Залежна психопатом - kxduarte
Ніколи ще не бачив, щоб Ларія так переживала. Від ранку вона бігала від квартири, де живуть дівчата до нашої. Я бачив як Лієсса заплітала її, розплітала, знову заплітала, і все ж розплела. Потім накрутила їй волосся, а Афіна робила дивний макіяж.
Слідкував за цим ніби вкопаний. Ніколи не цікавився таким, але кожне кривляння Ларії в люстерку до самої себе було дивовижним. Афіна в цей час виглядає дуже дорослою. Вона навіть не жартує так, як це притаманно їй. Шкода, що Ланс цього не бачить.
Тепер Ларія притискається до моєї руки. Вона переживає. Тремтить.
-Ти боїшся Валентини?
-Жартуєш?
Так, напевне. Я впевнений, що це Валентині варто боятись мою дружину.
-Жартую. Постарайся поводитись нормально. Не істери.
-Я не істерю.
-Вірю.
Вона стискає своїми ново-зробленими нігтями мою руку і я майже сміюсь з цього. Двадцять чотири. А здається, що шістнадцять.
Вона не показує свої емоції, коли Валентина торкається мене, вітаючись. Не виказує емоцій, коли вона протягом двох годин говорить тільки до мене. Навіть тоді, коли починає згадувати дні нашого знайомства.
Ларія пробує спілкуватись з її новим коханцем, але той ігнорує її, причепившись до Валентини. На це смішно дивитись.
-То як пройшла клятва?
-Кров'ю.
Її косить. Вона кривиться, бо слово кров її напрягає. Вона не хотіла чути відповідь. Аби щось спитати, тільки так.
Моя дружина ловиться за це. Я знав.
-О, раніше я обробляла рану Рафаеля. Його дуже кровоточило. -вона зиркає в мою сторону і посміхається так, ніби це вже перемога.
Я відчуваю, що її рука опустились на мою ногу. Вже знаю наступну дію. Це ж Ларія.
-Він тоді запропонував мені вийти за нього. Чудовий був вечір.
Валентину кривить все більше і більше. Я задоволений, що вона всирається.
-Рафаель теж збирався зробити мені пропозицію. Минулого року. Це був найкращий вечір в нашому житті. Такі пристрасні поцілунки і неймовірний секс. Ну ти розумієш. -вона підморгує мені і піднімає голову до Ларії.
Вона хоче, щоб Ларія цим отримала поразку. Якщо чесно, то той вечір був далеко не найкращим.
Моя люба дружина впивається своїми нігтями в мою ногу. Якого біса? Це не боляче, але їй не варто це робити з таким імпульсом. Вона навіть не думає, що мені це подобається.
Я б міг поставити свою руку на її ногу і теж стиснути, але боюсь, що рука опиниться під її сукнею.
-Розумію. Раф буквально весь час не дає мені спокою. -ми обоє розуміємо, що це так, але в іншому сенсі. Їм не варто про це знати. Нехай вважають, що вона має на увазі секс. -По секрету, Валентино.
Ларія нахиляється до неї і щось шепоче їй на вухо. Очі жінки округлуються, а брови супляться.
Уявлення не маю, що їй сказала моя відьма, але.
Туше, сучко.
Ще якийсь час Валентина насуплена. Її хлопець (бідолаха) поводиться так, ніби це нормально (мені шкода його). Потім Ларія знову дратується. Вона дуже зла. Більше ніколи не буду брати її на зустріч з Валентиною.
Я навіть знаю, що й сам більше не зустрінусь із колишньою.
-Любий, пам'ятаєш той день, коли ти запросив мене до Нью Йорку?
Це була остання крапля. Ларія встає з крісла і майже біжить до вбиральні.
Вона не плаче. Я це знаю. Вона зла і засмучена. І я думаю, що це вже перебір. Валентина занадто багато говорить про те, що вже в минулому.
Я чекаю ще декілька хвилин, але вона не повертається.
-Я піду по неї. -встаю з місця.
Валентина встає за мною, але я поглядом зупиняю її.
До біса тебе. Ти вже починаєш дратувати.
І я йду по Ларію до вбиральні.
Вона перестає змивати руки, коли піднімає погляд на мене.
-Це жіноча вбиральня. -зауважує, суворо дивлячись в мою сторону.
-Я йду туди, куди сам захочу.
-Рафаель, вийди з жіночої вбиральні!
Ларія майже зривається на крик, але я підходжу прямо до неї, щоб вона замовкла.
-Помовчи. Чи мені ще потрібно сказати, щоб ти не ревнувала? Я не зраджу. Тобі немає чого ревнувати мене.
Я посміхаюсь до неї, бо насправді задоволений. Як-не-як, але я завжди буду захоплюватись її ревнивою стороною. Ця жінка насправді ідеальна, якщо добре її знати.
-Вийди з жіночої вбиральні!
-Перестань.
Вона розмахує своїми руками, не даючи мені підійти ближче. Але я ловлю її руки, доки вона майже не вдаряє мене в обличчя.
-То тобі подобається жорстокість? -запитую, вишкірившись.
-Повертайся до колишньої.
-Ти повернешся зі мною.
-Бласхес!
-Ларіє, блядь, ти моя дружина і ти повернешся зі мною до тих ідіотів!
Її очі горять, якщо це можна так назвати.
Я бачу, що вона думає, як далі мене відсунути від себе, тому випереджаю її, присовуючись ближче.
Вона впирається стегнами в раковину і привідкриває рот.
-Валентина ніхто. -ще раз кажу, щоб вона нарешті впхала це собі в голову.
Ларія закушує свою губу, востаннє намагається відштовхнути мене. Даремно.
Я тягну її в кабінку і закриваю кришку унітазу, щоб всістись і посадити її на себе. Спершу вона пручається, ніби ми поводимось дико, але потім я стискаю її задницю і впиваюсь в її губи своїми. Це занадто жадібний поцілунок. Я давно збирався облизати її губи. Ще після весілля мріяв про цю мить, хоча й не дозволяв собі про це багато мріяти.
-Ми не можемо тут. -стогне мені в рот, через що по всьому моєму тілу проходить її живий голос. Мій хуй встав ще десять хвилин тому, коли Ларія стиснула мою ногу під столом, впиваючись в мою шкіру своїми кігтями.
-Ти не зможеш тут сісти мені на обличчя. -чомусь кажу саме це, більше притискаючи її до себе. Її ноги розставлені в різні сторони, тому сукня задерлась. Між моїм членом і її вагіною є маленька проблемка - одяг.
Ларія, ніби це звичайна рутина, хапає мене за волосся і треться об мене.
Я заглядаю в її очі і в рот, який вона відкриває, щоб облизати свої губи. Цей язик...
-Але я б справді не відмовився, щоб ти просто зараз дозволила моїй голові пірнути між твоїми стегнами. -доказую свою вічну думку щодо неї.
-Я хочу тебе вбити. Просто зараз. -стогне, нахиляючи голову до мого вуха, після чого кусає мене за плече.
Я б зняв цю сорочку, щоб вона впилась своїми зубками в мою шкіру.
-Навіщо ти це почав? -майже ниє, тручись губами об мою шию.
-Бо я збираюсь довести це до кінця. -гарчу, заледве стримуючись, щоб не перекинути її і не відвезти нас додому на ліжко, де зможу трахнути.
Я відсовую тканину її трусиків в сторону і збираюсь вставити туди свій палець. Навіть два. Або ж три.
-Ні. -Ларія відкидає мою руку і ловиться нігтями за мою шию.
-Мені не боляче, якщо ти сподіваєшся своїм манікюром видерти мою шкіру, відьмо.
-Я ж просила не називати мене так...
-Чому ти зупинила мене?
-Ти не помив руки після всього вечора, який ми провели не вдома.
Дім. Нарешті вона назвала ту квартиру не моїм домом, а нашим.
-Якщо збирався всовувати в мене пальці, то ти повинен був вимити їх.
-Я можу облизати. -всміхаюсь.
Вона морщиться і надуває губки.
-Аж ніяк, тоді мікроби будуть в твоєму роті.
-Ти не думала про це, коли хвилину тому кусала мою сорочку, до якої за вечір пристав пил.
Ларія ще сильніше втискає кігті в мою шию і тепер вже вона цілує мене першою.
