду з’їхав. Це