Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Після довгої та змістовної розмови з Васильовичем, Жанна ще довго сиділа в машині, не наважуючись зайти до офісу. Шеф багато чого наговорив після її побажання працювати віддалено, та й вона, ніде правди діти, не дуже підбирала слова. А все виною той ідіотський вечір на дачі піжона Маєвського і той жахливий ранок. Варто було Жанні визнати, що сердиться вона не на начальника, а на піжона-Маєвського, як до почуття образи на шефа приєдналося і колюче почуття провини. Васильович-то точно в її пригодах не винен!

І не винен в особистих проблемах, яких за останні роки накопичилося з гірку розміром із середній хмарочос. Та й на зустріч все ж таки він, зрештою, пішов, дозволив працювати віддалено і навіть звільнитися зовсім, але тільки після закриття угоди з автосалоном. Мовляв, з тобою люди працювати починали, хай із тобою й закінчують. Що ж, не найгірший варіант, треба швидше розібратися з цим та й з Владом поговорити, який встиг уже друзів знайти і навіть з якоюсь дівчиною тут познайомитися.

Син росте, не дивно. Це себе вона в черниці записала, а йому треба вчитися жити і будувати стосунки.

Нарешті зібравши себе до звичного стану суворого головного редактора, Жанна вибралася з машинки і піднялась у офіс. Тільки перш ніж відчинити двері з пером, кілька разів глибоко вдихнула.

“Ну, зараз почнеться! Перешіптування, косі погляди колег. Будь-хто ж щось бачив на тій триклятій вечірці. А якщо й не бачив, то "самодур" вже мабуть похвалився своєми "подвигами". - гірки думки обплели, як павутина, здавалось, навіть рухатись заважали. 

Такий настрій  мало не збив на нуль стрілку її робочого спідометра. Тому, змахнувши їх, як надоїдливі оповіщення на смартфоні без блокування реклам, Жанна пірнула в вулик “Золотого пера”.

 Дивно, але її прихід ледь звернули увагу. Мирон як завжди метався по всьому офісу з купою всього в руках, Близнята Аріша та Іриша про щось гаряче сперечалися за величезним монітором, і тільки Ельвіра Натанівна побачивши Жанну, кинулась до неї з усіх ніг.

– Жанно Вікторівно! Тут таке! – завжди спокійна та врівноважена Ельвіра зараз була схожа на радісний ураган. – У нас є клієнт перший, вже надіслав ТЗ та запит! І передоплату!

Почувши, що саме так підбадьорило Ельвіру, Жанна видихнула. Чесно кажучи, ажіотажу вона чекала зовсім з іншого приводу. А такий - то це взагалі бальзам на душу. 

– Справді? І що це за клієнт?

– Ритуальна агенція! Говорять, що за рекомендацією до нас!

Ага, за рекомендацією. Хороший друг Васильовича в їхньому місті зовсім недавно відкрив невелику мережу таких контор, однозначно, це його, Васильовича, рук справа, щоб зайняти її справами. Ну що ж, поки буде працювати з автосалонами, хлопці впораються і з ритуальними послугами. 

Жанна йшла до свого кабінету, як по мінному полю. Те, що її не помітили, не означає, що ніхто не в курсі її вчорашнього сорому. Так собі думаючи, зупинилась біля великого дзеркала в коридорі, якраз поряд з кабінетом "самодура", де той розмовляв по телефону. 

"Та я вчора думав помру! Він мені каже, ти що тут робиш, та ще й з дівкою! А я йому: то не дівка, а главред агенства!" – і "самодур" залився нервовим сміхом. – "Я думав, він мене вб"є! – та ще й залізна леді прокинвшись,почала по мені кидатись всим! Як дика кішка, їй-богу!"

В якусь мить Жанна зрозуміла, що більше не витримає. 

Якийсь біс вселився в неї і фона фурією влетіла в кабінет ненависного боса. 

Не чекаючи закінчення розмови, вихопила і вимкнула телефон. Гепнула ним об стіл так, що певно й від екрану мало що лишилось. 

– Та як ви смієте?! – зашипіла в обличчя переляканому Тихону, а він так і застиг на місці з відкритим ротом. 

Вся лють,образа, сором і ще тільки сам бог відає, які почуття, бурували в Жанні,мов гірська ріка під час грози. І вилились в те, що вона підняла руку, чомусь вирішивши, що ляпасом якось захистить свою честь. 

Та "самодур" виявився все ж не таким "замороженим", як здавалось. Перехопив її руку миттєво мертвоюх ваткою, перехилився через стіл і... притис Жанну до себе. Вільна рука лагідно пригладили її волосся, а губи...

Губами він притисся до її голови. І так і застиг. 

І Жанна застигла від несподіванки. Весь гнів швидко вивітрився, а натомість прийшов шок. 

– Що ви собі дозволяєете?! – врешті, повернувши дар мови, прошелестіла Жанна. 

– Заспокою вас. У вас стрес після пережитого, це нормально. 

– Стрес?? Ви про що? 

– Про падіння в басейн. Після нього ви якось дивно поводитесь. 

– Басейн?...

Жанна повільно, наче в якомусь поганому кіно, побачила нарешті події того вечора. Коктейль, вечірка,басейн. Вода з гострим запахом хлору і холод.

І Тихін.

Який стрбнув за нею... 

Вода! Так ось чому вони обоє були роздягнені! 

Тепер сором за свою дурість і крамольні думки спалахнув ще сильніше. 

– Заспокойтесь, все добре, ви на суші... –  продовжував гладити її голову Тихін. 

– Та відпустіть вже мене, нарешті! –  Жанна вибралась з його обіймів. Перше, що зробила, підняла телефон, і з полегшенням зрозумівши, що він цілий, віддала його в руку Тихону.