Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

– Відійди від неї! – недобрі вогники загорілись в очах Тихона. Таким Жанна його ще не бачила. 

Але їх непроханий гість відступати не збирався. 

– Тобі що, шкода,чи що? Пішли! – смикнув він Жанну за руку. 

– Звали по доброму! – прошепів Тихін, стискаючи руки в кулаки. 

– Іди до біса, доходяга. А кицьку твою я забираю! – гикнувши, чоловік спробував підняти Жанну зі стільця, а вона спробувала відмахнутись та вирватись з його чіпкіх рук. 

Колись, з її колишнім першим коханням вони втрапили в схожу ситуацію. І тоді, і зараз, страх паралізував Жанну. Тільки тоді то було по іншій причині. 

Бо її блакитноокий підтягнутий коханий, який, до речі, на добру голову був вище Тихона, нахилився до неї і прошепотів “Сиди тихо, а то влетить обом. Він якийсь мажор, бачиш?” 

І зараз ота безпомічність і огида до нахаби спалахнули, наче підгодовані, а точніше, розгодовані до розмірів кита. Не дивно, бо ж сиділо воно всередині і розгодовувалось роками. То, здається, називається, незакритий гештальт в психології. 

Але Тихін їй нічого не шепотів. Блискавично-точним рухом він зарядив в щелепу нахабі і той дивно ухнувши, почав осідати на підлогу. 

Але з-за його столика піднялось ще двоє, не менших,і здавалося б, не набагато тверезіших, ніж їх товариш.

“Тихоне, позаду!” – тільки й встигла крикнути Жанна, як один з чоловіків повис на спині самодура, який вже не таким самодуром і виявився. Під дзвін посуду з сусіднього столика хтось щось закричав, а Жанна, нарешті отямившись, схопила свій стілець та опустила його на голову Тихоновому нападнику. 

А далі, все було, наче в якомусь кіно. Охорона, ввірвавшись до зали, миттєво скрутила єдиного уцілівшого напарника п’яних нахаб. І де тільки раніше були, питається? 

Але і Тихін опинився на підлозі. 

– Відпустіть його, він захищався! – охриплим від адреналіну голосом закричала Жанна. 

– В відділку розберуться, хто захищався, а хто нападав! – грубовато відповів охоронець і потягнувся за телефоном. 

– Жанно, їдь додому, я розберусь! – прохрипів, притиснутий до підлоги ногою охоронця Тихін. 

– Ще чого! Я з вами! – несподівано вперто видала Жанна.