Копійчаний роман - Брехт Бертольт

Вона давно вже взяла на себе деякі обов'язки, що лежали на ньому як на розпоряднику доброчинних фондів. Місіс Краул дуже зворушили гостинці — кошик із харчами та пляшка сидру, що їх принесла Поллі. Вона зразу почала гірко ремствувати на ТЕТС, що конфіскувало в неї всі меблі, які не були "предметами першої необхідності", та на свого батька, що слухав, похнюпившись.
— Що мені тепер із ним робити? — скиглила вона.— З ним іще тяжче, ніж із дітьми. Ті хоч не паскудять під себе. А тепер іще мій чоловік перевів його гроші, і в нас узагалі більш нічого не лишилось.
— Якби ви змогли нашкрябати хоч що-небудь, місіс Краул,— співчутливо сказала Поллі,— я б, може, вмовила чоловіка, щоб він улаштував вас у одну з наших крамничок. Там би ви були принаймні самостійна, сама собі пані. Але на це потрібен якийсь невеличкий капітал.
Вона була дуже ласкава до місіс Краул. Похмура кімната здавалася світлішою, поки вона сиділа там, усміхаючись, із порожнім кошиком на колінах.
Місіс Краул вагалась. Бездумним поглядом, обминаючи старого батька, обвела вона нужденні меблі. Нарешті сказала: /
—— Та одна можливість, здається, є. У нього лишилася ще сестра; може, вона погодиться вкласти кільканадцять фунтів у щось таке абсолютно надійне. Багато вона й сама не має...
І, повернувшись до батька, спитала: — А ти як гадаєш?
Старий не відповів. Мабуть, він і не зрозумів нічого; у нього вже, видно, розум потьмарився.
Щінки ще трохи поговорили про цю справу. Прощаючись, Поллі твердо пообіцяла випросити в чоловіка Д-крамницю для місіс Краул. Правда, вже на сходах вона забула про свою обіцянку. Це в неї була справжня манія — за всяку ціну подобатись усім.
Коли вона повернулася додому, батько викликав її до себе в контору й сухо сказав їй, що Макхіт дав згоду на аборт. Він прислав якогось Груча, і той переказав це самому Пічемові. А для неї в її кімнаті лежить записка.
Та записка глибоко вразила Поллі. Виходить, Мак так мало дорожить своїм сином? Бо ж для нього це його син, він же нічого не знає про Смайлза! Як огидно! Поллі так образилась, що заявила матері: вона піде до лікаря сьогодні ж таки. Адресу одного такого лікаря вона знає; коштуватиме це п'ятнадцять фунтів.
Місіс Пічем запропонувала спершу спробувати хініном. Прийняти першого дня три порошки, другого — чотири і так далі — до семи. Приймати більше семи небезпечно, але весь курс треба пройти до кінця, незважаючи на шум у вухах, серцебиття й нудоту.
Але дочка сказала їй, що вона вже не на першому місяці: отже, лишалося тільки йти до лікаря.
Вони пішли зразу після чаю. Лікар, видно, не впізнав Персика; напевне, в нього була дуже широка клієнтура. Крім того, з ним цього разу вела переговори мати, а для нього пацієнтами були ті, з Ким він домовлявся про гонорар. Сидячи посеред своєї зброї, він погладжував гарну, м'яку, не зовсім стерильну борідку й говорив:
— Шановна пані, дозвольте передусім звернути вашу увагу на те, що ваші наміри не зовсім гармоніюють із законом.
Він так майстерно володів своїм голосом, що слово "гармоніюють" прозвучало мов райський спів. Але місіс Пічем сухо перебила його:
— Так, я знаю, це коштує п'ятнадцять фунтів. Тридцять років життя з містером Пічемом і постійний
ужиток міцних напоїв навчили її бачити людей наскрізь.
— Та п'ятнадцять фунтів — це ще не все; до речі, не знаю, звідки у вас такі відомості — операція коштує трохи дорожче,— єлейно заперечив лікар.— Це ж моральна проблема.
— Ви кажете, операція коштує дорожче. А скільки? — спитала місіс Пічем.
— Ну, скажімо, двадцять п'ять фунтів, шановна пані... Але передусім ви повинні добре зважити свою відповідальність — чи справді ви хочете знищити новозароджене життя, чи це дійсно безумовна, пекуча потреба, як буває, скажімо, в тих неімущих пацієнток, котрі просто не мають коштів на утримання дитини. Така обставина хоч і не виправдовує операції взагалі, але принаймні робить її по-людському зрозумілою, правда ж?
Місіс Пічем пильно глянула на нього й сказала:
— Ідеться саме про таку потребу, пане доктор.
— Тоді, звичайно, річ інша,— відказав лікар, бо місіс Пічем і її дочка вже підводились.— Будь ласка, приходьте завтра о третій годині. Гонорар сплачується відразу, щоб не посилати вам додому зайвих рахунків. Моє поважання, шановна пані.
Мати з дочкою зайшли до кондитерської і з'їли по тістечку. Додому вертатись було ще рано, і вони пішли в кінематограф. То був один із тих маленьких, убогих кіно-театриків, де сеанси йдуть без перерви. Зал був довгий і вузький, як кишка, малесенький екранчик мерехтів, немов у кадрі йшов невпинний дощ, і люди на ньому сіпались, наче в танці святого Вітта.
Фільм називався: "Мати, дитя кличе тебе!"
На початку його якась молода світська дама вбиралась на бал. З допомогою покоївки вона затяглася в довжелезний корсет і начепила на шию й у вуха фунтів зо два діамантів. Помилувавшись собою в великому трюмо, вона пішла до кімнати своєї донечки. Трирічна дівчинка саме лежала хвора в ліжку. Лікар, поважний бородатий чоловік, стояв біля ліжка й лічив її пульс. Молодій матері він сказав кілька слів — видно, дуже серйозних, але вона тільки легковажно засміялась, яедбало обняла дитину й випурхнула з кімнати.
Посеред проходу в залі стояв черевань-коментатор.
— Легковажність і жадоба насолоди,— прогримів він хрипкуватим басом,— спокушають молоду матір залишити смертельно хвору дитину й кинутись у вир п'янких розваг.
Потім на екрані з'явилась пишно . оздоблена зала, де танцювало досить численне товариство.
— Вищий світ у вихорі насолод,— пояснив бас.
Увійшла молода мати. Лакей у штанях до колін і шовкових панчохах доповів про неї. Чоловіки посхоплювалися. Принесено шампанське. Молода мати сіла між двома джентльменами на м'якій плюшевій канапі. Час від часу вона підводилась потанцювати, міняючи кавалера за кавалером.
— Непомітно збігають години...— інформував публіку коментатор.
На екрані знову з'являється дитяча кімната. Дівчинці, очевидно, погіршало. Вона сиділа в ліжечку й простягала рученята до далекої мами. І раптом дитина впала навзнак.
— О, вона вмирав, життя покидав її,— прогув бас— Кінець, кінецьі
І знов на екрані бальна зала. Молода мати, закинувши назад голову, пила шампанське з кришталевого келиха. Раптом задня стіна пишної зали зробилася прозора, показалась дитяча кімнатка. Померла дівчинка, теж напівпрозора, помалу підвелась у ліжечку. За спиною вона .мала крильця, бо вже стала янголятком. Вона полинула в бальну залу до своєї легковажної матусі — просто крізь задню стіну зали підлетіла до мармурового столика, за яким розкошувала молода мати, що забула свій обов'язок. Перед столиком янголятко опустилось на паркет і розтануло в повітрі.
— В уяві охопленої жахом матері,— прогримів бас,— зринуло видіння: її дитя, вже неживе, в образі ангела прощається з нею навіки. О, яка зворушлива картина!
Молода мати зомліла. На кілька секунд її показали в гардеробі.
— О, хоч би ж не запізно! — шепотіла бідолашна, хапливо накидаючи щось на плечі.
І знову з'явилася спальня дитини. Туди вбігла мати. Впавши на коліна перед ліжком, вона обнімала мертву донечку, заламувала руки. Всі збіглися втішати її, але ніщо, видно, не могло втамувати її душевного болю і докорів сумління.
— Запізно! Безжурні минулися дні! Т1306 каяття не поверне їх, ні! — глухо закінчив бас.
Мати й дочка, розчулені до глибини душі, весь сеанс не відводили очей від екрану. Біля каси вони купили собі шоколаду, але зразу після початку мелодрами з'їли його весь, так захопив їх фільм.
Коли на екрані, покинута легковажною матір'ю, самотньо вмирала маленька дівчинка, Поллі щось боляче кольнуло в серце. У темряві вона схопила матір за руку, і в обох їх виступили на очах сльози, коли померла ясноголова крихітка, простягаючи до матусі рученята, влетіла в бальну залу. Вони вийшли з кінематографа, глибоко зворушені цим мистецьким твором.
— Ні, я тебе завтра туди не поведу,— здушеним голосом сказала на вулиці місіс Пічем.
Поллі теж більше не розуміла, як це вона могла погодитись на таку жертву. Хіба ж вона не така сама, як ота злочинно легковажна мати в бальній залі?
Тільки пізно вночі звільнились вони обидві від чарів мистецтва. Місіс Пічем, роззута, в самих панчохах, прийшла в спальню до Поллі й, сівши на край ліжка, сказала:
— Гляди, не їж завтра в обід нічого, а то після наркозу блюватимеш.
Поллі цілу ніч снилась лікарева колекція зброї.
Містер Пічем був дуже заклопотаний.
Того вечора він прийняв у себе адвоката Віса й Фанні Крайслер. Пічем наполіг на тому, щоб його зять уже зараз назвав особу, яка під присягою посвідчить перед судом факт подружньої зради. Він не хотів найменшого ризику.
Макхіт запропонував одну дівчину з закладу місіс Лек-сер у Танбріджі, і гладкий Віс привів її до крамниці Пічема. Вона висловилась дуже відверто, але шокований містер Пічем відхилив цю пропозицію, сказавши, що не збирається завдавати своїй дочці ганьби на весь світ. Насправді ж він, мабуть, боявся, що свідчення повії суд не визнає за достатню підставу для розлучення.
Макхіта мало грець не взяв від люті.
— Що мені, цілий гарем треба було завести, щоб догодити моєму шановному тестеві? — репетував він.
Проте він усе-таки погодився виставити свідком Фанні Крайслер. Хоч він уже став директором банку, але банкрутство Пічема ще було для нього небажане: він тепер розглядав його як клієнта. Якщо,цей клієнт розквитається зі своїм ворогом, не забираючи з банку грошей, для банку буде багато краще.
У ті дні Макхітові не раз спадало на думку: а чи не розлучитися йому з Поллі навсправжки?
Гручеві, як завжди без ніякого такту, обговорюючи з ним кандидатуру Фанні Крайслер як Свідка, він сказав ось що:
— Справа може повернутися так, що наші з дружиною дороги розійдуться. Тоді з мого боку найрозумніше було б, мабуть, порвати з нею зовсім. Але якщо я тепер визнаю свій зв'язок із Фанні, це ще не означатиме розриву з дружиною. Як-не-як, а вона вагітна від мене, а тому не може піддатися першій-ліпшій примсі й покинути мене через таку дрібницю. Тільки найповажніші причини можуть змусити жінку в такому стані відмовитись від чоловіка. Тим-то й важлива для нас вагітність: жінка тоді по-справжньому починає розуміти, що треба дорожити чоловіком.