Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Нарешті, видно, впала страшна перешкода, яка заважала Пічемові остаточно застрахуватись від Коксових інтриг і таким способом усе-таки обернути на свою користь цю нещасливу справу, яка ось уже більше трьох місяців не давала йому дихати.
1 раптом його дочка, почувши з батькових уст, що їй доведеться розлучитися з чоловіком, кинула йому в обличчя: "Я вагітна!"
Пічем розлютився до нестями.
— Все одно розлучишся! —загорлав він у відповідь.— Розлучишся й підеш до лікаря! Гадаєш, я дозволю тобі довести мене до торби? Я, зрештою, теж не кам'яний і не дам отак топтати себе під ноги! Ви таки дограєтеся, що я ляжу в ліжко, відвернусь до стіни, і нехай усе пропадом пропад'ає. Ідіть тоді самі попідвіконню, паскуди!
У ці дні він не роззирався довкола, а йшов по сліду, як собака-шукач.
Та він знав замало.
Якби він здогадувався, що маклерові давно відоме це нещасливе заміжжя його дочки, або хоч знав, що сталося тоді, коли Поллі вдруге ходила додому до містера Кокса, він діяв би інакше.
Поллі того ж вечора пішла у в'язницю до чоловіка.
Він, звичайно, знову запевнив її, що все це робиться для проформи. Шлюборозлучний процес триває довго. А врешті досить висунути якусь неслушну причину розлучення, і в останню хвилину все розладнається. Але подати заяву про розлучення все-таки доведеться, бо її батько надто вже допікає йому, а власне, тримає його в руках.
— Він може сплести мені зашморг і не завагається зробити це, ти ж його знаєш!
На це Поллі сказала йому, що в такому разі їй доведеться піти до лікаря, позбутися дитини. Бо вона згарячу призналась батькові, що вагітна.
Макхіт злякався. Цього він не передбачив. Хрипким голосом, не дивлячись на дружину, він сказав, що про це не може бути й мови, дитиною він не пожертвує, хіба що вже не знайдеться ніякої іншої ради.
Поллі, заплакана, пішла, а Макхітові ця проблема півночі не давала спати. Від природи він був добрим сім'янином і радів, що скоро матиме сина. З гірким зворушенням думав він про нього й, засинаючи, вже почав вірити, що тільки думка про сина штовхнула його на такі комерційні авантюри.
"Ет, навіщо вся ця тяганина,— думав він,— коли можеш нагло врізати дуба й не маєш кому залишити все надбане добро? Навіщо мені отут сидіти, як не для сина? І звідки взялася б у мене сила боротись? Я братиму його за малесеньку ручку, водитиму по крамницях, які колись належатимуть йому, і казатиму: "Синку, те, що ти бачиш, здобуте тяжкою працею, не забувай цього! Твій батько робив до кривавого поту, щоб дати тобі все оце. Він працював не тільки для себе. Дяки йому не треба, ні, йле він нагадує тобі про це, щоб ти бачив, як міцно ми, твій батько й ти, зв'язані між собою. Твій батько помре, коли настане час, і тоді ти продовжиш його справу, пам'ятаючи про того, хто... ну, хто все ж таки старався для тебе". От що я йому скажу, і він мене зрозуміє. Я назву його Діком".
Він справді був глибоко схвильований. Лиш другого дня опівдні переказав він Поллі, щоб вона все-таки пішла до лікаря — це неминуче. Він розраховував на те, що вона якомога відтягне цей візит, принаймні на два-три дні, і сподівався до того часу встигнути зробити щось таке, після чого ця операція стала б непотрібною. Але Поллі повинна бути готовою до неї і ні в якому разі не збуджувати в батька анінайменшої підозри.
Макхітові дійсно конче треба було якомога розтягти ту передишку, яку він здобув ціною згоди на розлучення, щоб устигнути остаточно підвернути під себе Національний депозитний банк.
Він знову натис на Готорна й Міллера, щоб вони поквапилися з реорганізацією банку.
Прийшовши на його виклик, вони мусили спершу прождати добрих півгодини в чекальні. Так підстроїв сам Макхіт. І вони, невимовно пригнічені, сиділи.серед родичів в'язнів — придавлених турботою, або зневірених, або й придавлених турботою і зневірених чоловіків і жінок.
Тільки-но вони ввійшли, як Макхіт нагримав на них: мовляв, уся ця історія надміру затяглася, і він взагалі не розуміє, як це вони ще можуть зволікати так довго з його прийняттям до правління їхнього наскрізь прогни-лого закладу.
Потім він обговорив з ними план наступу на Крестона.
Крестон зумів провести свою рекламну кампанію без додаткових кредитів. Він і досі дивувався маневрові конкурента, що перекупив у нього товари. А втім, ціни ж були значно нижчі від середнього рівня...
Широко афішований рекламний тиждень Д-крамниць та концерну Аарона дуже турбував Крестона, бо публіка нетерпляче дожидала того тижня. Про те, що банк має. перейти до рук Макхіта, Крестон не знав нічого.
І ось Макхіт звелів переказати йому, що деякі партії товарів, продані під час його рекламного тижня, підозрілі.
їхні прикмети збігаються з описом товарів, недавно вкрадених у Бірмінгемі. І тому чи не буде містер Крестон ласкавий показати квитанції на ці товари. Крестон прибіг негайно.
Це був сухорлявий чолов'яга метр дев'яносто на зріст, який почував відразу до м'яса, священиків та І. Аарона. Він страшенно сполошився.
— Містере Крестон,— дуже стримано зустрів його Макхіт,— вас привела сюди вельми прикра історія. Мушу сказати, що я не повірив своїм вухам, коли мені сказали,, ніби під час вашого рекламного розпродажу збуто населенню великі партії товарів непевного походження. Сподіваюся, що в вас в документи на ці товари?
Та в містера Крестона документів не було.
Цю партію він купив, бо вона коштувала дуже дешево, а йому після запеклих конкурентних боїв були вкрай потрібні товари. Ніяких документів він не одержав. І тепер у нього був такий спантеличений вигляд, немов він, усупереч своєму найщирішому переконанню, з'їв свіжий біфштекс.
Макхіт поставився до нього суворо. Єлейним голосом нагадав він йому про чесність у конкурентній боротьбі й про мудрість закону, який карав переховувача та перепродувача так само суворо, як і злодія. І коли він, Макхіт, тепер під час своєї рекламної кампанії продаватиме ті самі товари, то він же має документи — товарні чеки з магазинів Крестона. А Крестон ніяких документів не має.
Потім Макхіт коротко й жорстоко заявив йому, що незабаром вступає до правління Національного депозитного банку, а на закінчення виклав умови, на яких крамниці Крестона можуть увійти до синдикату, яким керуватиме він, Макхіт, а постачатиме його товарами Центральне закупне товариство.
Довготелесого містера Крестона мов громом уразила звістка про те, що конкурент заволодів банком, який держить його в руках. Він досить швидко оцінив свое становище.
Наглядача попросили принести паперу й олівців. Ново-спечені компаньйони писали стовпці цифр, тицькали в них сигарами. На стіні камери був пришпилений зелено-голу-. бий план Лондона; затягуючись міцною Гаваною, Макхіт червоним олівцем жирно обводив на ньому окремі райони, підкреслював назви майданів, проводив складну систему ліній по всьому місту й передмістях. Це була майбутня схема розміщення КД-(Крестонових і дешевих) крамниць.
Деякі з магазинів Крестона малося ліквідувати, поз'єд-нувати, перетворити на дзвінку монету. Макхіт безжально викреслював їх червоним олівцем. Його банк хотів повернути "свої" гроші, вони були йому потрібні.
— Не забувайте, що банк належить дитині,— сказав Макхіт Крестонові.— Безвідповідальні люди розбазарили її майно. Постраждали вже й гроші вкладників. Цьому треба покласти край. Інакше як зможу я взяти на себе відповідальність перед неповнолітньою власницею? Я не сентиментальний, але й не хочу, щоб про мене потім казали: "Оцей-о грабує дітей". Діти — майбутнє Англії, і пього ми не маємо права забувати ні на хвилину.
Ціни вирішили поступово підвищити; в рекламі наголошувати більше на слові "якість".
Макхіт, розповідаючи Фанні про свою розмову з Крестоном, змалював їй його психологічний портрет:
— Це був немовби мовчазний діалог. Я спитав: "Ви хочете відповідати за те, що накоїли?" Він квапливо відповів: "Ні".— "Ах, значить, ви не хочете захищати своєї самостійності за всяку ціну?" — знову спитав я. "За всяку ціну — не хочу",— відказав він. "Отже, ви волієте здатись на ласку переможця й схилити шию під мою п'яту?" — "Авжеж, так вийде дешевше". Сильною вдачею він похвалитись не мооісе, він людина цілком розважлива. В наш час навряд чи варто виховувати в собі сильну індивідуальність.
Міллера й Готорна ждав ще один удар. Макхіт зажадав від Міллера письмового признання, що він на власну відповідальність, без відома Готорна, скористався Пічемовим вкладом для спекулятивної мети. Репутацію самого банку треба було зберегти чистою.
Міллер був остаточно розчавлений. Схилившися старою головою на спинку стільця, він заплакав. Потім узяв себе в руки, підвівся й мовив із спокійною гідністю:
— Цього я не можу зробити, містере Макхіт. Я нізащо в світі не підпишуся під заявою, ніби я розтратив на спекуляції" довірені банкові гроші. Ви розумієте, що це означає: довірені? Ви віддали в мої руки зароблене тяжкою працею добро. Ви сказали: "Містере Міллер, ось моє добро, все, що я маю; я передаю його вам у надійні руки, візьміть його й порядкуйте ним, як умієте і як вам підкаже ваше сумління. Я довіряю вам! Я людина, ч сті, й ви людина честі". А тепер, виходить, я мушу сказати вам: "Ваші гроші пропали. Я ще тут, але грошей уже нема". Нізащо в світі. Чуєте, містере Макхіт? Нізащо в світі я так не скажу.
— Але ж ви справді тут, містере Міллер, а грошей усе-таки нема!
— Нема,— проказав за ним Міллер і сів з таким виразом обличчя, який буває в здивованих дітей.
Хвилин п'ять усі мовчали. Потім Міллер підвівся й пішов до дверей, трясучи головою і щось мурмочучи собі під ніс. Через дві години старий Готорн приніс його признання. Міллерове прізвище стояло під ним, виведене чітко й виразно, мов рукою школяра.
Готорн іще благальним тоном попросив Макхіта поки що залишити Міллера на його посаді в банку — без плат-ці, звичайно,— бо старий не знає, що сказати дружині й сусідам.
Макхіт милостиво погодився.
Того самого дня Макхіт став директором Національного депозитного банку.
Важкий тягар спав у нього з серця. Тепер нехай собі Аарон і Оппер дізнаються, що прізвище президента ЦЗТ — Макхіт; адже тепер і прізвище директора Національного депозитного банку — теж Макхіт. Та й прізвище Крестонового компаньйона — також Макхіт.
Після вечері Поллі пішла до місіс Краул.
її послав туди батько.