Кролик розбагатів - Апдайк Джон

А "Дацун" і "хонда" — звідки вони взялися? "Дацун" за звучанням міг походити від німецького. У "Придорожньої кухні", що навпроти, через шосе 111, справи теж йдуть не блискуче: обідати на вулиці та й в машині — холодно, от хіба що не вимикати мотор,але люди щозими вмирають від цього, здумавши зайнятися в машині любов'ю. І все одно у магазина Гаррі скупчуються жахливі гори промаслених паперів від сандвічів, картонок з-під молока і просто пилу. А в грудні пил особлива — більш сіра і колючий, ніж влітку, — може, на холоді повітряні течії не закручуються вгору, і тому пил стелиться ближче до землі; а крім того, холодне повітря виштовхує з себе вологу, і вранці, коли прокидаєшся, все скла зсередини в росі. Подумати тільки, скільки всяких проблем. Метали іржавіють. Дерево гниє. Мотор вранці не заводиться, поки не відгвинтити кришку і не протреш клеми. Не було б конденсації — світ міг би існувати вічно. Наприклад, на Місяці цієї проблеми не існує. На Марсі, виявляється, теж. На Новий рік Бадді Інглфінгер влаштовує у себе п'янку — напевно, злякався, що може випасти з компанії:дізнався, що вони відправляються на острови і його не покликали. Цікаво, хто буде допомагати йому приймати гостей — ця полногрудая зануда з прямими чорними волоссям, у якій якийсь ідіотський магазин в Бруер, або те дівчисько, що була до неї, у якій все ноги в висипу і навіть висип між грудей — це помітно , коли вона в купальному костюмі. Як же її звали? Джинджер? Джорджина? Гаррі з Дженіс вирішили, що заглянуть до Бадді лише ненадовго, з ввічливості, — в певному віці ти вже все знаєш про ці вечірки — і зникнуть відразу після півночі. А потім ще шість днів, і —у якій все ноги в висипу і навіть висип між грудей — це помітно, коли вона в купальному костюмі. Як же її звали? Джинджер? Джорджина? Гаррі з Дженіс вирішили, що заглянуть до Бадді лише ненадовго, з ввічливості, — в певному віці ти вже все знаєш про ці вечірки — і зникнуть відразу після півночі. А потім ще шість днів, і —у якій все ноги в висипу і навіть висип між грудей — це помітно, коли вона в купальному костюмі. Як же її звали? Джинджер? Джорджина? Гаррі з Дженіс вирішили, що заглянуть до Бадді лише ненадовго, з ввічливості, — в певному віці ти вже все знаєш про ці вечірки — і зникнуть відразу після півночі. А потім ще шість днів, і — фьють! — на острови. Вшістьох. Крихітка Сінді буде там валятися на піску. Та й Гаррі необхідно відпочити — всі ці події просто доконали його. Якщо ти продаєш менше однієї машини в день, не рахуючи неділь, — зле твоє діло. Всі ці залізяки миттю стають курними і іржавіють, а на хромованих частинах з'являються бульбашки. Корозія металу. Та ще срібло впало на два долари за унцію в ту хвилину, коли він купив його у цій стерви.

Нельсон, який весь цей час чіплявся до Менні з приводу ремонту "крайслера" — малий хоче, щоб йому скинули ціну і не брали з нього по вісімнадцять п'ятдесят, як з клієнтів, а Менні знову і знову, точно він повний кретин, пояснює, що , якщо брати менше з службовців, це відразу позначиться в бухгалтерських книгах, і тоді прости-прощай премія в кінці місяця, — підходить зараз до батька і зупиняється поруч з ним у вітрини.

Гаррі ніяк не може звикнути до виду хлопця в костюмі: він здається чомусь ще нижче і нагадує ліліпута-конферансьє в смокінгу, та ще ці довге волосся, які він тепер укладає після кожного душа за допомогою фена Пру, — право, Неллі виглядає злісним піжоном, людиною, абсолютно незнайомим Гаррі. У яскравому світлі, що падає крізь скло вітрини, Гаррі зауважує, що у Нельсона в складці носа схопився прищ, який ось-ось лопне. Сонце в цей час року світить під отаким кутом — і з кожним днем ​​воно хилиться все нижче, — що дзеркальне скло здається покритим золотою плівкою пилу. Малий намагається проявити дружелюбність. Давай. Розковують.

— Ти залишаєшся дивитися фінальну гру "Філадельфія"? — питає його Гаррі.

— Ні-і ...

— Цей Джервін, що грає за Сан-Антоніо, був бозна що, вірно? Я чув сьогодні вранці по радіо, що він закінчив гру, маючи сорок шість очок.

— В баскетбол тепер грають одні ідіоти, якщо хочеш знати мою думку.

— Так, там багато що змінилося з моїх часів, — визнає Кролик — Судді принаймні час від часу допускали пробіжки з м'ячем, а тепер, Господи, гравці не вилазять із звалищ.

— Я люблю хокей, — каже Нельсон.

— Я це знаю. Коли на полі грають ці чортові "Флайерс", крик стоїть такий, що хоч біжи з дому. Всі ці мавпи йдуть на стадіон і тільки й чекають, коли спалахне бійка і кому-небудь виб'ють зуби. Авось вдасться побачити кров на льоду. — Ні, розмова якось не так пішов, і Гаррі вирішує змінити тему: — А що ти думаєш з приводу російських в Афганістані? Гарненький вони собі подарунок зробили до Різдва.

— Нерозумно це, — каже Нельсон. — Я маю на увазі, нерозумно, що Картер так сказився. Адже ми теж були у В'єтнамі — з тією лише різницею, що Афганістан-то у росіян під боком і у них там багато років було маріонетковий уряд.

— Маріонетковий уряд — це зовсім не погано, вірно?

— Ну, у всіх воно є. По всій Південній Америці наші маріонеткові уряди.

— Упевнений, що для іспашек це буде новиною.

— У всякому разі, пап, російські якщо що задумали, так вони роблять. Ми ж тільки намагаємося щось зробити, а потім пов'язати в політичних колотнеч. Ні на що ми більше не здатні.

— Так, якщо люди будуть міркувати так, як ти, — каже Гаррі синові. — А що б ти сказав, якби тебе зараз послали воювати в Афганістан?

Хлопець гмикає.

— Пап, я ж тепер одружений. І до того ж мені давно перевалило за призовний вік.

Невже можливо таке байдужість? Гаррі, наприклад, не відчуває себе занадто старим, щоб воювати, а йому в лютому буде сорок сім. Він завжди шкодував, що його не послали в Корею, коли він служив в армії, хоча в той час радий був пооколачіваться в Техасі. Там у людей був до смішного примітивний погляд на життя: гроші, п'янки і баби — і більше нічого. Як це любить говорити Мім? Бог не дійшов до Заходу — він помер по дорозі.

— Ти що ж, хочеш сказати, що одружився, щоб не брати участь в майбутній війні? — питає він Нельсона.

— Та не буде ніякої війни, Картер пошумить-пошумить і махне рукою: хай роблять що хочуть — спускає ж він Ірану, хоча вони там тримають наших заручників. Власне, Біллі Фоснахт каже, що ми їх отримаємо назад, тільки якщо Росія окупує Іран. Тоді вони повернуть нам заручників і стануть продавати нам нафту, тому що їм потрібна наша пшениця.

— Біллі Фоснахт ... цей покидьок знову тут з'явився?

— Приїхав на канікули.

— Не ображайся, Нельсон, але як ти виносиш цього типу?

— Він мій друг. Але я знаю, чому ти не виносиш його.

— Чому ж? — запитує Гаррі, і серце у нього закалатало в передчутті сварки.

Хлопчисько повертається до батька на тлі вкритого золотою пилом скла, і обличчя в нього зморщується від ненависті — ненависть і страх, що він зараз схлопочет по фізіономії за свої слова.

— Та тому, що Біллі був у будинку в ту ніч, коли ти спав з його матір'ю, в той час як Заповзятливий підпалив будинок і в ньому згоріла Джилл, хоча ми повинні були б знаходитися там і оберігати її.

Та ніч. Десять років минуло, а вона все не виходить у хлопця з голови, живе в ньому, як кліщ, який заважає його росту.

— Це все не дає тобі спокою, так? — м'яко вимовляє Кролик.

Хлопчисько навіть не чує його — очі у нього зовсім провалилися, точно в глину увігнали великі пальці, щоб витягнути застряглий грудку.

— Це через тебе померла Джилл.

— Чи не через мене і не через ушлого. Невідомо, хто підпалив будинок, але, у всякому разі, не ми. Треба перестати про це думати, хлопчик. Ми ось з твоєю мамою перестали.

— Я знаю, що перестали.

Електрична машинка Мілдред Крауст стукає на віддалі, по магазину ходить пара в коричневих куртках, розглядаючи ціни, приклеєні до стекол машин з внутрішньої сторони, хлопчисько дивиться прямо перед собою, немов приголомшений голосом батька, який марно намагається достукатися до його свідомості.

— Що пройшло, то пройшло, — каже Гаррі, — треба жити сьогоденням. Джилл була на це націлена, і ніхто з нас не міг би нічого тут вдіяти. Коли я вперше її побачив, на її обличчі вже була печатка смерті.

— Я знаю, тобі так хочеться думати.

— А тільки так і можна думати. Доживеш до моїх років і зрозумієш. У моєму віці, якщо носити в собі все горе, яке ти бачив в житті, так просто не встанеш вранці. — Щось промайнуло в особі хлопчаки на частку секунди: Гаррі відчуває, що син слухає, і це спонукає його продовжувати. — Як тільки у тебе народиться малюк, — говорить він синові більш задушевним, більш теплим тоном, — клопоту з'явиться хоч відбавляй. Ти інакше і дивитися будеш на багато що.

— Хочеш, я тобі дещо скажу? — запитує Нельсон, якимось мертвим голосом, дивлячись крізь батька очима, зовсім знебарвленими косими променями сонця.

— Що? — Серце у Кролика завмирає.

— Коли Пру полетіла зі сходів. Я не впевнений, що ні я штовхнув її. Не можу згадати.

Гаррі сміється — з переляку.

— Звичайно, ти її не штовхав. З чого б тобі штовхати її?

— Тому що я такий же божевільний, як і ти.

— Ні ти, ні я — ми не божевільні. Просто іноді нудно стає.

— Правда? — Схоже, малий вдячний за таку інформацію.

— Безумовно. У всякому разі, ніякої біди не сталося. Коли ж ви його чекаєте? Його або її?

Від хлопця виходить такий густий дух страху, що Гаррі не хочеться підтримувати з ним розмову. Які прозорі стали у нього очі — каряя райдужна оболонка немов раптом вся розчинилася.

Нельсон, знову насупив, опускає погляд.

— Вони вважають, ще близько трьох тижнів.

— Дуже добре. Ми якраз встигнемо повернутися. Слухай, Нельсон. Може, я не все правильно робив у житті. Я знаю, що це так. Але найбільшого гріха я не вчинив. Я не склав руки і не помер.

— А хто сказав, що це найбільший гріх?

— Усі так кажуть — церква, уряд. Це проти природи — здаватися, людина повинна весь час йти вперед. А з тобою саме це і відбувається. Ти не йдеш вперед. Ти не хочеш бути тут і продавати драндулети старого Спрінгера. Ти хочеш бути там. — Він вказує на захід. — Чомусь вчитися. Планеризму, або роботі на комп'ютері, або чогось ще.

Занадто довго він говорив, і та пролом, яка на секунду утворилася було в стіні, спорудженої Нельсоном, закрилася,

— Ти ж сам не хочеш, щоб я був тут, — обвіняюще каже Нельсон.

— Я хочу, щоб ти був там, де ти будеш відчувати себе щасливим, а тут щасливим ти себе не відчуваєш.