Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Останньої відмовки баронета, нібито він гомосексуаліст, Пічем не взяв до уваги.
Істмен віддав гроші досить спокійно: він мав таку змогу, бо нещодавно підвищив квартирну плату в своїх будинках, розташованих у північній частині Лондона й заселених переважно робітниками, яким не було за що перебиратись в інше помешкання.
Мун виявив несподівану впертість, і довелося вжити до нього особливих заходів. Він віддав вісімсот фунтів готівкою і векселі на решту суми тільки після того, як ціла юрма жебраків зібралася перед його букмекерською конторою й навіть удерлася всередину. Дехто з них ніс плакати: "Хто грає — той має, а хто має — той може дати!" або "Тут грав і я".
Краул, щоправда, в останню хвилину вийшов із гри. Одного дня він зранку прийшов на Олд-Оук-стріт і викликав Пічема. Вдвох вони обговорили його становище, і Краул заявив: "Значить, мені лишається куля в лоб". Пічем дав йому адресу контори Кокса в Сіті. Він вирішив: нехай маклер побачить, до чого призводять його інтриги, це буде урок для нього.
Ресторатор того ж дня пішов до Коксової контори й заявив анемічній секретарці, що домовився з маклером і чекатиме його тут. Він прождав дві години, але Кокс так і не з'явився; а втім, як з'ясувалось пізніше, маклер і не знав нічого ні про яку домовленість. Коли дівчина сказала, що вже зачинятиме контору, Краул промимрив щось незрозуміле, відвернувся до стіни, де стояла вішалка для парасольок, і вистрелив з револьвера собі в рот. Удома в нього на столі його дружина знайшла листа в запечатаному конверті з написом: "Моїй дружині. Розпечатати тільки о 8-й годині вечора, якщо я не повернуся додому".
У тому листі було всього три рядки: "Рідні мої, мене пограбували безсоромні злочинці. Простіть мене, я хотів зробити як краще. Альберт Краул, ресторатор".
Під кінець найбільших труднощів завдав Пічемові Фінні. Почувши про самогубство Краула, він нарешті вирішив лягти на операцію. Та Пічем вчасно пронюхав про це. Він зразу кинувся на квартиру до Фінні, але той уже поїхав до лікарні. Пічемові довелося вдатись мало не до кулаків, щоб випитати в його економки адресу лікарні. Він прибіг туди за півгодини до операції.
Лють його була безмежна, але й Фінні аж позеленів від гніву й зразу вирішив прогнати економку. Пічем кричав так, що збіглися медсестри з усього корпусу. Він сказав старшій сестрі:
— Цей чоловік не зможе вам заплатити навіть за свою плювальницю. Він узагалі йде на операцію тільки тому, що мусить сплатити велику суму. Ось у мене в кишені газета з повідомленням про самогубство ресторатора Краула — він таким способом хотів викрутитися з тієї самої халепи, що й оцей-от добродій! Ото розсурмлять газети, на які авантюри пускається ваш хірург! Чи він, може, всіх самовбивць хоче сюди принадити?
Перед такою ницістю Фінні був безсилий. Перше ніж лягти на операційний стіл, він підписав вексель.
За якийсь тиждень Пічем уже мав досить точне уявлення про суму, яку можна було видушити з ТЕТС.
Інцидент із Краулом був для Макхіта сигналом тривоги.
Фанні принесла йому ранкові газети з повідомленням про самогубство ресторатора в конторі маклера Кокса.
Макхіт ще раніше пустив Фанні Пічемовим слідом. Ділові зв'язки його тестя з маклером Коксом у галузі морського транспорту дедалі більше цікавили його. Поллі розповідала чоловікові про батькове признання, ніби Кокс довів його до грані банкрутства. Самогубство Краула проливало трохи світла на закулісний бік цієї справи.
Від Поллі Макхіт дізнався також, що того самого вечора Кокс приходив до її батька і в конторі цілих півгодини горлав на нього, бо він нібито намагався пошкодити йому. Було очевидно, що Пічем і Кокс борються не на життя, а на смерть — чи то один проти одного, чи то разом проти когось третього; цього з'ясувати не пощастило.
Опівдні Фанні прийшла зцову. Вона вже побувала вдома в самовбивці й розвідала багато дечого. Дружина Крау-ла — бридка, опухла від сліз жінка, що зовсім не вміла володіти собою,— за п'ять хвилин устигла звинуватити бога й увесь світ у смерті колишнього ресторатора.
Фанні обурено розповіла, як вона репетувала при своєму старому батькові: "А що мені тепер робити з оцим старим луб'ям? Усе, що він відкладав на старість, теж пропало, а він же, бачите, вже під себе ходить!"
Макхіт, почувши про таку невихованість, тільки головою похитав. Але він був глибоко стривожений.
Фанні вивідала, що ТЕТС, яким тепер, очевидно, керував Пічем, опинилося в дуже тяжкому становищі. Здається, Кокс зовсім скрутив Пічема. "Приміром так, як ти Готорна",— сказала Фанні. І Товариству якнайближчим часом потрібна буде велика сума грошей; а точніше кажучи, вона вже кілька тижнів як потрібна. Однак Пічем, здається, має на думці якісь заходи, що повинні звільнити його від цих видатків, напевне, —непосильних для нього. Тільки цим і можна пояснити, чому він досі не забрав свого вкладу з Національного депозитного банку.
Макхіт знав, що Пічем сподівається вирвати в нього свою дочку для Кокса. А не спромігшися цього зробити, він неминуче мусив вивертати кишені. І тому його візиту в Національний депозитний банк можна було чекати що-хвилипи.
А Макхіт і досі ще не ввійшов до правління банку. Але необхідні формальності невдовзі будуть закінчені. Все залежить від того, чи пощастить виграти час. Тепер треба було держатися за посаг, а дружиною пожертвувати, принаймні тимчасово. Поллі він однаково не втратить. Вона ж таки від нього вагітна, і це прив'яже її до нього.
Він повинен будь-що довершити задумане..
Того ж вечора Макхіт викликав Воллі, Пічемового адвоката, і заявив йому, що згоден на розлучення.
Кокс бував у Пічемів, йк і раніше; останнім часом він навіть почав щоразу приводити з собою сестру, і між обома родинами встановилась якнайщиріша приязнь. Міс Кокс була в захваті від місіс Пічем та її дочки. Старші дами грали у вітальні в віст, а Поллі тихенько сиділа над вишиванням, що зображувало Нельсона в Трафальгарському бою. Увечері маклер приходив по сестру й на кілька хвилин підсідав до дам. Щоразу він просив Персика заграти йому на фортепіано. Поллі грала дуже добре, і голосок у неї був приємний; а коли вона грала, прозорі рукавички блузки збивалися до пліч, оголюючи повні руки.
Дивлячись на Поллі за роялем, Кокс розумів, як це могло статися, що він колись навіть серйозно думав про одруження з нею. Вона була дуже принадна.
"Невже те, що чоловік уже один раз домігся свого від жінки, справді важить для нього так багато? — писав він у своєму щоденнику.— Ну що можуть значити ці перші, звичайно такі недосконалі обійми? Напевне, в чоловікові все-таки е якийсь інстинкт владаря, і тому для нього головна насолода полягав в підкоренні жінки, перемозі над нею. Інакше звідки б оця байдужість після такої близькості? І навіть тоді, коли не йшлося про позбавлення невинності? Чи, може, справді економічні міркування відіграють таку велику роль у нашому духовному житті? Може, справді на мою емоційну сферу так уплинув той факт, що міс Пічем уже не може вважатися доброю партією — після того, як її батько зазнав таких збитків? Хоч тих збитків кінець кінцем завдав йому я сам, але я інстинкт, мабуть, не цікавиться причинами, для нього важливий самий факт... Та хай там як, а я зовсім збайдужів до неї".
Такі почуття треба було приховувати від Пічема. І Кокс приховував їх. Букети гвоздик, які він приносив на Олд-Оук-стріт, ставали дедалі пишніші.
Наприкінці вересня він дізнався, що дочка містера Пічема вже півроку як одружена з якимсь Макхітом. Він здивувався, але нічого не сказав Пічемові, тільки затаїв це відкриття на дні душі.
Самогубство Краула дало йому поважну офіційну підставу розсердитись на Пічема. І справді, ця подія завдала йому деяких прикрощів. З ділових міркувань Кокс був' членом одного аристократичного клубу, і після газетних повідомлень про випадок у його конторі йому довелось розпрощатися з своїм членством. А ще прикріше було ось що: коли корабельна афера скінчиться публічним скандалом, його ім'я, тепер поєднане з нею, теж неминуче буде заплямоване.
Інцидент із Краулом дав Коксові змогу не церемонитися з Пічемом. Проте він і далі разом із сестрою відвідував
місіс Пічем і Поллі. Цього мусило вистачити, щоб заспокоїти Пічема щодо дальших маклерових планів.
А згодом, коли почався страйк портових робітників, спільна робота знову трохи зблизила Кокса з Пічемом.
Під різними приводами Пічем уже кілька разів знижував платню ремонтникам. І ось одного ранку з двохсот робітників на своє робоче місце вийшло тільки п'ятеро. Решта їх стали пікетом перед ворітьми — не пропускати нових.
Це було прикре й навіть небезпечне діло. Звичайно, з'явилася змога, пославшись на страйк, відтягти остаточну передачу суден. Але в хвилину відвертості, породженої спільними турботами, Кокс розповів, що бажання уряду придбати в ТЕТС транспортні судна, по правді кажучи, було не дуже палке. Уряд мав у своєму розпорядженні достатній тоннаж. Це Гейл пронюхав, що вище начальство все-таки не заперечуватиме проти придбання додаткових транспортних засобів. А коли контракт було укладено, Гейл — головним чином щоб уникнути неприємних запитань,—— через своїх друзів із генштабу влаштував перевезення на новопридбаних суднах невеликої військової частини. Цю частину, звичайно, можна було б перевезти й на інших суднах; але ж термін Коксової попередньої угоди щодо саутгемптонських суден незабаром закінчувався, а їх неодмінно треба було придбати до завершення всієї цієї ризикованої афери. До того ж Гейл зовсім розперезався і щодня міг знову зажадати грошей. І тому Пічем докладав усіх зусиль, щоб відновити ремонтні роботи. Прикриваючись авторитетом державних органів, він зняв галас про "шантажистські дії робітників у критичну для Великобританії хвилину" і вже думав про допомогу війська в придушенні страйку.
У .своїх майстернях він спішно розгорнув виготовлення уніформ. Він мав намір спочатку інсценізувати велику демонстрацію інвалідів війни проти страйкарів. Такий виступ скалічених ветеранів на захист інтересів усієї нації повинен був зустріти гарячий відгук — особливо на сторінках газет.
І в ці дні напруженої роботи Воллі приніс йому звістку про згоду Макхіта на розлучення.