Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

Жанна ніяк не наважувалася розплющити очі. Голова страшенно боліла, і здавалося, що будь-яке світло зараз просто розколе її навпіл. У розгубленості Жанна провела рукою поряд. І… натрапила на чийсь теплий бік. От поганець Мопс, знов вибрався на ліжко. Це, мабуть, від його хропіння і голова тріщить!

Розсердившись достатньо, щоб подолати небажання розплющувати очі, Жанна підвелася і ...

…І побачила поряд із собою сплячого Тихона в одних трусах. Слава богу, хоч у них!

Від шоку всі слова та думки застрягли десь під ложечкою. З невимовним жахом Жанна підняла чужий халат, що служив пледом, і побачила свою мереживну білизну.

І все.

Це що?

Я що… з ним?

Як же так??

Застукали, мов джміль у скло, перелякані думки.

Тихін спав, як дитя, і навіть, здається, посміхався уві сні.

Як із в'язкого туману випливли події вчорашнього вечора. Жанна згадала, як приїхала на вечірку, бо Влад поїхав до друзів і залишив її одну, як спілкувалася з колегами та Тихоном, як хтось приніс їй коктейль, і вона його випила.

От чорт! У коктейлі і річ! Після нього Жанна вже нічого не пам'ятала. Алергія на спиртне.

Жанна обережно вибралася з-під халата і поглядом почала шукати одяг. Знайшла сукню і болеро на спинці стільця, дбайливо розвішані біля обігрівача. Панчох ніде не було, ну і чорт з ними!

Швидко одягаючись, Жанна не помітила, як рукавом кофточки зачепила якусь залізячку на столі, і та звалилася зі звуком першої травневої грози.

Від звуку злякано прокинувся "самодур". Його шоковані очі на мить порадували навіть Жанну.

- Жанна .. Вікторівна??

- Ні блін, королева Єлизавета! – зло огризнулася Жанна.

- Чого ви така зла? Вчора були добрішими.

- Що? Та як ви смієте! – ошаленівши від емоцій, що накрили, Жанна схопила першу річ, що попалася під руку, і запустила в Тихона. На щастя це було щось пластикове, і особливої ​​шкоди не завдало. – Ви скористалися моєю… моєю беззахисністю! – у пориві праведного гніву Жанна шукала, чим би вагомішим запустити в чоловіка.

- Що значить скористався? Що ви собі… – Тихін не договорив, бо до нього прилетіла попільничка. Судячи з туману, що виник в гаражі, не порожня.

Поки Тихін чхав, слідом за попільничкою полетіла якась ганчірка. Її нахабний "самодур" відкинув у відповідь.

- Права я була! У вас немає совісті! Ви... ви... самодур і кобель! – судорожно натягуючи туфельку, виплескувала на Тихіна всі відомі їй лайки Жанна.

- Та ви збожеволіли! Я вас учора, між іншим, урятував! – про всяк випадок затулившись рукою, постарався достукатися до її здорового глузду Тихін.

– Врятували? Від чого?! Від честі? – не заспокоювалася Жанна.

- Та яка честь? Що ви несете? – Тихін злякано кутався у плед.

Він ще й не розуміє! Йому напевно не вперше напувати і спокушати жінок! - гірко подумала Жанна і схопила сумочку.

У дворі почулися звуки автівки. Жанна не звернула на них уваги, швидко збираючи свої речі та запихаючи їх у сумочку.

Яскраве сонячне світло вдарило по стінках гаража. Жанна хотіла вже вилетіти на волю, як та пташка, та тільки прохід закрив собою високий огрядний чоловік.

- Що за…? - з округленими від подиву, очима промовив він.

– Петре Миколайовичу? - якимось приреченим голосом промовив Тихін.

– Маєвський? - зловісно напівпошепки видав чоловік і кинувся до "самодуру".

Не ставши чекати їхнього пристрасного "возєднання", Жанна вислизнула надвір і майже побігла до своєї машини.

***
 

Повернувшись додому, Жанна уткнулася носом у бульдога Мопса і сиділа так добрих півгодини. У голові билися думки: “Плакати? Не плакати! Він козел! А я ідіотка!”

Що робити далі, вона поки що не знала. Але не уявляла, як далі працювати разом із “самодуром”, який виявився ще й негідником.

“Зрештою, я доросла жінка! Ніби ні в кого таке не траплялося такого по нетверезій голові”.

У когось, може, й траплялося, але не в неї.

Єдиний раз у житті Жанна дозволила прислухатися до легковажного серця, а не розсудливого розуму, і мало не втратила все, що мала. І навіть те, що була вона тоді ще зовсім-зовсім юною і довірливою дівчиною, помякшуючим фактором не надто виступало. Врятувати її навчання і кар'єру, що потроху йшла на взліт, вдалося тільки завдяки неймовірній силі волі і працьовитості. Хоча всі довкола і вважали, що все це – не без допомоги впливових та забезпечених батьків. Звісно, останні теж доклали б не малих зусиль щоб їй допомогти, та Жанна з останніх сил самостійно втрималась на поверхні, яка тоді була наддто крихкою і ненадійною. 

І втрималась! І сина виростила й на ноги поставила! Інші, он навіть без вагітності в вісімнадцять руки опускають! 

Як би там не було, ще тоді Жанна пообіцяла собі жити заради сина та кар'єри. І жодних чоловіків! І притримувалась цього простого, але дуже ефективного кодексу аж до вчора. 

Але... - просковзнула рятівна думка, - може взагалі й не було нічого?

А як було?