Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Тихін не встигнувши прийти до тями після купання і безсонної ночі з Жанною, дивлячись на не просто несподівану, а як грім серед ясного неба в січні, появу Петра Миколайовича, намагався підібрати слова.

Слова не підбиралися.

Спочатку пасажі Жанни з незрозумілими звинуваченнями, тепер ось такий "сюрприз". Очевидно, не його, Маєвського, зараз дні пішли.

Ці думки промайнули в голові зі швидкістю світла, поки Тихін шукав хоч якийсь вихід із, м'яко кажучи, неоднозначної ситуації.

- Ти що тут? Ти як тут? Та ще й із дівкою? Що, привести не було куди?! - репетував посинілий і трохи обгорілий на південному сонці начальник. Може навіть колишній начальник, хто знає.

- Це не "дівка", а моя колега з агенції, куди ви мене відправили. І я з нею тут, еее, того, ну, як його, еее, отримував важливу іінформацію, о! - знайшовся нарешті Маєвський, у душі сам себе матюкаючи зате екання-мекання та дурні відмазки.

- Та навіть якщо й так, поясни-но, друже, з якого переляку в моєму гаражі?!

– Так у домі… у домі… – твою ж дивізію, а що в домі? - з жахом осікся Тихін. Він учора пішов у розпал вечірки, застряг з Жанною, потім її "купання" і, зрештою, ніч у гаражі. Страшно уявити, що буде, якщо Петро Миколайович зараз застане в будинку залишки вчорашньої гулянки. А може, ще й гостей, що підзагуляли. Ось же Воровских, друг вірний, підставив так підставив!

- Щось мені не добре. - раптом підозріло заспокоївся шеф і сів на стілець, на ходу розстібаючи сорочку. - Акліматизація, щоб їй пусто було! А подивися там, у шафці, у мене заначка є.

Тихін кулею метнувся до шафки, на яку шеф вказав рукою. Дістав звідти фігурну пляшку і склянку, не чекаючи на наступне прохання, налив і подав Миколайовичу.

Той, випивши залпом янтарну ррідин і трохи посвітлішав на обличчі. 

– Ну, розказуй, ​​Маєвський, як ти тут опинився. Поки я не дістав табельної зброї і тебе не пристрелив за осквернення моєї святині, куди я навіть дружину не допускаю.

– Та нема чого особливо розповідати. Підвозив колегу додому, зламалася машина якраз біля вашої дачі. Згадав, що ви завжди тримаєте ключі від гаража під козирком (ви на роботі якось говорили). От і заїхав підремонтувати.

Не на трасі ж було стояти. А потім слово за слово, от і лишилися тут. - якомога впевненіше розповідав Тихін, молячись, щоб Воровських хоча б встиг прибрати будинок і забратися сам, в ідеалі. - А ви чому так рано, Петре Миколайовичу?

- Та коронавірус, щоб йому! Вліпили карантин, знайшли когось хворого і сказали, або сьогодні додому, або 14 днів карантину. За власний рахунок. Я б банкрутом звідти виїхав, якби ще 14 днів поза-путівкових просидів. Тому й повернувся. У квартиру не хотілося, щоб сусіди не зловтішалися, вирішив сюди відразу. А тут картина маслом, ти!

– Уявляю ваше здивування, Петре Миколайовичу! – ззаговорював шефу зуби, як міг Тихін.

- Яке там здивування, у мене транс був! Ти мені на роботі примелькався до чортиків, я вже подумав, що мені здалося! Гаразд, піду хоч душ прийму. Втомився, як собака, із цими перельотами.

- Ее, не треба душ!

– Чому це не треба?

– Так це… шкідливо, після літака в душ. Ці перевантаження, не можна, того, серце, цього, як його, ее, може заболіти.

- Ти чого морозиш, Маєвський? Які навантаження і серце, до біса?! Ти давай краще одягайся, і вимітайся, поки я ще не дуже злий. Потім побалакаємо!

Як теля на забій, Тихін на ходу застібаючи сорочку, побрів за Миколайовичем. По дорозі він вже прощався не лише з кар'єрою, а й з життям.

Двері в будинок були зачинені. Це вже тішило. Був шанс, що Воровських встиг і в будинку не валяється парочка колег з "Золотого пера".

Поки шеф відчиняв двері, Тихін переступав з ноги на ногу, не знаючи, стояти чи бігти.

Скрип вхідних важких дверей підказав, що час вийшов і до катастрофи залишається 5… 4… 3… 2…

– А це ще що за…?!

Маєвський, напружений, мов струна, підійшов ближче і заглянув через плече начальника. Дивно, ніхто не валяється, в шикарній вітальні начебто навіть прибрано.

- Так це Сашка хотів Ані сюрприз ... трохи перестановку зробив ...

- Час від часу не легше! А у себе вдома що для сюрпризу місця вже немає?

- Ой, не знаю навіть, це до Сашка. Тільки Анечці нічого не кажіть, бо сюрприз не вийде… – ніс нісенітницю Тихін, обережно відступаючи до виходу.

- Ой, котись додому, Маєвський, набрид, як муха дзижчиш тут! Поговоримо завтра у відділенні. Забирайся вже!

З величезною радістю Тихін виконав вимогу шефа і просочившись у гараж, завів та вигнав свою купешку.

Дорогою додому набрав Сашка. Трохи мучила совість, за те, що підставив друга, проте той сам подав цю божевільну ідею, ось тепер нехай теж розхльобує. А йому, Маєвському, потрібно інфу по агентству та підозрюваного, як мінімум. Інакше шеф його просто пристрелить. А де знайти і перше, і друге, Тихін уже приблизно знав...

***

Любі читачі, дякую за вашу підтримку! Хто ще не натиснув "підписатись" на моїй сторіночці, будь ласка, порадуйте мене цим)  Від мене - продовження історії Тихона і Жанни)