Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Я не хотів зараз тобі про це говорити, але ми з Мілдред переглядали цифри, і вони не радують. З тих пір як ти у нас з'явився, а Чарлі пішов, продаж машин скоротилася приблизно на одинадцять відсотків у порівнянні з тим же періодом минулого року, тобто листопадом — груднем.

У хлопчаки сльози з'являються на очах.

— Я ж намагаюся, пап. Намагаюся триматися дружелюбно і бути наполегливим і все таке, коли приходять покупці.

— Я знаю, Нельсон, що стараєшся. Знаю, що стараєшся.

— Не можу ж я вискакувати на вулицю і витягати покупця силою.

— Ти правий. Забудь, що я сказав. Розумієш, справа в тому, що у Чарлі були зв'язку. Я ось все життя прожив в цьому окрузі, якщо не брати до уваги двох років армії, а у мене таких зв'язків немає.

— Але я знаю безліч людей мого віку, — заперечує Нельсон.

— Угу, — каже Гаррі, — ти знаєш людей, які продають тобі старі спортивні машини по фантастичною ціною. А Чарлі знає тих, які приходять і купують машини. Він упевнений, що вони прийдуть, і, коли вони є, це його не дивує і їх не дивує. Може, вся справа в тому, що він грек, не знаю. А що б люди не говорили про мене і про тебе, малюк, ми з тобою не греки.

Жарт не допомагає: хлопчиська поранило куди сильніше, ніж хотілося Гаррі.

— Не думаю, щоб справа була в мені, — каже Нельсон. — Справа в економіці.

Потік транспорту на шосе 111 зростає: люди поспішають в густішій сутінках додому. Гаррі теж міг би поїхати — адже Нельсон буде в магазині до восьми. Залізти в "корону", повернути ручку приймача, підключеного до чотирьох динаміків, і послухати, як там справи з сріблом. Привіт, срібло! Гаррі каже, і голос його — для власного вуха — звучить так солідно, зовсім як у Уебба Меркетта:

— М-да, економіка, звичайно, має свої примхи. Ця історія з нафтою вдаряє по японцям ще більше, ніж за нас, а то, що вдаряє по ним, нам на користь. Ієна падає, японські машини нині стоять в доларах дешевше, ніж в минулому році, і це повинно було б відбитися на продажу. — Особа Сінді на фотографії — Гаррі ніяк не може викинути це з голови: збурена, здивована, щаслива, точно вона сидить в кошику повітряної кулі і раптом відчула, що відірвалася від землі. — Цифри, — на закінчення сухо промовляє він. — Цифри — вони не брешуть, і вони не прощають.

Саме в Новий рік Гаррі і Дженіс вирішили повідомити матусі Спрингер новина, яку ось уже тиждень зберігають про себе. Затримка викликана їх страхом перед тим, як стара це сприйме, а крім того, бажанням обставити все урочисто, виказати повагу до священних родинним зв'язкам, оголосивши про розрив цих уз в важливий день, перший день нового десятиліття. Однак тепер, коли день цей настав, вони відчувають лише похмілля і порожнечу в голові після того, як напередодні простирчали у Бадді Інглфінгера до третьої години ночі. Вони пізно рушили в путь і ще більше затрималися через те, що ніяк не могли виїхати: на під'їзній алеї застрягла машина, що належала двоюрідному брату Тельми Гаррісон, який приїхав погостювати з Меріленда. Багато було п'яного крику і невмілих спроб завести машину при світлі фар, нарешті знайшли троси,і "вольво" Ронні підвели ніс до носа до "нова" двоюрідного брата, а все світили кишеньковими ліхтариками, допомагаючи Ронні з'єднати полюс з полюсом і не спалити батареї. Гаррі доводилося бачити, як в подібних обставинах буквально розплавлялися троси. Якась жінка, яку він ледь знав, зуміла засунути собі в рот кишеньковий ліхтарик, і щоки її світилися, як абажур. Бадді і його нова пасія, Шалая худа здоровило з дрібно завитими волоссям і трьома дітьми від невдалого шлюбу, приготували щось на зразок пуншу з ананасового соку, рому і коньяку, і зараз, хоча вже опівдні, Гаррі як і раніше раз у раз відчуває смак ананасового соку в роті. У Гаррі болить голова, а тут ще Нельсон і Пру, які провели вчора вечір вдома з бабусею біля телевізора — йшла передача з Нью-Йорка, безпосередньо з Таймс-сквер, де виступав брат Гі Ломбарді,зайняв його місце після того, як сам Гі Ломбарді помер, — засіли в вітальні і дивляться парад з фестивалю бавовни з Техасу, тому Гаррі і Дженіс доводиться відкликати матусю Спрингер на кухню, щоб поговорити з нею наодинці. Якась мертвечина і застій відзначають початок нового десятиліття. Коли вони сідають за кухонний стіл для розмови, Гаррі здається, що вони вже так сиділи і зараз повторюють для дубля.

Дженіс — очі у неї від втоми обведені чорними колами — повертається до нього і каже:

— Починай ти, Гаррі.

— Я?

— Господи, що ж це таке може бути? — запитує матуся, вдаючи, ніби сердиться, а насправді дуже задоволена урочистістю, з якою вони під руки привели її сюди. — Ви ведете себе так, точно Дженіс вагітна, але я-то знаю, що у неї перев'язані труби.

— випалена, — тихо, з болем вимовляє Дженіс.

— Чи бачите, Бессі, — починає Гаррі, — ми шукаємо собі будинок.

Грайливість злітає з особи баби, точно в неї стрельнули з рогатки. Гаррі раптом помічає, що шкіра в куточках її щільно стислих губ вся в тоненьких, сухих, що перетинаються зморшках. А йому-то здавалося, що теща все така ж міцно збита, якою він вперше її побачив, тоді як насправді непомітно для нього шкіра у Бессі обвисла і потріскалася, як замазка на слуховому вікні, стала схожою на папір, коли її зім'ятою, а потім розстелеш. Він знову відчуває в роті присмак ананасового соку. Нудота, чорним кулькою засіла всередині, швидко розростається, котячись в цій великій пустині суворого, очікувального мовчання старої.

— Ну ось, — продовжує він, заковтнувши слину, — ми вважаємо, що знайшли потрібний будинок. Невеликий двоповерховий особняк в районі Пенн-Парку. Агент вважає, що це був, очевидно, будиночок садівника, який продали, коли ліквідували маєтку, а потім власники прибудували до нього більш простору кухню. Це біля з'їзду з Франклін-драйв, за великими будинками; коштує він зовсім відокремлено.

— І все в двадцяти хвилинах звідси, мама.

Гаррі ніяк не може відірватися від споглядання Старухін шкіри в холодному світлі, заливаючому кухню. Таємнича життя вен під шкірою, що додавала її особі рум'яний здоровий вигляд, який успадкувала Дженіс, зараз як би прикрита нальотом сірого пилу, в якій зморшки на найближчій до нього освітленій щоці проклали ряд за рядом нерозбірливі письмена на кшталт тих, що зустрічаєш на далекій вапняної скелі. Він відчуває себе таким величезним, немов вежа, невпевнено височіє над обома жінками, і всі жалюгідні слова, які він із соромом з себе видавлює, перелітають через величезний простір, страшну, все розширюється прірва, яка відділяє його від матусі, безмовно чекає вирішення своєї долі .

— Буквально поруч, — каже він їй, — і з трьома спальнями нагорі, там є кімнатка, в якій раніше грали дітлахи, а крім того, дві справжні спальні, і ми будемо щасливі дати притулок вас в будь-який час на стільки, на скільки буде потрібно . — Він відчуває, що не те каже: адже це означає, що стара знову буде жити з ними і її телевізор буде бурмотіти за стіною.

— Право ж, мама, — встряє тут Дженіс, — куди розумніше, щоб ми з Гаррі зараз оселилися окремо.

— Але мені довелося умовляти її, ма: це ж була моя ідея. Коли ви з Фредом так по-доброму взяли нас після того, як ми знову з'їхалися, я зовсім не думав, що ми осядемо тут назавжди. Я вважав цю ситуацію тимчасовою, поки ми знову не встанемо на ноги.

А подобалося йому в цій ситуації — тепер він це розумів — то, що було б легко розлучитися з Дженіс: вийшов на вулицю і залишив з батьками. Але він не пішов від неї і тепер вже не може піти. Вона ж його багатство.

Дженіс намагається пом'якшити мати, спонукати її порушити мовчання.

— І потім, це вкладення капіталу, мама. У всіх наших знайомих є власний будинок, навіть у того холостяка, у якого ми були вчора ввечері, але ж багато заробляють значно менше Гаррі. Нерухомість — єдине, у що при такій інфляції можна вкладати гроші, якщо вони в тебе є.

Матуся Спрингер нарешті розкриває рот, з кожним словом мимоволі підвищуючи голос:

— Ви ж отримаєте цей будинок, коли мене не стане, почекайте трохи. Невже ви не можете ще трохи почекати?

— Мама, ти ж жах що говориш. Чи не хочемо ми чекати твого будинку, ми з Гаррі хочемо мати свій будинок, зараз. — Дженіс закурює і, щоб сірники не тремтіла, міцно впирається ліктем в стіл.

— Бессі, ви будете жити вічно, — запевняє стару Гаррі. Але тепер, побачивши, якою стала її шкіра, знає, що це не так.

А вона, широко розкривши очі, раптом запитує:

— Що ж у такому разі буде з цим будинком?

Кролик мало не розреготався — таке дитяче стало у баби особа, та й голос зовсім тоненький.

— Все буде добре, — запевняє він її. — Раніше, коли будували, так будували на століття. Не те що ці сараї, які наспіх збивають тепер.

— Фред завжди хотів залишити цей будинок Дженіс, — оголошує матуся Спрингер, знову мружачись і дивлячись в простір між головами Гаррі і Дженіс. — Щоб забезпечити її на майбутнє.

Тепер сміється Дженіс:

— Мама, моє майбутнє цілком забезпечено. Ми ж розповідали тобі про золото і срібло.

— Коли ти граєш з грошима, щось неодмінно втрачаєш, — каже мати. — Я зовсім не хочу, щоб після мене будинок продали з аукціону якомусь бруерскому єврею. Вони тепер перебираються сюди, після того як чорні і пуерторіканці оселилися в північній частині міста.

— Так перестаньте, Бессі, — каже Гаррі, — чи не все вам одно? А крім того, як я вже сказав, вам ще жити і жити, ну а коли вас не стане, значить, не стане. Відпустіть нас — завжди доводиться адже від чогось відступатися і перекладати турботи на інші плечі. В Біблії на кожній сторінці про це йдеться. Відпустіть — Господу видніше [39] .

Судячи з того, як смикається Дженіс, він, очевидно, наговорив зайвого.

— Мама, ми адже можемо ще і повернутися сюди ...

— Коли стара ворона помре. Чому ви з Гаррі не сказали мені, що моя присутність вам так тяжко? Я адже намагалася якомога більше сидіти в своїй кімнаті. Спускалася на кухню, тільки коли бачила, що нікому, крім мене, приготувати ...

— Мама, припини. Ти чудово себе вела. Ми обидва тебе любимо.

— Грейс Штуля взяла б мене до себе — вона багато разів пропонувала. Хоча будинок у неї і вполовину менше цього, а ганок таке високе. — Вона шмигнула носом так голосно, що це звучить точно крик про допомогу.

Нельсон голосно питає з вітальні:

— Бабуся, коли обід?

— Ось бачиш, мама, — негайно вставляє Дженіс.