Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
З душу Жанна вийшла вже зовсім свіжою і готовою до справ, наче й не було щойно тієї солодкої втоми й розслабленості. Зловила на собі сумний погляд Тихона і не змогла мовчати.
– Хочеш, завтра побачимось? Сам знаєш, цей філіал “Пера” на мілині й не може дозволити собі втрачати перспективних клієнтів зараз.
– Так, все правильно. – Тихін зітхнув. – Просто не хочеться розучатись з тобою.
– Мені теж! – Жанна схилилась, і цмокнула його в щоку. Потім зупинилась, і все ж попрощалась солодким довгим поцілункомкого їхати не хотілось ще більше. Але вона мусила. Робота з появою їхніх з Тихоном стосунків, хоч і трохи поступилась місцем, та все ж займала щільну нішу, незважати на яку було не можливо.
На вулицю вона нарешті вибігла повна енергії і сил. Всю дорогу до офісу представництва концерну ловила трохи занадто вже позитивну свою усмішку в салонному дзеркалі авто.
“А що? Так, в мене купа проблем. Навіть не купа, гора. Але я зустріла чоловіка, з яким щаслива. Невже я не маю права порадіти цьому?” – запитала сама в себе.
І дійсно, скільки років були віддані спочатку роботі, потім синові. Скільки часу було витрачено на кар'єру, потім на виховання маленького Владика, який так несподівано швидко став дорослим. Невже не можна тепер, нарешті, приділити час собі? От би з “Пером” тільки розібратись. І, щоб все з ним закінчилось і Тихін став нарешті вільним. Бо тоді їх стосунки вже не будуть “службовим романом” і можна буде їх не приховувати, та не боятись, що вони зашкодять Тихонові.
За цими думками Жанна не відразу зрозуміла, що навігатор з вказаною представником “Кіа” адресою, вивів її за місто. Дивно трохи, – подумалось, – зазвичай такі салони в місті. Хоча, може тут якийсь грандіозно великий філіал, і він потребує багато простору?
Ще кілька поворотів, і вдалині замайоріла якась здоровенна будівля.
Вже заїжджаючи в невелику арку, Жанна зрозуміла, що автосалону тут немає і бути не може. місце було схоже радше на якийсь закинутий завод. Стара облуплена цегла якого світила голими боками на вечірньому сонці, а молоді деревця несміливо визирали з давно розбитих віконниць.
“Нічого, певно, адресу неправильно ввела, треба перевірити”, – подумала і потягнулась до телефону”. Та в цій глушині жодної поділки зв'язку!
“От чорт!” – вилаялась крізь зуби, і здала назад, щоб виїхати з арки.
Та в цю ж мить здоровенний пікап з облупленою фарбою та плямами іржі став поперек арки, повністю заблокувавши їй виїзд.
