Кролик розбагатів - Апдайк Джон

— Я не забула, що так було і з тобою.

— Мама!

— Це жахливо, — оголошує Нельсон з дивана. — Навіщо ми притягли сюди цього нещасного людини? Ми з Пру зовсім не просили, щоб нас вінчали в церкві, я взагалі не вірю в усі це.

— Не віриш? — запитує Гаррі: він вражений, ображений.

— Ні, тат. Якщо людина померла, так помер.

— Ось як?

— Та перестань ти, ти ж знаєш, що це так, в душі все це знають.

— Ніхто не знає напевно, — спокійно вимовляє Пру.

Нельсон в люті запитує її:

— Скільки мерців ти за своє життя бачила?

Гаррі пам'ятає, що у Нельсона, навіть маленького, ось так же біліло навколо рота, коли він виходив з себе. У нього на нервовому грунті траплялися коліки в животі, і він хапався за балясини сходи, піднімаючись вгору за своїми підручниками. Але вони його все одно відправляли в школу. Гаррі тоді ще не покладав рук в "Веріті", а Дженіс півдня працювала в магазині, і у них не було няні. Нянею була школа.

Преподобний Кемпбелл, незворушно попихкуючи своєю ароматної трубкою, задає Пру нове питання:

— А як ставляться ваші батьки до того, що ви збираєтеся вступити в шлюб з людиною, яка не належить до римсько-католицької церкви?

Легкий рум'янець повертається, очі стають ще більш зеленими.

— Власне, католичкою була тільки мама, та й вона, по-моєму, на той час, коли я з'явилася на світ, майже відійшла від віри. Мене, правда, хрестили, але конфірмації не було, хоча у нас зберігалося плаття для конфірмації, яке надягали сестри. Мабуть, можна сказати, що тато вибив це з неї. Чи не бажав він годувати таку ораву.

— А який він був віри?

— Ніякий.

Гаррі вдаряється в спогади:

— Прадід Нельсона був з католиків. Його мати була ірландка. Це я кажу про мого діда. Чорт забирай, а я вважаю, що ...

Всі погляди спрямовані на нього.

— ... якщо хоч трошки не вірити, то потонешь.

Промовляючи це, він дивиться на Нельсона головним чином тому, що схвильоване, побіліле навколо рота особа хлопчаки у нього як раз перед очима. Короткий їжачок, на погляд Гаррі, робить його схожим на голеного каторжника, у якого відросли волосся. Хлопчисько фиркає:

— Роби що хочеш, пап, але тільки не тони.

Дженіс нахиляється до Пру і грудним голосом зрілої жінки, як вона тепер завела моду говорити, манірно каже:

— Хотілося б мені, щоб ти зуміла переконати своїх батьків приїхати на весілля.

Матуся Спрингер говорить більш заспокійливим тоном, оскільки тут адже священик:

— Так чи інакше, у нас тут до епіскопаліанцам відносяться майже так само, як до католиків.

Пру трясе головою, руде волосся її злітають — зацькований звір. Вона говорить:

— У нас стався розрив. Вони не схвалювали дечого, що було до Нельсона, не схвалили б і того, що я в такому положенні.

— А що ж ти такого накоїла? — запитує Гаррі.

Вона ніби не чує і вимовляє, як би розмовляючи сама з собою:

— Я навчилася піклуватися про себе без їх допомоги.

— Ось що я вам скажу, — м'яко каже Кемпбелл; трубка у нього згасла, і його увагу цілу хвилину була поглинена тим, щоб її розпалити. — Мені трохи важко прийти до вирішення ... — на губах його з'являється хитра посмішка, як у хлопця з фільму "Божевільний", — щодо того, як вінчати таку пару, коли одна належить до римсько-католицької церкви, а інший, як він тільки що нам повідомив, є атеїстом. В даному випадку. — Він киває на Нельсона. — Тепер єпископ дає нам більше свободи в цих питаннях, ніж раніше. Днями я повінчав розведеного японця — батьки його, правда, належали до єпископальної церкви — з молодою жінкою, яка хотіла, щоб слова "Наша загальна Матір Божа" замінили під час служби на слово "Господь". Ми зуміли відговорити її від цього. В даному випадку, люди добрі, я, їй-богу, не бачу,щоб Нельсон і його абсолютно чарівна наречена були взагалі готові або хотіли прийняти, якщо можна так висловитися, наш варіант чуда. — Він випускає велику хмару диму і, як зазвичай роблять курці трубок, підтискає губи, чекаючи заперечень.

Матуся Спрингер заворушилася — здається, хоче піднятися зі свого глибокого крісла.

— Так от: не бувати тому, щоб онук Фреда Спрінгера вінчався в римсько-католицької церкви! — Голова її знову падає на м'який підголовник. Підборіддя червоніє.

— О!— весело вигукує Арчі Кемпбелл. — Я не думаю, щоб мій любий друже батько Макгері теж міг їх повінчати. Юна леді навіть не ходила до конфірмації. Знаєте що, — додає він, зчепивши руки на коліні і дивлячись в простір, — безліч прекрасних здорових шлюбів було скоєно в мерії. Або в унітаріанській церкви. Мій друг Джим Хенкок з цієї церкви в Мейден-стрінги не раз брав на себе вінчання, яке представляло для нас проблему.

Кролик схоплюється. Тут відбувається щось жахливе — правда, він не дуже розуміє, що так жахливо і для кого.

— Хто-небудь, крім мене, хоче ще випити?

Кемпбелл, не дивлячись, простягає йому порожню склянку, та й у Пру в чарці вже нічого немає. Зелень м'ятного лікеру вся перемістилася в її очі. А священик каже їй і Нельсону:

— Право ж, в певних обставинах навіть для самих віруючих це, можливо, найбільш правильний шлях. А потім можна влаштувати весілля і в церкві — ми часто-густо спостерігаємо таке скріплення шлюбних уз.

— А чому б їм просто не жити тут в гріху? — запитує Гаррі. — Ми не заперечуємо.

— Дуже навіть заперечуємо, — вимовляє матуся: вона так і кипить.

— Гей, пап, — звертається до нього Нельсон, — ти не принесеш мені ще пива?

— Сходи сам. У мене повні руки. — Тим не менше він зупиняється перед Пру і бере її маленьку чарочку: — Ти впевнена, що це добре для малюка?

У скинути на нього погляді — холод. Він якось тримається так по-батьківськи і тепло, а у неї очі точно прихоплена морозом трава.

— О, так, — каже вона йому. — Ось пиво і вино пити погано — від них роздуваєшся.

На той час, коли Кролик повертається з кухні, Кемпбелл вже дав себе вмовити. Є можливість зробити так, як вони хочуть: весілля в церкві, весілля, прийнятна в очах всіх цих Грейс Штуля. Тепер, знаючи це, він уже не поспішає. Під воістину дівочими віями очі у нього такі ж чорні, як у Дженіс і у матінки, очі Кернер. Мова тримає матуся Спрингер — закруглені носи її блакитних кросівок тремтять.

— Не треба приймати все, що говорить хлопчик, буквально. У його віці я сама не знала, у що я вірю: я вважала, що в уряді сидять одні дурні, а ось гангстери — люди правильні. Це було в пору сухого закону.

Нельсон семирічної дивиться на неї такими ж темними, як у неї, очима.

— Бабуся, раз це так багато для тебе означає, мені, право, все одно — хай буде як буде.

— А що думає з цього приводу Пру? — запитує Гаррі, ставлячи перед нею улюблений напій. А може, думає він, ця її застиглість і маленькі паузи перед тим, як дати волю усмішці, пояснюються просто страхом: адже це в ній зростає нове життя, а не в когось іншого.

— Я думаю, — каже вона так тихо, що всі завмирають, щоб почути її, — що в церкві було б приємніше.

Нельсон каже:

— А я — це вже точно — не хочу йти в цю моторошну нову бетонну мерію, яку вони побудували на тому місці, де був "Біжу". Один знайомий хлопець розповів мені, що підрядчик поклав собі до кишені мільйон, а в цементі вже з'явилися тріщини.

— Гаррі, — з полегшенням вимовляє Дженіс, — я не проти випити ще кампари.

Кемпбелл піднімає свій знову наповнений стакан — він адже сидить мало не на підлозі:

— Вип'ємо, люди добрі. — І викладає свої умови: — Зазвичай робиться так: перша зустріч, потім принаймні три бесіди-повчання і повчання в християнстві. Будемо вважати, що це і є перша зустріч. — І далі звертається вже безпосередньо до Нельсону, при цьому Гаррі чує, як в м'якому оксамитовому голосі з'являються вкрадливі нотки: — Нельсон, церква аж ніяк не рахує кожну Брач ​​пару парою святих. Але вона вимагає, щоб молодята уявляли собі, на що вони йдуть. Не я даю клятву — її даєте ви з Терезою. Шлюб — це не просто обряд, це таїнство, пропозиція Господа долучитися до святості. І не тільки на мить. Кожен день, проведений разом, повинен бути таїнством. Ви відчуваєте, який це має сенс? У старому молитовнику були прекрасні слова: там говорилося, що в шлюб "не слід вступати легковажно і всупереч пораді,а має вступати благоговійно, обережно, за порадою, на тверезу голову і в страху Божому ". — Вимовивши це, він усміхнувся і додав: — У новому молитовнику про страх Божий нічого не говориться.

— Я ж сказав, я не проти, — жалібно каже Нельсон.

— І скільки ці бесіди й настанови триватимуть? — кілька сухувато запитує Дженіс. Таке враження, ніби вона сидить на цьому столовому стільці, а під нею — яйце, з якого ось-ось вилізе курча; Гаррі каже собі, що треба буде потрахаться з нею сьогодні вночі, щоб розслабилася.

— О-о, — тягне Кемпбелл, закочуючи очі до стелі, — я думаю, беручи до уваги різні обставини, ми могли б провести всі три за два тижні. У мене тут, як сказав один священнослужитель, випадково при собі книжка-календар. — Перш ніж дістатися до нагрудної кишеньки свого піджака, Кемпбелл з награним спокоєм вибиває тютюн з чубука трубки, і цей жест показує Гаррі всі переваги бути гоміком: весь світ для цього малого — суцільний спектакль. Він крокує по водах — вся грязь, що передує появі на світ немовлят, ніколи не забруднює його туфель. Перед таким знімаєш капелюха: ніщо не чіпає його. Ось це справжня релігія.

Якесь відчуття протесту, бажання вразити священика, обуритися проти цієї так гладко пройшла угоди спонукає Гаррі сказати:

— Угу, ми адже хочемо, щоб їх обкрутити до появи немовляти. А він очікується до Різдва.

— Це вже як Господу буде завгодно, — з посмішкою вимовляє Кемпбелл і додає: — Будь це він або вона.

— У січні, — пошепки вимовляє Пру, поставивши на стіл чарку.

Гаррі не може сказати, задоволена вона або незадоволена тим, як він з воістину лицарської галантністю раз у раз згадує про дитинку, тоді як інші намагаються обходити це мовчанням. Поки вони домовляються про час, Нельсон і Пру сидять на дивані, точно пара великих тропічних ляльок, яких невидимі руки тримають з-під подушок за торс і голову.

— У Фреда день народження був у січні, — оголошує матуся Спрингер і, зітхнувши намагається вилізти з вольтерівського крісла, щоб проводити священика.

— Ох, мамо, — каже Дженіс. — Так у однієї дванадцятої земної кулі день народження в січні.

— Я теж народився в січні, — вимовляє Арчі Кемпбелл, встаючи.