Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Квартира Тихона діяла на Жанну якось.. заспокійливо. Вона й сама не розуміла, чому. Можливо, тому що тут все було просякнуто його енергією.
Тихін Маєвський… – вона, мов зачарована, слідкувала за кожним його рухом, поки він нарізав овочі для салату та розігрівав куплену по дорозі піцу. В домашньому одязі, спортивних штанях і звичайній футболці, він був такий… домашній. Жодного тобі лоску самодура, яким він здався під час першої зустрічі, чи апломбу хороброго копа, що кинувся нещодавно на озброєного грабіжника.
– Я щось не так ріжу? – побачив він її погляд в дзеркальній поверхні дверцят мікрохвильовки.
– Ні! Все так, я просто… – “милуюсь?” Так і сказати? – задумалась.
Боже, доросла жінка, в якої вже син без місяця повнолітній, а губишся в словах, мов десятикласниця! – насварила сама себе.
– Я тобою милуюсь! – таки наважилась, і випалила на одному подиху, наче боячись, що передумає.
– От вже не думав, що від когось почую такі слова. Та ще й не просто від когось, а від такої жінки, як ти. – здивовано повернувся до неї Тихін, відклавши ніж та надрізаного помідора.
– Від якої? Чим я відрізняюсь від інших жінок? – підвелась зі свого стільця і підійшла ближче.
– Ну ти… інша. Принаймні я таких жінок ще не зустрічав.
– Яких же? – блиснули лукаво очі.
– Розкішних. Вродливих. Розумних… – Тихін хотів було повернутись до салату, та Жанна підійшла і забрала ніж з його рук.
– Ти не зустрічав розумних жінок? – наче, аж зі співчуттям спитала.
– Розумних так. Тобто ні. Тобто, таких як ти не зустрічав! – розгубився Тихін, і, щоб завершити цю розмову, обійняв Жанну та впився в її губи своїми. А вона, судомно вдихнувши, притислась всим тілом до нього та обвила руками його шию.
Розігрівши піцу, мікрохвильовка кілька разів сердито пропищала про це, та Жанні й Тихону було не до неї. Відсунувши вглиб поверхні столу дощечку з так і не доведеними до стану салату овочами, Тихін, продовжуючи цілувати, посадив на неї Жанну…
***
До вечері парочка повернулась тільки за півгодини. Вони й самі не пам'ятали, як з кухні перемістились на канапу вітальні.
– Ти неймовірна! – видихнув Тихін просто в шию, і Жанна повернулась до нього.
– Ти теж. І головне… багатогранний!
– Це надто складне слово. – Тихін усміхнувся.
– Воно передає твою суть. Ти можеш бути таким різним…
– Хто б говорив! От ти – то взагалі суцільний сюрприз! – здавалось, це було компліментом. Та обличчя Тихона спохмурніло, а на лобі пролягла вертикальна ледь помітна зморшка між бровами.
Жанна не відповіла, мовчки притислась до його грудей. Зараз говорити не хотілось. Коли так добре – хочеться щоб ці миті не закінчувались, а тривали вічно. А розмови надто швидко можуть все зруйнувати.
Та навіть мовчанка не врятувала цей неймовірний міраж з почуттів. Нав’язливо завібрував телефон Жанни.
Професійна звичка не дозволила їй скинути виклик.
– Алло! Жанна Вікторівна? – спитав чужий далекий голос.
– Так, – відповіла трішки незадоволено.
– Вас турбують з салону “Кіа”. Ми тільки відкрились і потребуємо массу реклами. Можемо зустрітись та обговорити це за годинку?
– За годинку? О, я не зовсім…
– Розумію, що це не заплановано, а ви певно, дуже зайняті, та питання термінове. Якщо не візьметься “Золоте Перо”, то ми змушені будемо передати замовлення комусь іншому.
– Ні, ми візьмемо замовлення. Де зустрінемось? – вже повністю отямившись від м'якої насолоди і тепла, спитала враз зміцнілим голосом Жанна.
***
Любі читачі, дякую, що читаєте, підтримуєте книгу вашими коментарями й зірочками! Будь ласка, підпишіться на сторіночку, щоб не пропустити новинку, яка вже готується)
***
