Залежна психопатом - kxduarte

Що я роблю?

Губи Ларії неймовірні. Я три дні був немов голодний, не отримуючи від неї жодного поганого слова, або ж крику.
Вона штовхає мене в груди, і я б міг просто забрати її руки і продовжувати цілувати, але я відходжу.
-Ти здурів? -вона кричить, а її очі породжують цю ідеальну ненависть. -Моя помада!
Я опускаю погляд до її розпашілих губ.
Червона помада розмазана по її бороді і навколо контуру.
Буде краще, якщо вона змиє цю помаду до дідька бісового. Їй краще без макіяжу.
Ларія розвертається і забігає до вбиральні, гримаючи дверима за собою.
Я чекаю, щоб вона вийшла. Не хвилююсь, просто не хочу, щоб вона була там довго. 
-Люба, чому ти малюєш губи?
-Я не думала, що ти зробиш таку дурню до головного поцілунку! -вона кричить через двері. І це звучить дуже смішно.

Я розвертаюсь, щоб піти. Двері відкриваються, але як я й думав - вона не піде, поки не піду я.
-Я знав, що ця сукня буде ідеальною на тобі. До зустрічі під вінцем.
Посилаю їй повітряний поцілунок, а вона кривляється до мене.
За ці дні я отримав три порізи біля ребер. Один прийшлось зашити, бо занадто глибокий. Я міг отримати через це сильну рану, яка б пізніше гноїлась.
Зараз я не відчуваю цього болю, бо мені навпаки - добре. Або це діє її дика енергія, або моя рідна Сицилія справляє на мене таку хорошу реакцію.
Біля дверей до головного залу стоїть Ланс. І він має такий вигляд, ніби декілька секунд тому виборював в наших ворогів свій ніж.
-Ніхто не бере його. Не потрібно так сильно стискати його до тіла.
Ланс завжди тримає свій ніж прив'язаним зручною резиною до торсу. Ніж голий, тому я певен, що в деякі моменти він добряче дере йому шкіру. Не розумію, чому він береже його так сильно і віддано. Це просто ніж, який я йому подарував на 18-те день народження. Ланс на рік молодший від мене. І він такий же сильний, як і я.
-Що з ротом, ти щось їв?
Я питираю рот і коротку щетину, якої не встиг позбутись, бо ми повернулись за двадцять хвилин до весілля. На пальцях помада Ларії.
-Не кажи, що ти вже з кимось перепихнувся до свого ж весілля. 
-Не скажу. Це Ларія.
-Що? -він вражений, бо сподівався на правдивість своїх слів. -Вона ж не твій тип в жінках? Я думав, що вона тобі не подобається.
-Не подобається.
Він посміхається.
-Звісно.
Я стукаю його по голові і спираюсь об двері.
-Всі вже чекають в залі. Ви маєте виходити.
-Ларія ще не готова.
-Тебе колись це хвилювало?
-Я не хочу там чекати на неї. Це нудно.
-Ти повинен.
Ланс бере мене за сорочку і заштовхує в зал.
Я спокійно випрямляюсь і піднімаю до нього брову.
-Обійди зал і приведи до мене Ларію. В неї немає батька, щоб він провів її.
-Буде зроблено.
Він йде. 

За декілька хвилин я вже стою під вівтарем. Позаду мене чоловік, який насправді не являється священником. Все добре, він також буде приймати мою клятву як Капо.
В зал заходить Ларія. І біля неї не Ланс, як це мало бути.
По обидва боки її ведуть сестра та подруга.
Я хочу вбити Ланса, бо це він допустився цього. Не вірю, що він за цей час не встиг обійти до неї.
Всі погляди прикуті до неї.
І мій також.
Помади вже немає, а вона дивиться в мої очі, задерши голову догори. 
Мабуть пишається, що їй вдалось вийти за мене. Хоча це й на якийсь час...

Дівчата відходять назад, а до нас підходить чоловік, який дасть нам цей шлюб. Мартин. Раніше він був хорошим другом батька. Його любили всі. І я боюсь, що не зможу стати кращим за батька. Немає кращого Капо за нього. 
-Нервуєшся? -запитую в неї.
-Біля тебе? Ні.
-Я знав, що це буде твоя відповідь.
-Не розмовляй, на нас дивляться люди.
Витріщаюсь на неї, щоб вона сама зрозуміла. Але вона тільки хитає головою.
-Я знаю, що ти крутий і тобі начхати на людей. 
-Що вони зробили з тобою за три дні, що ти тепер так явно говориш факти?
Мартин чекає мого знаку, але я вже захопився розмовою.
-Не згадували про тебе. Було так добре, поки я не бачила цю твою зарозумілість.
-Ти вже розвішала по нашій кімнаті мої постери?
-Іди нахрін! Я не брала їх із собою. -вона шипить, а я подаю знак.
Беру її за дві руки і притискаю їх великим пальцем. Вона посміхається мені крізь зуби.
Мартин багато базарить.
Ми клянемось в вірності одне одному. Бути завжди разом, підтримувати одне одного і решта фігні.

За пів години тут ні одної душі. Окрім мене і Ларії.
Всі покинули вівтар і пішли жерти. Таке відчуття, що їм це місце просто для того, щоб напхати свої шлунки.
Нічого не маю проти, лиш би вони не чіпали ні мене, ні моєї дружини.
-То ти тепер Бласхес, люба.
Вона кипить. Вперше так сильно червоніє від злості.
Я всідаюсь на стіл, на якому раніше лежали наші обручки. Не я їх обирав. Але вони не жахливі, як я гадав.
-Що вона тут робить?
Їй не треба казати це ім'я, бо я знаю про кого вона.
-Нам потрібно повертатись до інших, ми маємо подарувати їм один танець.
Ларія має такий вигляд, ніби зараз відкриє вікно і вистрибне в нього.
-Якого біса вона тут робить? Ти мав це обговорити зі мною.
-Я не мав нічого робити, Ларіє. Вона важлива особа для Стідди. Я не буду принижувати її, бо ти цього хочеш.
-Приниження - це просто не запросити на весілля?
-Перестань вже так дратуватись через неї. Подякуй, що ти Бласхес, а не вона.
Ларія кланяється мені. Дуже низько, що я кидаю погляд на її груди, які випирають з-під білої сукні.
-В тебе виросли груди?
-Це жарт?
-Я обирав сукню, щоб вона була тобі ідеальною, а не стискала цицьки.
-Не вимовляй це слово.
-Цицьки?
Вона закочує очі і підтискає губи. Складає руки на грудях і підходить до дверей, повернувшись до мене спиною.
-Так це ж я обрала цю сукню. -вона замовкає, а я злізаю зі столу і підходжу до неї зі спини. -Не кажи, що це ти...
-Звичайно я, відьмо, хто ж ще міг обрати для тебе ідеальну сукню?
-А ціна?
-Я заплатив майже всю суму.
Читаю в її мовчанні матюки, які вона ментально посилає на мене.
Цілую її в оголене плече і вона від цього дьоргається, ніби її вдарило током.
-То ми йдемо? -питаюсь в неї біля вуха, тихо вдихаючи її запах.
-Так, любий, йдемо і покажемо всім, що ми дуже щасливі і ніжні разом.
Вона виходить, цокаючи каблуками, а я стараюсь не розреготатись.