Залежна психопатом - kxduarte

За весь танець ми почули щонайменше тисячу різних стогонів і охкань. Не думаю, що серед них є Ланс. Він або стоїть біля вхожу, спокійно дивлячись на це все, або ж десь ховається від Мільєр. Яке блаженство думати про неї як про Мільєр, а не молодшу Мільєр.
Ларія тепер Бласхес.
Ларія Бласхес.
Мабуть я кажу це вголос, бо вона мружить свої очі і дряпає мою шкіру.
-Ти так швидко переходиш від кохання до ненависті. -вимовляю.
-Ніякого кохання, я удушу тебе.
-Люблю твої мрії, вони чудові.
Вона стає мені туфлею на ногу, тому я більше не відкриваю рот.

***

Ланс покинув нас. Мене.
Він повіз своєю машиною дівчат, а мене залишив із цим звіром.
Вона знову сіла на заднє сидіння.
-Ти спеціально не міняєш крісла?
-Я не буду їх міняти. Сиди на тому, що сама зробила.
-В тебе сотні машин, і ти не можеш взяти якусь іншу?
-Тебе возитиму тільки в цій. Вона, як я бачу, тобі дуже полюбилась. -хмикаю і дивлюсь в дзеркало на неї. -Тільки не вистрибуй з машини.
Ларія висовує язик і скидає з себе туфлі.

Я думав, що вона їх взує назад коли ми доїдемо, але вона залишила їх в моїй машині.
Я не встигаю заглушити машину, як вона вистрибує з неї і йде до входу.
-Ти ненормальна?На землі може бути скло. Навіть якщо біля пентхаусу. В Сицилії безліч всякого лайна навіть в таких місцях.
Ларія не зупиняється.
Я доганяю її і пробую підняти на руки.
-Не копайся.
-Іди до сраки. 
Мені шкода, що я пропустив той момент, коли вона почала розмовляти до мене так.
-Чому ти пообіцяв Валентині зустріч?
-Повтори... Ти назвала її не сукою і не шльондрою? Не можу в це повірити.
Вона ще раз вдаряє мене кулаком і мені нарешті вдається підняти її на руки.
-Якщо ти будеш з таким характером, то я замкну тебе десь далеко, щоб не бачити ці твої дурні істерики.
-Замкни мене так, щоб я перестала відчувати твою пихатість.
-Пізніше запишу в щоденник. Ти все ближче до того, щоб я замкнув тебе.

В квартирі розумію, що вона все ж стала на скло. І вона промовчала.
-Гордовита відьмо, скло в тебе в нозі, що робити будеш?
-Я думаю.
-Думай швидше, бо прийдеться її відрізати.
-Перестань вже...
Вона хникає і сідає на ліжко.
-Зніми сукню.
-В мене під нею тільки труси.
-Голі цицьки?
-Заткнись!!!! 

Я беру білий рушник з ванної і розстібаю їй сукню. Вона просто мовчки сидить, навіть нічого не кажучи. Подаю їй рушник, щоб вона ним прикрилась. Допомагаю встати на одній нозі і витягнути з неї сукню.
Треба було якусь не таку пишну брати. Це якийсь пиздець.

Саджаю її на ліжко і ставлю біля себе аптечку. В мене є три аптечки в квартирі. В ванні, на кухні і при вході. При вході на той випадок, коли я приходив з грубими ранами, а особистий лікар був ще в дорозі.
Натискаю на ногу, шукаючи місце, де її не болить.
Болить всюди.
В цей момент навіть не дивлюсь на її майже голе тіло. Мене хвилює тільки те, щоб вдалось забрати скло, не завдавши суглобам ніякої шкоди. 
-Боляче?
-Дуже...
Я ставлю її ступню на коліно і промиваю спиртом пінцет. Якби ж тут був не тільки спирт, було б ще краще.
Обхоплюю ним скло, яке визирає з її ноги і тягну його вгору. Здається, що вона плаче. Їй дуже боляче.
-Потерпи. Я ж попереджав тебе. Іноді варто слухатись.
Замовкаю і витягую скло. Витираю шкіру від крові, перемотую ногу, обробивши вату спиртом і приклавши її навколо рани. Оббинтовану ногу забираю з коліна і нарешті дивлюсь на Ларію.
В неї привідкритий рот і вражений вираз обличчя. Макіяж трішки пливе, але очі в неї не червоні. Аж ніяк.

П'ять хвилин мовчанки здаються вічністю поруч із нею. Вона навіть не дивиться на мене. Гладить свою ногу, притискаючи рушник так, ніби він в будь-яку мить може впасти.
-Досі болить?
-Поколює. Я не буду ставати на ногу.
-Звичайно не будеш. Віднести тебе в ванну?
-В мене є інша нога. -пирхає вона.
Ми двоє водночас посміхаємось.