Кролик розбагатів - Апдайк Джон

— Ти забуваєш про Нельсона. Він же буде жити тут зі своїм сімейством.

Стара знову шморгає носом, вже менш трагічно, і, стиснувши губи, дивлячись почервонілими очима прямо перед собою, говорить:

— Може, буде, а може, й ні. На молодь важко розраховувати.

— Ось на цей рахунок ви абсолютно праві, — каже Гаррі. — Вони не бажають боротися і не бажають вчитися, їм тільки б сидіти сиднем і накачувати.

Нельсон входить на кухню з газетою, сьогоднішнім бруерскім "стендард", під пахвою. Вигляд у нього на цей раз веселий — мабуть, виспався. Він склав газету так, щоб видно було вікторина про сімдесятих роках, і, звертаючись до всіх, запитує:

— Скількох з цих людей ви знаєте? Рене Рішар, Стівен Уид, Меган Маршак, Марджо Гортнер, Грета Райдаут, Спайдер Сейбіч, Д.Б. Купер. Я знаю шістьох з семи, а Пру — тільки чотирьох.

— Рене Рішар був приятелем Петті Херст, — вимовляє Кролик.

Побачивши вираз обличчя бабусі, Нельсон запитує:

— Що тут у вас відбувається?

— Ми тобі потім пояснимо, лапочка, — говорить Дженіс.

А Гаррі повідомляє:

— Ми з твоєю мамою підшукали собі будинок і маємо намір туди переїхати.

Нельсон дивиться на одного, потім на іншу, і здається, він зараз закричить — так побіліло у нього навколо рота. Але замість цього він спокійно вимовляє:

— Значить, тікаєте. Тікаєте, артисти. Ну і чорт з вами обома. Татко і матуся. Котитеся під три чорти.

І він повертається в вітальню, де гуркіт барабанів і тромбонів заглушає слова, якими обмінюються вони з Пру, заплутавшись у лабіринті свого такого ще недавнього шлюбу. Малий злякався. Відчув себе кинутим. Обставини захльостують його. Кролику знайоме це відчуття. Незважаючи на всі розбіжності між ним і сином, бувають хвилини, коли у нього виникає враження, ніби між їх з Нельсоном душами прокладена коротка сталева трубка — настільки точно він знає, що відчуває в даний момент хлопець. І тим не менше тільки тому, що людина боїться залишитися один, не повинен же він, Гаррі, стирчати тут, ніби такий собі великий товстий телепень, загальна паличка-виручалочка, як висловилася одного разу Мім.

Дженіс і її мати сидять тримаючись за руки, обличчя в обох в сльозах. Коли Дженіс плаче, обличчя у неї розпливається, і вона стає такою потворою — зовсім як в дитинстві.

— О, я знала, що ви шукали собі будинок, — голосить її матуся, немов би розмовляючи сама з собою, — але мені якось не вірилося, що ви дійсно станете його купувати, якщо з часом отримаєте це безкоштовно. Може, нам щось тут змінити, перебудувати, щоб ви передумали, або, може, ви хоча б дасте мені звикнути до цієї думки? Занадто я стара — ось в чому справа, занадто стара, щоб нести такий тягар. Хлопчик, він, звичайно, повний добрих намірів, але у нього зараз така каша в голові, а дівчинка — не знаю. Вона готова все на себе взяти, але я не впевнена, що вона це може. Чесно кажучи, я боюся появи немовляти — я все намагалася згадати, як це було, коли народилася ти, а потім Нельсон, і, скільки не намагаюся, не можу. Пам'ятаю тільки, що з молоком у тебе вийшли якісь неполадки і доктор був з тобою так грубий,що Фреду довелося втрутитися і сказати йому пару слів.

Дженіс киває, киває, від сліз у неї збоку блищить, жили на шиї з кожним схлипом позначаються різкіше.

— Хоч ми і сказали, що підпишемо папери, але, може, нам почекати, раз ти так до цього ставишся, — почекати, принаймні поки не народиться дитина.

Обидві сидять і розгойдуються, зчепивши руки на столі, торкаючись один одного головами.

— Роби те, що ти вважаєш за потрібне для свого щастя, — каже матуся Спрингер, — йди вперед, а ми, що живемо, як-небудь впораємося. Ну не помру ж я, а нічого гіршого трапитися не може; якщо ж помру, так, дивись, і на краще.

Від цих її слів Дженіс зовсім розкисає: особа все в сльозах, під очима, обведеними чорнотою, набрякли мішки, вона припадає до матері, відмовляється від нового будинку, благає пробачити її:

— Мама, ми думали, Гаррі був упевнений, ти не будеш відчувати себе самотньо з ...

— З такою морокою, як Нельсон, в будинку?

Міцний горішок. Пора Гаррі втрутитися, не те Дженіс зовсім капітулює.

— Послухайте, Бессі, — говорить він жорстко. — Ви хотіли мати цю мороку, ви її і отримали.

Свобода? Бетон летить назад під колесами; ось вони відірвалися від землі, і під одним з закруглених величезних крил миготить старий рудий Форт, а бензосховищами південній Філадельфії перетворюються в білі шашечки. Шасі з гуркотом йдуть в пази, і пронизливо-яскраві вогні спалахують на нерухомій алюмінієвої поверхні поруч з вікном. Літак так стрімко піднімається вгору, що тіло наливається важкістю, рука Дженіс стала вологою в його руці. Вона попросила його сісти до вікна, щоб їй не доводилося дивитися вниз. А внизу — болота, висохлі і прокреслені смужками солоної води. Гаррі уражається великій кількості промислових будівель за затокою Делавер — плоскі сірі дахи розміром зі стоянки для машин і стоянки для машин — суцільно блискучі автомобільні даху, точно підлогу у ванній, викладений замість кахлю дорогоцінними каменями.Майже таке ж враження справляють і звалища старих машин. Напис НЕ ПАЛИТИ гасне. За спиною Енгстроме звучать голоси Меркеттов і Гаррісон. Вони випили в Аеропортівському барі, хоч було всього одинадцять ранку. Гаррі літав і раніше — в Техас, коли служив в армії, а також на наради торговців автомобілями в Клівленд і Олбані, проте жодного разу ось так, на відпочинок, прямо на схід, назустріч сонцю. Як швидко, як безшумно "Боїнг-747" пожирає милю за милею — відстані зверху здаються іграшковими. Сонячне світло пересувається разом з ними, вмить перетинаючи озера, немов це дзеркала. Зима досі була на рідкість м'якою — на зло аятолли: на полях для гольфу галявини здаються живими колами і овалами, а на доріжках він бачить рухомі крапочки — це гравці. Тенісні корти з цієї висоти виглядають як кістки доміно,кінотеатри під відкритим небом — як віяло, а бейсбольні поля — як розсипані монети. Внизу машини ледве повзуть по ідеально прямій дорозі, ніби по рейках. Будинки Камдена поступово розбігаються, нехотя поступаючись місцем зораному полю або садибі з вигадливим будинком і оком басейну, захованого серед лісу; а через хвилину літак Гаррі, продовжуючи набирати висоту, вже летить над чорно-червоним килимом соснових крон Нью-Джерсі, прорізаним жовтими дорогами і вирубками, проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.Внизу машини ледве повзуть по ідеально прямій дорозі, ніби по рейках. Будинки Камдена поступово розбігаються, нехотя поступаючись місцем зораному полю або садибі з вигадливим будинком і оком басейну, захованого серед лісу; а через хвилину літак Гаррі, продовжуючи набирати висоту, вже летить над чорно-червоним килимом соснових крон Нью-Джерсі, прорізаним жовтими дорогами і вирубками, проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.Внизу машини ледве повзуть по ідеально прямій дорозі, ніби по рейках. Будинки Камдена поступово розбігаються, нехотя поступаючись місцем зораному полю або садибі з вигадливим будинком і оком басейну, захованого серед лісу; а через хвилину літак Гаррі, продовжуючи набирати висоту, вже летить над чорно-червоним килимом соснових крон Нью-Джерсі, прорізаним жовтими дорогами і вирубками, проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.нехотя поступаючись місцем зораному полю або садибі з вигадливим будинком і оком басейну, захованого серед лісу; а через хвилину літак Гаррі, продовжуючи набирати висоту, вже летить над чорно-червоним килимом соснових крон Нью-Джерсі, прорізаним жовтими дорогами і вирубками, проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.нехотя поступаючись місцем зораному полю або садибі з вигадливим будинком і оком басейну, захованого серед лісу; а через хвилину літак Гаррі, продовжуючи набирати висоту, вже летить над чорно-червоним килимом соснових крон Нью-Джерсі, прорізаним жовтими дорогами і вирубками, проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.проте здебільшого ще не зіпсованим людським присутністю і прокресленим серед темних масивів вічнозелених рослин, дотримуючись горбистому рельєфу і водним потокам, венах більш світлих Лістьєва дерев — звідси, з висоти, оці видно всі відтінки, що змагаються на землі. Дженіс випускає руку Гаррі — значить, подолала свій страх.

— Що ти там бачиш? — питає вона.

— Узбережжя.

І справді, могутня машина, безшумно зробивши ривок, домчала їх до кінця зеленого океану, і тепер під ними піщана коса, відокремлена від материка стрічкою поблескивающей води і легковажно забудована витягнувся в одну лінію літніми курортами, спорудженими будівельниками, які — на противагу Гаррі — не могли бачити, як легко океан може підняти своє широке блискуче плече і затопити все, стерти всякий слід присутності людей.