Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Жанна отямилась в якомусь страшенно брудному й запиленому приміщенні. Певно, на тому ж закинутому заводі, куди вона сама приїхала. Просто в лапи бандитам! От дурепа! – вилаялась та спробувала встати. Ноги затекли так, наче з тиждень були в незручному положенні. Тисячі маленьких голочок впились в тіло й розповзлись по оголених нервах.
Марно обшукала сама себе й простір малесенької комірки-кімнатки в пошуках телефону чи сумки. Ага, так тобі їх і залишили! – з гіркотою подумала. Хоча, що сумувати, зв'язок тут не ловить все-одно. А ще ніхто не знає, куди вона, Жанна, поїхала. Ні Влад, ні на роботі, ні Тихін! Ідеально! Просто чудово!
Зі стогоном підвелась і підійшла до віконця. Через брудне і дивом вціліле скло пробивались вечірні бліді помінчики. Це перший поверх, до землі близько, та маленьке віконце й для гарного кота малувате, не те що для людини.
“Вже вечір? Скільки ж я тут сиджу?” – з жахом подумала. У віконці червонів бік її автівки. Навіть двері не закрили, телепні! Аж боляче стало за свою машинку. Подумалось: а як дощ?
Жанна згадала, як старий пікап перегородив їй виїзд. Коли вона зрозуміла, що то не випадковість і вона в пастці – було надто пізно. Чиясь рука відчинила так легковажно розблоковані дверцята і притисла до її обличчя якусь ганчірку. Жанна довго пручалась, та врешті дефіцит повітря змусив рефлекторно вдихнути. І от, вона тут…
І досі не знає, кому потрібно її викрадати. Хоча, здогадки, й версії звісно, є. Навіть дві. Та в будь-якому випадку головне зараз вибратись. І попити. Хоч краплинку води! Після тієї гидоти на ганчірці, що її вирубила, Жанна хотіла пити просто нестерпно.
І тому, з усіх сил затарабанила в важкі подерті двері, обдираючи руки об пошкрябану поверхню.
За хвилину двері прочинились і пропустили здоровенного чолов’ягу з маскою-балаклавою на голові.
– Чого шумиш? – незадоволено зиркнув темними очицями.
– Хочу пити! – владно заявляю. Такі, як цей “Цербер”, признають тільки силу. Покажу слабину – і все. Хоча, хто зна, може “і все” вже й настало для мене?
– А ще тобі що?
– Сказати, чому я тут!
– В нас ліміт! – басовито зареготав. – Щось одне вибери, королєва!
– Пити!
– Я подумаю. Твоє щастя, що шеф сказав тримати цілою й неушкодженою, а так би за те, що розбудила, я б тобі… – пригрозивши кулаком, навмисно повільно і вальяжно вийшов за двері. З ледь жевріючою надією штовхнула їх, та конвоїр не дурень, за собою закрив.
– На! – в прочинену шпарину влетіла напівпорожня пляшка мінералки. Певно, його. Від думки, що доведеться пити після нього аж пересмикнуло. Однак спрага виявилась сильнішою. Тому, воду Жанна трішки налила в долоню “човником” і так випила. Залишки сховала в кутку, і там же знайшла моточок тоненького дроту. Корисна знахідка!
Мабуть.
Бо ж в місці, де немає абсолютно нічого, крім подертого стільця, і дріт – джек пот!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно