Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

А якщо й було, то це цей самодур вчинив підло, а не вона! - ще один залізобетонний аргумент не те що заспокоїв, а хоча б взяти себе в руки допоміг. 

Тільки як тепер дивитися в очі всім, адже якщо він зміг так вчинити з жінкою в безпомічному стані, то, напевно, хвалитися всім своїм подвигом теж нахаьсва вистачить.

Бідолашний бульдог Мопс вже втомився слухати такий складний і насичений монолог, з якого він зрозумів лише слово ”негідник” тому, що його так часто називали за крадіжку всіялких смаколиків, що "криво лежали", і солодко захропів прямо на килимку, поряд з господинею, яка досі різко пала хлорованою водою з басейну.

"Ну ось, навіть собаку втомила" - Жанна обережно перенесла сплячу тушку на подушечку в кріслі і побрела у ванну. Незабаром приїде Влад, треба вже приводити себе до ладу. Бракувало ще синові показатись в такому вигляді!

Тугі теплі цівки душу потроху повертали Жанну до життя. Ще зовсім небагато залишалося до філософського "Ну трапилося, і трапилося", як раптом спливла думка, що якщо і було щось, то найсумніше, що Жанна нічого не пам'ятає. А який сенс тоді у цьому “Було?”. Тільки дарма гепнула обличчя в калюжу. 

Влад ввалився в квартиру ближче до обіду. Задоволений, поплескав Мопса по зморшкуватій спині, поцілував Жанну і подався відсипатися. Дивлячись на нього, Жанна засумувала ще більше. Влад був дуже гарним хлопчиком і нагадував перше (і невдале) кохання Жанни, після якого він і народився. Його батько прозоро натякнув, що татком ставати не готовий, і це взагалі її, Жанни, проблеми. А ще вони навчалися на одному факультеті, і бачити його усмішки та ледь не щотижня нових "жертв" в обіймах, потім Жанні було найболючіше. Було в ньому ще дещо. Точніше, в "самодурові". Новий "бос" Жанни дуже сильно нагадував їй того хлопця. Схожий розріз очей, статура, навіть деякі рухи. Можливо, саме це в "самодурові" її й дратувало найбільше. А може, то просто мара яась? Бо, нікуди правди діти, Тихін її добряче зачепив. І, певно, спрацював її психологічний захист, що й почав паралелі проводити. Хто зна...

"Ну все, досить! Я не буду все це переживати знову! Піду повністю на віддалений графік, а не захочуть –  к бісу звільнюсь і нарешті поїду додому!” - раптом вирішила Жанна і дістала телефон.
***

Любі читачі, дякую вам за підтримку моєї історії! Не забудьте додати книгу в бібіліотеку та підписатись на мою сторіночку) 

Ваша Анна.

***