Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Адже вона вже на п'ятому місяці. Навіть ти це помітив.

Це "навіть ти" ображає його, але він не хоче говорити Дженіс, що відчув спорідненість з цим дівчиськом. Пру схожа на його матір — така ж нескладна і худюща, з такими ж великими руками, але не така негарна.

— Частково тому я сьогодні вранці і повезла маму до церкви — хотілося поговорити з преподобним Кемпбеллом.

— З цим занудою? О Боже...

— Гаррі, ти ж нічого про нього не знаєш. Він був надзвичайно милий з матінкою і дійсно багато робить для приходу.

— Особливо, не сумніваюся, для хору маленьких хлопчиків.

— Ти так вузько дивишся на світ. Матушка при всіх своїх "але" ширше дивиться, ніж ти. — Вона відвертається і каже в подушку: — Гаррі, я дуже втомилася. Все це мене теж засмучує. Ти ще щось хотів запитати?

Гаррі питає:

— А Нельсон любить дівчину, як ти думаєш?

— Ти ж бачив її. Вона ефектна.

— Я-то бачу, а чи бачить Нельсон? Ти знаєш, кажуть, історія повторюється, але в точності не повторюється ніколи. В ту пору, коли ми з тобою одружилися, все так поступали, але тепер, коли вони просто живуть один з одним, шлюб, напевно, представляється чимось незвичайним. Тобто, напевно, чимось страшнішим.

Дженіс знову повертається до нього спиною і зауважує:

— По-моєму, це добре, що вона трохи старша за нього.

— Чому?

— Ну, Нельсону потрібна тверда рука.

— Дівча, яка лягає під мужика, а потім відстоює право на життя дитини, не представляється мені "твердою рукою". А що у неї за батьки?

— Звичайні люди з Огайо. Батько її, по-моєму, слюсар-паропроводчік.

— Ага, — каже він. — Робочий. Значить, вона виходить заміж не за Нельсона, вона виходить заміж за "Спрингер-моторс".

— Зовсім як ти свого часу, — говорить Дженіс.

Він мав би образитися, але йому це навіть подобається — то, що вона тепер вважає себе як би нагородою. Він кладе руку на м'який вигин її талії.

— Послухай, — каже він, — коли я одружився з тобою, ти продавала солоні горішки у Кролла, а мої батьки вважали твого тата пронозою, який закінчить своє життя у в'язниці.

Але скінчив він життя не в тюрмі, а на небі. Фред Спрингер завершив своє довге сходження по древу в зоряне небо. Загубився в просторі. Зараз цим шляхом слід Дженіс — дотик його руки занурює її в сон, а він відчуває, як запульсувало нижче живота, що може служити сигналом успішної ерекції. Ніщо так не збуджує, як думка, що ти трахкаєш гроші. Він недостатньо часто володіє нею, його бідній тупий калиткою. Вона заснула гола. А коли вони тільки одружилися, та й багато років потім, вона одягала паперові нічні сорочки, в яких виглядала як на рекламі "Пора на пенсію", але в сімдесятих початку іноді з'являтися в ліжку без нічого, її маленьке, все ще акуратне, гладке, як змія, тіло було смаглявим там, де його не закриває тенісний костюм, з менш смаглявим животом там, де його залишає відкритим купальник з двох частин.Як швидко висихали сьогодні відбитки ніг Сінді на плитах! Дивна річ: він ніяк не може уявити собі злягання з нею — адже це все одно що дивитися на сонце. Він повертається на спину, розсерджений і в той же час задоволений, що залишився один в тихій ночі, коли можна всебічно обміркувати все нове, що на тебе обрушилося. У зрілому віці ти в певному сенсі несеш на своїх плечах весь світ, і, проте, як і раніше, ніщо в ньому від тебе не залежить; твоє дитяче "я" все розтягнули і роздано, як хліба, про які йдеться в Євангелії. Гаррі прислухається до звуку кроків, вислизає з кімнати Мелані — немає, Пру: вона адже виконала сьогодні великий шлях і побачила стільки нових облич, цей вечір був для неї напевно нелегким. Поки матуся і Дженіс наскребать щось на вечерю — теж свого роду чудо,— дівчисько сиділа в бамбуковому плетеному кріслі, принесеному з веранди, і вони все обходили її, як машини обходять на шосе місце аварії. А Гаррі майже не відривав очей від цієї дорослої жінки, яка сиділа така скромна і чужа і помітно роздає. Від неї виходила забута їм атмосфера чудових шкільних років, коли дівчата неждано-негадано розквітають в тіні залізничних переходів, у телефонних стовпів, поблизу шосе з покрученими алюмінієвими роздільниками посередині, вирвавшись від розжиріли матерів і батьків, пригнічених безпросвітними днями праці в цій Америці, засіяної пробками від пляшок, етикетками і осколками розбитих глушників. Кролик згадував, як ось така ж краса, яку він побачив в Пру з її довгими руками в гарматі, тонкими зап'ястями, на яких дзвенять браслети, і недбалої хвилею блискучих волосся,потрапила в бурхливий потік життя і, немов прутик, канула в вирі.

Дженіс зітхає уві сні. Повз проноситься машина з відкритим вікном, слідом за нею летять передаються по радіо танцювальні ритми. Переддень Дня праці — кінець чогось. Кролик відчуває, як будинок під ним розбухає, наповнюючись прокинулися мерцями. Заповзятливий, тато, мама, містер Абендрот. На буфеті вицвітає фотографія Фреда Спрінгера — як і раніше палають лише червоні плями на щоках та там, де на переніссі залишилися сліди від окулярів. Гаррі згадує дівчат з Верхнього Маунт-Джадж, якими вони були в сорокові роки: товсті светри і дешеві намиста під перли, білі блузки, крізь які просвічують бежеві ліфчики, спідниці, завжди тільки спідниці, довгі, як халати, майоріли в заставлених шафками коридорах і проходах і вздовж залізничних труб, що захищали глибокі цементні колодязі, за якими проникає світло в підвал магазину, довгі спідниці,сидять рядами в музичних кімнатах, туфлі на котурнах і короткі білі шкарпетки, — дівчата, від яких виходив зимовий холод, як сигаретний дим, їх жакетки в горошок — ніхто тоді не ходив в куртках, — темна помада, так що всі вони виглядали як Рита Хейуорт на старих щорічниках. Як дражнили ці спідниці, які доходили майже до шкарпеток, — знайди мене, якщо можеш, зроби сміливе відкриття — чуприна, ноги, соромливо розсуваються в вузькому просторі машини, волога промежину трусів, першої його дівчиною була Мері-Енн, труси її спущені на туфлі— котурни, схожі на пастку для звірів, мотор продовжує працювати, щоб обігрівати татову стару "де-сото", яку йому дозволяли брати один вечір на тиждень, незважаючи на всі обурення і глузування Мім. А Мім була плоскогруда дівчиськом майже до сімнадцяти років, коли у неї почалися свої таємниці.Запах між ніг Мері-Енн нагадував про роздягальні, тільки був ніжніше. Вона вийшла заміж, поки він був у армії. Він просто повірити не може, що вона запропонувала комусь іншому долучитися до своєї таємниці з таємниць. Відійшли в минуле дні, поховані в глибині його мозку, в сірих клітинах, мільйони яких, як він десь читав, відмирають кожен день, несучи з собою в пітьму його життя, його єдине життя, трильйони, кажуть, електричних розрядів, навіть самий великий комп'ютер в порівнянні виглядає недотепою, — згадавши і знову увійшовши в той час, він зауважує, що член не опал, а лише ще більше затвердів, процес триває, крихітні мішечки крові чекають, коли знову оживе необхідної частини мозку і пошле їм наказ. Намагаючись не розбудити Дженіс, він мастурбує лівою рукою, як і раніше лежачи на спині і згадуючи Рут. Її кімнату на вулиці Саммер. Їх перший вечір,коли після цього сумного бігу з покійним Тотеро він опинився на самоті тієї кімнати. На цьому острівці, серед чотирьох стін, в її кімнаті. Вона скинула одяг з повного білого тіла і почала тикати в його жокейські труси. Руки її, такі тонкі-тонкі, прибили його до ліжка, і над ним з'явився довгий гладкий торс.

Гей.

Гей.

Ти гарна.

Перестань, працюй.

Він входить і кінчає, стеля нависає над ним, тіло його згинається, немов прив'язана до кулі, який все набухає, набухає, і він відчуває, як його насіння вивергається на простирадло. З більшою силою, ніж коли накачуєш в темну глибінь. Дивно, щоб таке трапилося з немолодим чоловіком. Він зісковзує з ліжка і шукає в ящику носовичок, намагаючись не скрипіти, щоб не розбудити Дженіс, або матусю Спрингер, або цю Пру — стільки дірок оточує його. Повернувшись в ліжко і постаравшись якомога краще прибрати після себе, хоча мокре місце з'являється там, де його не чекаєш, можливо, ти не відразу відчуваєш, коли почалося виверження, — і він намагається заснути. Думаючи про свою дочку — її бліде кругле обличчя з'являється перед його уявним поглядом, молочно-біле, спокійне. І чується шепіт: "Хассі!"

Преподобний Арчі Кемпбелл є з візитом декількома днями пізніше — як домовилися. Він маленький, щупленький, зате голос у нього глибокий і оксамитовий — не говорить, а промовляє, і так недбало, усміхнено і дзвінко упускає слова, що вони летять по вулиці і загортають за кут. У нього занадто велика, в порівнянні з тілом, голова. І довгі помітні вії — він іноді закриває очі, немов бажаючи продемонструвати тремтячі повіки. Обрядовий комірець він носить з тонкої чорної сорочкою без ґудзиків і піджаком в крекірованную смужку. Коли він посміхається, його товсті, як у президента Картера, губи оголюють рівні, але дрібні зуби з чорнотою в проміжках. Гаррі цікавлять педики — що ними править, навіщо вони стали такими.

Матуся Спрингер пропонує йому каву, але він каже:

— Що ви, дякую вам, Бессі. Це мій третій візит за вечір, ще трохи кофеїну — і мене почне трясти.

Фраза завертає за ріг і видаляється до Джозеф-стріт.

— В такому разі, — каже йому Гаррі, — чого-небудь більш стоїть, преподобний отець. Віскі? Джина з тоніком? Офіційно-то у нас адже ще літо.

Кемпбелл оглядає компанію, перевіряючи їх реакцію, — Нельсона і Пру, що сидять на сірому дивані, Дженіс, присіла на принесений з їдальні стілець, матусю Спрингер, ніяково переминався з ноги на ногу: адже її пропозицію випити кави відкинуто.

— Що ж, я, мабуть, не проти, — розтягуючи слова, вимовляє священик. — Трошки міцного може бути дуже до речі. Чи немає у вас, випадково, горілки, Гаррі?

Дженіс зараз приходить до них на виручку:

— Там, у глибині кутового буфета, Гаррі, пляшка зі срібною етикеткою.

Він киває.

— Кому-небудь ще? — І дивиться на Пру, оскільки за ці кілька днів перебування під одним з ними дахом вона показала, що не цурається міцного. Їй подобаються лікери: вони тут з Нельсоном привезли з поїздки по магазинах разом з коробками пива "Калуа" квадратні пляшки "Круентро" і "Амаретто ді Саронно" — доларів на двадцять, а то й на тридцять.