Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Розмова з Воровських, нова інформація, і, головне, те що Жанна не відповідала на дзвінки, невимовно напружувало й дратувало. Щоб там не говорив Сашко, певно, в неї були причини на зміну прізвища. Можливо, вона б і розказала, якби про це пішла мова. А от причин вимикати телефон – точно не було.
Маєвський встиг з'їздити у відділок, порозсилати запити по підозрюваних у справі, допитати невдаху-грабіжника. Вкотре. І вкотре нічого не отримати від нього нічого, крім головного й зубного болю.
Те, що він погруз в боргах і проблемах, сумнівів не викликало. Але зв'язки з наркотрафіком абсолютно не промальовувались. Хоча, що казати про колишнього директора, взагалі й у “Золотого Пера” вони не вимальовувались ніяк. Всі поставки офісних матеріалів були по місту, з місцевих типографій. Жодних “заміських” маршрутів, ні вхідних, ні вихідних. Жодних людей, які “між містом”.
За винятком Жанни…
Тихін випив вже третю чашку кави. Гірка, несмачна, вона мала б допомогти думати, та діяла навпаки. В голові все блокувалось, всі думки мов на стіну бетонну натикаючись.
В стіни було ім’я – Жанна. Саме вона була для нього і ключем, і замком водночас.
“Я досі про неї нічого не знаю” – гірко подумав.
Так, недаремно Тихін завжди був проти поєднання роботи й особистого. Хоча… Яке там особисте було до Жанни, так інтрижки на вечір-два.
Плюнувши на щось типу “Може, вона просто не хоче з тобою говорити?” в голові, бо ж, чого тільки не придумаєш, коли маєш гарну фантазію і нервуєшся, Тихін вкотре набрав номер Жанни.
Минуло вже майже чотири години, відколи вона поїхала.
Тиша і “ваш абонент” – страшенно дратували.
І тому Маєвський набрав номер Влада, сина Жанни.
– Привіт! Це Тихін, мамин… друг. – презентував він себе. З несподіваною паузою вийшло не дуже, але що вже поробиш.
– Привіт! А мама хіба не з вами? – спокійно спитав Влад.
– Ні, а вдома її не було?
– Я вже забув, коли її вдома бачив. Думав, вона з вами.
– Вона вранці поїхала по справах, і відтоді телефон поза зоною. Може, батарея сіла?
– О, у мами бзик залишитись без звязку і телефону. Тому в неї з собою точно павербанк, а може й не один. І в машині, звісно, зарядка.
– Тоді, може щось з телефоном?
– Кажу ж, бзик в неї! Будете сміятись, але вона возить з собою запасний телефон з дубікатом номеру. Типу, якщо вимкнувся основний, вона вмикає запасний.
– Нічого собі. Не знав. Але це нічого не міняє, значить, запасний вона не вмикала?
– Мама НЕ вимикає телефон. Взагалі. Вона дуже… консервативна щодо зв'язку.
– Добре. Тоді останній варіант. Може, вона мене заблокувала?
– А було за що? – коротко реготнув хлопець. – Скиньте виклик, наберу зі свого, перевірю.
– Дякую. Чекаю.
Влад за пару хвилин набрав Тихона сам і повідомив, що телефон матері не відповідає, а його, якому надзвонює щогодини, вона б точно не заблокувала. І сьогодні вона ще дійсно не телефонувала, що дуже підозріло.
Це вже Тихону остаточно не сподобалось. Наступним номером став номер Воровських.
“Знайди мені все по можливих нових салонах “Кіа!”. Скоро буду!” – повідомив він і вибіг з кав'ярні до авто.
***
Події набирають обертів! Будь ласка, підтримайте книгу вашим коментарем, а автора - підпискою на сторіночку)
Ваша Анна)
***
