Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Природа, Гручу, хитра штука. Вона завжди візьме своє. А чому? Бо вона в усяку щілинку пролізе.
Груч сидів згорбившись на ліжку, курив і статечно кивав головою.
— Тільки в одному випадку дружина може підвезти мені візка,— замислено вів далі Макхіт.— Коли вона справді позбудеться вагітності. Але ж це була б така жорстокість із її боку, що мені потім стало б уже однаково: розрив — так розрив, Я полишив це питання на її власний розсуд, не казав їй нічого ні "за", ні "проти". Цим я хотів показати їй, що вона повинна вирішувати сама. Це серйозне випробування для неї, дуже серйозне. Я, відверто кажучи, не знаю, як вона його витримає. Я не знаю навіть, чи вона ще носить під серцем дитину. Хтозна, може, все вже скінчено. Я остерігся питати про це. Я вдаю, ніби воно мене взагалі не цікавить. Але настане час, коли я спитаю: "Де наша дитина? Що ти з нею зробила? Чи була вона така дорога для тебе, що ти нізащо в світі не захотіла розлучитися з нею, чи ні?" І ця хвилина вирішить усе.
Груч знову закивав головою. Макхіт ту мить сам вірив у те, що казав. Це була якраз його манера — давати точні вказівки, а потім безапеляційно складати всю відповідальність на тих, хто їх виконував.
І от Віс привів Фанні Крайслер до Пічема. Той прийняв їх у своїй конторі стоячи.
Фанні поводилась дуже невимушено і, як завжди, справляла враження справжньої леді. Вона заявила, що охоче зробить містерові Макхіту послугу, про яку той просить. Вона людина вільна, нічим не зв'язана і нітрохи не дбає про людський поговір.
— Стривайте! — різко перебив її Пічем.— Чи мають означати ваші слова, що ви ладні скласти фальшиву присягу, аби тільки догодити містерові Макхіту? Це нас аж ніяк не зможе задовольнити!
Фанні спантеличено глянула на адвоката, що ніяково дивився кудись у, куток убогої кімнатки. З усіх трьох сама вона сиділа. Поклавши ногу на ногу та ще й запаливши сигарету, вона нарешті сказала:
— Ви маєте на увазі, що я повинна сказати вам, чи справді жила з вашим зятем?
— Авжеж,— підтвердив містер Пічем.
Вона засміялася — зовсім не ображено. Потім обернулась до адвоката:
— Я не знаю, Вісе, чи це буде в інтересах містера Макхіта — говорити про такі речі?
Фанні навмисне сказала просто "Вісе", а не "містере Віс", підкреслюючи цим, що вона стоїть із ним на одному суспільному щаблі, тобто належить до його клієнтів.
— У інтересах містера Макхіта чи не в інтересах,— суворо сказав містер Пічем,— але я повинен це знати. І моя дружина теж повинна це знати, якщо ваша ласка. Для нас усе це не жарт.
І, відчинивши оббиті залізом двері, покликав дружину. Вона, очевидно, була десь недалечко, бо ввійшла зразу.
Склавши руки на животі, вона цікавими очима дивилася на гостей. Вщщсг було, що вона — не леді.
— Це міс Крайслер,— відрекомендував їй Пічем гостю, яка зразу ж поклала мундштук із сигаретою, але пози не змінила й усміхалася так само непевно.— Міс Крайслер прийшла сюди повідомити нас, що вона мала інтимні стосунки з містером Макхітом до останнього часу, тобто й після його весілля. Правильно я кажу?
— Атож,-— відповіла Фанні вже зовсім серйозно. І з чемності перед незнайомою жінкою додала трохи тихіше: — Я завідую однією з крамниць містера Макхіта і постійно працюю разом з ним.
Потім вона встала, сховала в сумочку мундштук, кивнула головою й вийшла. Віс із ніяковою посмішкою відчинив перед нею двері.
Тієї ночі Пічем уперше за кілька місяців спав спокійно. Він вирішив наступного ж ранку остаточно порозумітися з Коксом — відкрити йому фатальну помилку Поллі й одночасно повідомити про згоду Макхіта на розлучення. Саутгемптонських суден уже не треба було купувати; гроші, за винятком Пічемової частини, були зібрані.
Але вранці, коли він якраз голився, збираючись іти до Кокса, той сам улетів до нього й загорлав, вимахуючи якимсь листом:
— Що це ви зі мною затіяли, пане-добродію! Набиваєтеся з вашою дочкою, що б я з нею одружився, вже кілька місяців зводите мене з нею; таким способом забезпечуєте собі виняткове становище в вашому Товаристві, перешкоджаєте мені вживати до вас таких крутих заходів, як до решти вашої шахрайської компанії. А сьогодні вранці я несподівано дізнаюся, що ваша дочка давно одружена й збирається розлучатись, а чоловік її — злочинець і, як мені сказано, сидить у в'язниці! Чи ви сповна розуму, пане-добродію?
Пічем, з намиленим обличчям, із бритвою в піднятій руці, стояв перед маленьким дзеркальцем, що висіло на віконній ручці. Підтяжки його штанів звисали ззаду аж додолу. Він глухо застогнав.
— Оце ваша відповідь, пане-добродію? — крижаним тоном провадив Кокс— Це все, що ви маєте мені сказати? Хрокнули, та й усе? Видно, що нахабства вам позичати не треба, пане-добродію!
Пічем опустив руку з бритвою. В нього було вульгарне обличчя, але ту мить на ньому відбився такий біль, що воно стало майже благородне.
— Коксе,— мовив він глухим голосом,— бог з вами, Коксе! Як ви можете казати таке!
1 вираз болю в нього на обличчі був такий непідробний, що Кокс обмежився найнеобхіднішими словами:
— Не пізніше як за дві години — дві години, чуєте, Пічеме? — ви принесете до мене в контору гроші, зібрані з ТЕТС, а потім більше не показуйтесь мені на очі, іпакше через п'ять годин сидітимете за гратами разом з вашим любим зятеньком.
1 вийшов, гордовито випростапий. За дверима він зіткнувся з Поллі та її матір'ю, що бігли сюди, зачувши галас. Проходячи повз них, він ущипливо кинув:
— Добридень, місіс Макхіт!
Місіс Пічем забігла в контору. Побачивши біля вікна чоловіка, блідого як стіна, вона зразу все зрозуміла.
— Ми поки що не підемо до лікаря,, Поллі,— сказала вона дочці хвилин через п'ятнадцять.
Пічем був зовсім приголомшений. Він же з такою певністю покладався на плотські жадання маклера! Він твердо вірив у них тому, що вони здавались йому, пуританинові, такими брудними! Він був певен, що в душі Кокса хтивість візьме гору над матеріальними інтересами, й зневажав його за це. Він його не дооцінив...
Після того, як маклер оголосив шах, події почали розгортатися з шаленою швидкістю.
Пічем пішов до банку забрати свій вклад, але йому там почали всіляко забивати баки. Запідозривши щось нечисте, він захотів побачити Міллера. Його примусили чекати, і він удерся до кабінету сам. У ту ж мить другими дверима вбіг туди захеканий Готорн. Один погляд на Півтора Сторіччя — і Пічем зрозумів усе чи майже все.
Коротка розмова внесла цілковиту ясність.
Якщо він хоче одержати гроші, сказали Пічемові, йому доведеться мати справу з містером Макхітом. З учорашнього дня містер Макхіт став комерційним директором банку, хоч він перебуває ще у в'язниці.
Пічем, нічого не сказавши, повернувся й вибіг. Він побіг до контори Кокса. Була вже одинадцята година.
Кокс мовчки вислухав його повідомлення. Тоді сухо сказав:
— Даю вам час до завтра, до дванадцятої години. А потім ви принесете мені гроші або вексель. Адже ваш зять, як ви кажете, директор банку. А тепер негайно принесіть мені урядовий контракт і той документ, де Краул і баронет визнають помилку, якої припустилися вони, а отже, й решта членів Товариства.
Пічем іще раз, наче в трансі, сходив —додому й приніс Коксові обидва документи. Потім він знову вернувся додому й замкнувся в конторі. Обідати він відмовився. О другій годині звелів привести з готелю Ф'юкумбі.
Колишній солдат за цей час погладшав, обличчя аж налилося. Але колір його був нездоровий. Поки Пічем говорив до нього, за своєю звичкою дивлячись у тьмяне вікно, одноногий стояв непорушно, мов статуя, коло залізних дверей, тримаючи кашкета в своїх великих руках.
Пічем сказав йому приблизно таке:
Під його фірму останнім часом підкопується один інтриган. І тому він змушений значно скоротити виробництво й звільнити з роботи частину своїх людей — між іншим, і Ф'юкумбі.
Кілька хвилин містер Пічем говорив про страшну проблему безробіття:
— Я добре усвідомлюю, що це означає — вигнати своїх працівників на вулицю. Особливо страшні моральні наслідки таких заходів. Типовий безробітний здебільшого дуже швидко втрачає всяку порядність. Він надзвичайно рідко буває здатний уберегти свої моральні принципи від згубного впливу голоду й холоду. Його віра в себе ламається. Він бачить, що став тягарем для інших. І в такому душевному стані він дуже легко заплутується в тенета безвідповідальних баламутів, що ставлять собі за мету робити з таких, як він, ворогів суспільного ладу. Все це я знаю, та що я можу вдіяти?
Але, сказав далі містер Пічем, існує одна можливість уникнути звільнення частини працівників його фірми, в тому числі й самого Ф'юкумбі. По Лондону вештається один тип, на ім'я Вільям Кокс, а в його кишені лежить один документ, на володіння яким він не має анінаймен-шого права. Цього Кокса треба прибрати з дороги, і то не пізніше як до завтрашнього ранку. Для того, хто візьметься за це й таким чином урятує від звільнення з роботи кількох десятків людей, забезпечене алібі. Йому треба буде тільки, виконавши завдання, зразу ж піти туди й туди і перебути там ніч.
— Це чисто ділове завдання,— філософічно закінчив містер Пічем.— Це продовження комерції іншими засобами. Візьміть хоча б війну; адже ви самі солдат. Коли комерсанти вичерпують усі свої можливості, за діло беруться солдати. Я не заперечую, що в діловому житті ми звичайно користуємось іншими, мирними методами. Але це означав тільки, що в наш час, крім добре вигостреного ножа, є й інші засоби для досягання бажаного. Та, на жаль, бувають і винятки.
Маклера Кокса солдат знав. Він не раз носив до нього додому листи.
Після цієї розмова місіс Пічем ще бачила його на подвір'ї. Він тоді попався їй на очі востаннє, і вона потім часто розповідала, ніби в неї аж мороз поза спиною пішов. Він довго стояв серед розвішеної на шворках білизни й дивився на собак, але так і не підійшов до них, хоч вони були ще не нагодовані й скавуліли від голоду.
— Богзна, які кровожерні думки снувалися ту хвилину у нього в голові,— зітхаючи, казала вона.
Насправді ж у нього в голові, мабуть, не було ніяких думок — якщо тільки він не прикидав, скільки може бути варта вкрита толем будка, яка захищала його принаймні від дощу, коли не від холоду. Недовго пощастило йому прожити тут... Він не встиг навіть прочитати півтома енциклопедії.
Коли Ф'юкумбі виходив із крамниці музичних інструментів на Олд-Оук-стріт, у правій задній кишені штанів у нього був ніж.