Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Для людей, знайомих з умовами, в яких їй довелось жити, її смерть не е нерозв'язною загадкою. Хто знає це життя, життя найдрібніших крамарів, той не може не визнати: людині, змушеній жити таким життямг небагато треба, щоб одного дня сказати: "Годі!" Для того щоб розпрощатися з таким життям, не потрібна якась особлива сила волі. Які принади мало для нещасної таке животіння під важким тягарем боргів, без найменшої надії на щось краще? Ви погляньте на пристановище цієї жінки! Я навмисне не назвав його житлом; ви б теж не змогли назвати його так. Погляньте на її дітей! Ні, не треба дивитись на них, ви тільки зважте їх! Спробуйте уявити собі будень такої людини — і не думайте, що в її житті коли-небудь бувають свята. І над цією норою ще нависає загроза! В ці двері стукають кредитори! Ні, Мері Свеєр не потребувала того, щоб її вбив містер Макхіт. Мері Свеєр сама вкоротила собі віку.
А на заперечення, що небіжчиця, мовляв, була жінка дуже життєрадісна, можна відповісти так: ту життєрадісність відібрала в неї катастрофа з крамницею, а може, й особисте розчарування в містерові Макхіті, від якого вона не дочекалась допомоги. А в тому, що вона складала всю вину на нього — напевне, з щирим переконанням,— нема нічого дивного. Дрібні торговці не дуже добре розуміються на законах, які керують торгівлею. Коли настає криза, вони звичайно звалюють усю вину на великих комерсантів. А про те, що ці великі теж залежать від цілком певних, закономірних процесів економічного характеру, які часто нелегко буває врахувати, дрібні крамарі уявлення не мають. Ось тепер саме почалась така криза, і дрібні, малосильні підприємства не витримали її.
Коли Віс уже не знав, що казати далі, Воллі перебив його: він, мовляв, мусить ще раз поставити запитання, після якого, десь.із годину тому, містер Макхіт завагався був на мить, чи не розкрити своє таємниче алібі. Бо в Сіті ходять чутки, за якими походження товарів, що продаються в Д-крамницях, оповите досить густою темрявою. Скільки йому відомо, містер Макхіт твердить, що ці товари постачає йому якесь ЦЗТ (Центральне закупне товариство). То чи не буде містер Макхіт ласкавий розповісти про це Товариство?
— Ні,— відповів Ріггер, трохи порадившись із Макхі-том.— Містер Макхіт не хоче торкатись цього питання.
У всякому разі, додав він, ЦЗТ — законно зареєстрована фірма, до складу якої входить представник аристократії і два адвокати. Ця фірма дійсно останнім часом перестала виконувати свої зобов'язання перед містером Макхітом, але це приватна справа містера Макхіта і Товариства, яка зовсім не стосується суду. Він узагалі спиняється на цьому питанні тільки для того, щоб не виникло враження, ніби містер Макхіт сам винен у економічній катастрофі Мері Свеєр.
Його колега Віс уже змалював перед судом становище Д-крамниць як дуже тяжке. Воно, безперечно, останнім часом стало таким, але не з вини містера Макхіта, а садое з вини ЦЗТ, яке раптово припинило постачання.
Свідки можуть потвердити, сказав Ріггер, що містер Макхіт у цей критичний час сам, заходячи до своїх крамниць, засукував рукава й докладав до всього рук.
Макхіт теж іще раз попросив слова.
— Тут уже згадувалося,— сказав він,— що життя місіс Свеєр було дуже тяжке. І тому, мовляв, здається не виключеною можливість самогубства. Я хотів би додати дб нього, що ми в Д-крамницях справді вже напружуємо свої останні сили. У безнастанному намаганні краще служити публіці ми йдемо на такі жертви, які під силу тільки найвитривалішим із нас Ми продаємо занадто дешево. Наші прибутки такі низькі, що ми самі бідуємо. Можливо, ми занадто фанатично захопились ідеєю дати незаможному покупцеві добрий товар за приступну ціну. Я відверто признаюся, що й сам останніми днями, коли на мою голову звалилось стільки лиха, не раз питав себе, чи витримаємо ми? Можливо, нам доведеться все-таки підняти ціни. Можете повірити мені, що смерть моєї колеги глибоко вразила мене.
Суддя холодно глянув на репортерів, що завзято працювали олівцями, і ще раз спитав Макхіта, чи не розкриє він усе-таки свого алібі. Діставши заперечну відповідь, він відпустив присяжних на нараду.
Рівно через десять хвилин вони повернулися й оголосили свій вирок: Мері Свеєр загинула від руки вбивці, і матеріал слідства дає досить підстав запідозрити в убивстві комерсанта Макхіта.
Вечірні газети того дня були геть заповнені "справою Макхіта". Вони рясніли жирними заголовками на зразок: "ТУМАН НАВКОЛО СМЕРТІ МЕРІ СВЕЄР РОЗВІЮЄТЬСЯ" або "В ЯКОМУ ТАЄМНИЧОМУ МІСЦІ ПЕРЕБУВАВ ОПТОВИК У ХВИЛИНУ СМЕРТІ КОЛИШНЬОЇ ПРИЯТЕЛЬКИ?"
На наступному тижні Макхіт одержав нарешті звістку про Аарона. Фанні Крайслер прийшла до нього вперше після суду, щоб сповістити, що Аарон і Комерційний банк почали ставитись до ЦЗТ на диво холодно. Аарон під час одного візиту мимрив щось про якийсь "зв'язок між убивством цієї, як там її, і припиненням постачання". На Райд-стріт якісь підозрілі суб'єкти, очевидно агенти приватного детективного бюро, розпитували про склади ЦЗТ. А вчора Жак Оппер, президент Комерційного банку, викликав Фанні до себе й навпростець зажадав від неї квитанцій на останні партії товарів, завезених до магазинів Аарона.
Макхіт відразу спохмурнів. Подумавши трохи, він наказав їй подбати про квитанції й на #сяк випадок зробити в кредит нові закупівлі в Бельгії.
Прощаючись, Фанні сказала:
— Якщо твій процес затягнеться ще надовго, все про паде. Сподіваюся, ти це зрозумієш? Про її особисті турботи не було сказано ні слова.
Ішов останній тиждень жовтня.
Справи містера Пічема й містера Макхіта наближалися до розв'язки.
"Прекрасна Анна", "Юний моряк" і "Оптиміст", підмальовані й затягнені в корсети, чекали тої хвилини, коли вони знову довірять океанові свої старі мощі. "Оптиміст" передчував, що доживає останні тижні. Пічем уже уявляв свою дочку в вінчальному уборі, перед вівтарем, поруч із маклером Коксом. Макхіт уявляв її в зовсім іншому вигляді й оточенні. Власники Д-крамниць утратили останні надії, зате набули досвіду й мудрості. Коксові судилося заповнити химерними значками вже небагато сторінок свого щоденника. Протоколи судової справи про вбивство крамарки Мері Свеєр комерсантом Макхітом писались надаремно і множились уже недовго. А солдатові Джор-джу Ф'юкумбі лишилося жити не більш як шістдесят п'ять днів.
КНИГА ТРЕТЯ
ЛИШЕ ДОСТАТКОМ ТІШИТЬ НАС ЖИТТЯ
Всі ті, хто доброї шукає слави Й перед собою ставить вищі цілі (Слова, хороші в віршах, не на ділі),— Ті диваки, повірте, ловлять гави. Вони ламають гордо свій житняк, Закроплений солоним потом хліб. Ах, розібравши добре м'яса смак, Забули сьому заповідь вони б. З помірності кому яке пуття? Лише достатком тішить нас життя.
Хіба це зле — в'юном звивати спину, За зиском уганяючи гріховним, Тоді — в купіль та вихилить чарчину, Розсівшись за столом, наїдків повним? Ви морщитесь? Для вас жаданий гість Лиш той, у кого руки в мозолях? По правді, це не мій, панове, шлях. Я, слава богу, не ідеаліст. Давно ясний для мене сенс буття: Лише достатком тішить нас життя.
Балада про життєві утіхи.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Uetima ratio regis1 Напис на прусських гарматах
Важливі ухвали
Серед п'яти-шести своїх колег комерсантів містер Пічем павряд чи привернув би до себе вашу увагу. Він мусив торгуватися з усіма за кожен пенс і тому перед людьми, з якими звичайно мав справу, ніколи не скидав маски чіпкого, непоступливого бізнесмена, якого важко одурити"
1 Останній доказ короля (лат.).
Але вважати всіх своїх ближніх шахраями — це ще нітрохи не означає вірити собі. Містер Пічем зовсім не був людиною сильної вдачі. Великий, може, навіть перебільшений страх перед несталістю життя, вкарбоване глибоко в мозку уявлення про зловорожість і невблаганність міста, в якому він жив (як і всіх інших міст), спонукали його якнайшвидше пристосовуватися до всіх нових вимог довколишнього світу. Його співгромадяни знали його тільки як власника фірми "Дж.-Дж. Пічем. Одяг для жебраків", але він був завжди готовий заснувати яке-небудь інше підприємство — прибутковіше, безпечніше або принаймні надійніше. Містер Пічем був маленький, худенький, завжди пригнічений чоловічок; але навіть зовнішність його не була, так би мовити, остаточною. Коли б економічна ситуація стала безперспективною для маленьких, худих, пригнічених людей, він напевне міг би серйозно задуматись, як перетворитися на людину середнього зросту, вгодовану й життєрадісну. Бо його малий зріст, худорба й пригнічений вигляд були тільки, так би мовити, заправою, неофіційною пропозицією, яку завжди можна взяти назад. У такому стані було щось жалюгідне, але воднораз на ньому грунтувалися й усі його досить значні успіхи. Адже об'єктом його комерції була жалюгідність, у тому числі й своя власна. Але небезпеки, подібні до тих, які він спіткав у боротьбі за існування останнім часом, ніби підносили його над самим собою. Загроза втрати всього добра, а з другого боку — перспектива великих зисків за кілька тижнів перетворили його на справжнього тигра, навіть зовнішньо. В ті дні, коли він за дорученням Кокса доводив до розв'язки справи ТЕТС, його обличчя мало хижий, жорстокий вираз.
Гейла, що прибіг до нього виканючити сто фунтів, які напередодні програв у карти, Пічем прийняв без піджака, навіть не вийнявши рук із кишень, і не дав йому ні пенса.
Товариство експлуатації транспортних суден корчилося в агонії.
Після розмови з Гейлом Пічем іще раз скликав компаньйонів. Вони прийшли всі до одного. Звичайно мовчазний Мун раптом запротестував проти проведення наради в лазні. Він прийшов раніше за всіх і зупиняв кожного біля дверей. На всю вулицю кричав він, що ця смердюча лазня йому вже в печінках сидить. І остання нарада Товариства, таким чином, відбулася в сусідньому ресторані.
Пічем сповістив про безсоромну Гейлову вимогу, під* креслив необхідність задовольнити її і не став приховувати, що таких маневрів слід чекати й далі. Щодо нього самого, то йому вже терпець урвався. І він просить панів компаньйонів негайно ж підвести загальний баланс, вирахувати, хто скільки повинен внести, і надати йому повноваження самому довести до кінця всю справу. Якщо йому ніхто не заважатиме, то він гарантує, що все розв'яжеться без скандалу.
Його пропозицію прийняли.
Сплати встановленої для кожного компаньйона частки в збитках Пічем домагався з непохитною твердістю.
З баронета він виміг вексель, який на все життя або принаймні на кілька місяців прикував молодого Клайва до подружнього ложа американки.