Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Тихін розгублено дивився на монітор робочого комп’ютера. З технікою він був на ти, а от з маркетингом, рекламою та термінологію – на ви і пошепки. А тут скільки всього, що просто голова обертом. Власне, не тільки від термінології. А й від Жанни. 

Залетіла в його кабінет, наче фурія, ледь не розбила телефон. Не жінка – вогонь! З такою нудно ніколи не стане. А “найвеселіше” було почути причину такої поведінки. Вона подумала, що в них “щось було”. Невже він, Тихон так “печально” виглядає, що можна подумати, що тільки в анабіозному стані її, Жанни, може мати в неї успіх? Чи, ще гірше, невже він схожий на того, хто буде простягати до жінки лапи і не тільки, коли вона практично в комі? Гарну ж думку вона про нього склала! 

Але добре, що розібрались. Тепер, здається, вона трохи заспокоїлась, і можна навіть попросити в неї допомогти розгребти оці всі завали з мейлів та месенджерів. Здається, “Золоте перо”, щоб йому добре було, запрацювало! Купа звернень! 

А от голова Тихона поки “в режимі очікування”. Розслідування там же. Всих працівників він вже “пробив” по другому колу, біографія в них чистіша гірської роси. А наркотрафік продовжує працювати. 

Правда, була одну людина, про яку Тихін знав дуже мало. Це сама Жанна. Він не міг зараз відповісти, чого досі не надіслав запити своїм давнім друзям. Щось хотів довести самому собі? Не сумнівався в ній? Чи, навпаки, сумнівався? 

За цими сумними роздумами його застав Мирон, вбігши в кабінет з такими радісними очима, що й лампу настольну засліпив їх блиском. 

– Тихоне Ігоревичу! У нас замовлення! – “порадував” він Тихона. 

– Це ж добре. Так?

– Звісно! Але нам потрібен бриф, стратегія просування, контент-план, варіанти дизайну. 

– Еее, не поспішай. Ти зараз по-українські це все сказав? – Тихін стомлено потер лоба. 

– Смішний жарт, Тихоне Ігоревичу! То що, коли чекати? 

– Кого чекати? 

– Не кого, а що. Бриф, стратегі…

– Досить! Я все зрозумів! Зараз зробимо! – перебив його Маєвський. Від незнайомих слів голова розболілась ще сильніше. 

– Кого зробимо? – настав час дивуватись хлопчині. 

– Ну бриф твій, і стратегію. А що не так? 

– Ну… я ще не зустрічав людину, що самотужки може це зробити “зараз”. 

– А, ну звісно! Я образно. Ти знаєш, що таке образне мислення, чи ні?

– Ааа, знаю, я просто… – посмішка Мирона згасла. 

– Значить ось! – простягнув Тихін йому блокнот і ручку. – зараз в порядку черги напиши мені, що нам треба зробити. А потім скажи всім, щоб зібрались в нашому залі для конференцій! 

Зі списком, що по довжині нагадував меню мами Тихона на новий рік, Мирон справився за хвилин п'ять. І зник в дверях. 

А Тихін полегшено видихнув. 

***

В зал для конференцій він зайшов, ледь не на пам’ять вивчивши список Мирона. 

– Шановні колеги. – поважно почав і набрав повітря побільше, щоб продовжити, та тут же наткнувся на зацікавлено-уважний погляд Жанни. Весь його запал погас миттєво. – Шановні колеги. – продовжив вже без пафосу. – В нас нове замовлення. І нам потрібно: бриф, стратегію… – швидко перелічив все, що написав Мирон. – Питання до вас. Хто що з цього вміє найкраще? 

– Контент…

– … план! – як завжди завершили фрази одна за одною Аріна і Ірина. 

– Дизайн. – муркнула Марина, вивчаючи новий помаранчевий манікюр. 

– Займемось стратегією. – відірвався від здоровенного планшету маркетолог (чи креейтор) Іван. 

– Оце мені подобається! – знову потроху розцвів Тихін. – Командна робота! А цей, як його, гриф? Ой, бриф!

– Без брифа немає сенсу починати робити бодай щось. Ми ж не можемо вгадати побажання клієнта. – почала Жанна. 

– От тому я й питаю! Це ж, виходить, найважливіше зараз, так? 

– Так. Я займусь. Але в мене кілька питань до вас. 

– Прекрасно! Зможете задати їх після обідньої перерви. У вас же були обідні перерви в агентстві? 

– Ні. – сумно відповів Мирон. 

– От тому й робота йшла наперекосяк! Хто це без обіду працює! Будуть! Розходьтесь. А вас, Жанна Вікторівна, я чекатиму в себе!

Задоволений, що хоч на плаву втримався, Тихін першим зник в коридорчику. І навіть до кабінету не зайшов, пішов вниз, в невеличкий кафетерій внизу. 

З задоволенням перемагаючи вже другий десерт, Тихін і не помітив, як на стілець напроти невагомо опустилась Жанна.  

– Столиків вільних немає. – пояснила вона, а коли Тихін ошелешено обвів очима з десяток пустих місць, пояснила – Біля вікна. Я тільки біля вікна сиджу. 

– Аа, ну воно того, правильно, того, бо чого б його й не того… – залепетав нерозбірливо, ледь не вдавившись горішком з десерту. Ну що це за лихо! Чому ця залізна леді на нього так впливає? 

– Тихоне… Ігоревичу. – Жанна поклала свою ніжну ручку на його, і горішок вже остаточно став поперед горла. По тілу пробіг струм, а на очах виступили сльози. – Я хотіла вибачитись.