Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

Намагаючись його стримати, Крімгільда взяла за пояс щита і потягла Етцеля в палац.

Гаген, побачивши це, почав глузувати з Етцеля. Він кричав:

— За що ти збираєшся зі мною битися, королю Етцелю? Я не знав, що ти походиш від Зігфрідового роду! Перш ніж стати твоєю, Крімгільда була Зігфрідовою коханою. Тому в неї є причини для помсти. А чом ти проти мене, боязкий королю?

Етцель затямив образу і знову сам собі присягнувся, що ніколи не подарує цього зухвалому бургундові. У нього в пам'яті спливли події останніх днів. "Вони вбили мого єдиного сина. Прийшли як гості, а вбили мою дитину. Цього я їм ніколи не прощу!"

А Крімгільда благала допомоги:

— Хто вб'є Гагена і кине його голову в пилюку мені під ноги, тому я насиплю повний Етцелів щит червленого золота і віддам половину своїх земель та замків!

— Тепер вони кинуться в бій! — глузливо засміявся Фолькер.— Адже за таку плату вони мусять виявити свою мужність. В мирний час їли хліб свого короля, а тепер, коли запахло смаленим, покинули його напризволяще. Вічна ганьба всім вам! Ні, ми заслужили достойніших супротивників!

ЯК УБИЛИ ІРІНГА

Тут крикнув маркграф Ірінг: "Я завжди бивсь за честь

і нині доведу всім: вона у мене єсть!

Я завжди в перших лавах мечем стрічав біду.

А принесіть-но зброю! На Гагена я йду!

І тоді маркграф Ірінг крикнув:

— Принесіть мою зброю! Я змагатимуся з Гагеном! Я хочу слави! Задля слави я піду на двобій!

— Не раджу вам цього робити,— відповів Гаген.— Але якщо хочете, то я згодний. Тільки дивіться, щоб разом із вами в залу не пройшов жоден гунн.

— Я нічого не боюся! — вигукнув Ірінг.— Починаймо двобій! Не час розводити теревені!

У повному озброєнні він пройшов через двір сам, однак Ірмфрідо-ві Тюрінзькому, Гаварту Данському і тисячі їхнів воїнів хотілося допомогти відважному лотарінжцеві. Вони кинулися слідом. Та Фолькер присоромив їх, сказавши, що не годиться порушувати слово. Він назвав Ірінга паскудним брехуном. Маркграфові стало ніяково. Він ублагав своїх воїнів і королів не ганьбити його і дозволити самому битися з Гагеном.

— Ви йдете на певну смерть, королю,— звертаючись до нього, мовив тюрінжець.

— Може, й так,— відповів Ірінг,— але відступати не можу! Без дальших розмов витязі розпочали двобій. Спочатку кинули

один в одного списи, потім схопилися за мечі. Раптом Ірінг залишив Гагена і напав на Фолькера. Та той затулився від удару щитом. Тоді Ірінг напав на Гунтера. Король теж затулився щитом. Ірінг кинувся на Гернота. Потім він зненацька напав на чотирьох рейнських рицарів і вмить з ними розправився.

Його підступність обурила юного Гізельгера. Він гнівно вигукнув:

— За це я вам відплачу!

І Гізельгер кинувся на Ірінга й ударив його мечем. Той упав, хоч і не був поранений. Кілька хвилин він лежав нерухомо, поки зібрався з силами, а тоді схопився на рівні, підскочив до Гагена і з розмаху вдарив того мечем по шолому, розбивши його від скроні до підборіддя. [139]

Меч Ірінга називався Валке. Гаген мов несамовитий кинувся на Ірінга, але той прожогом побіг сходами вниз у двір.

— О ти, увінчаний славою витязю, божа кара, послана на Гаге-на! — з такими словами зустріла його Крімгільда.— Як ти звеселив моє серце! Нарешті я бачу пораненого Гагена!

Вона зняла з Ірінга щит та шолом і поцілувала в щоку. Щоб трохи прохолонути, Ірінг став на протязі і відкрив свій панцир. Тоді Гаген гукнув:

— Чого ви так вихваляєтеся, зробивши мені всього лише невеличку подряпинку?! Від неї я став іще зліший і хочу продовжити боротьбу! Якщо у вас стане духу, то підніміться сюди ще раз! Отоді я вважатиму вас відважним витязем!

Ірінг попросив своїх друзів принести йому новий бойовий одяг, щит і спис. Одержавши все потрібне, він удруге кинувся на Гагена, хоч друзі й не радили йому це робити.

Повіяло гарячим вітром, коли Гаген та Ірінг схрестили свої мечі. Від ударів загули щити.

Гаген був страшенно розлючений. Стрімкими ударами він розрубав щит і кольчугу хороброго лотарінжця, кілька разів поранив його, а коли Ірінг міняв положення щита, Гаген схопив спис, що лежав біля його ніг, і вдарив ним супротивника в голову.

Ірінг став утікати. Спис застряг у нього в голові. Коли він біг, ратище погойдувалося. Друзі кинулися назустріч, щоб підхопити Ірінга, який ледве тримався на ногах. Лотарінжця поклали в палаці на ослін і почали сіпати за спис, щоб витягти його з рани, не чекаючи, поки скинуть шолом. Життя Ірінга згасало.

Коли Крімгільда, плачучи, кинулася до нього, він сказав:

— Не оплакуйте мене; що міг, те я чесно зробив. Більше ніякої допомоги від мене не буде. Як шкода, що я мушу піти від вас!

А своїм воїнам Ірінг порадив:

— Ніяких скарбів від Крімгільди не беріть! Не спокусіться золотом, бо через нього всі загинете! Гаген страшний! Будьте розумніші, ніж я!

Це були його останні слова. Ірінг помер. Однак його рицарі, королі Ірмфрід і Гаварт та їхні рицарі не послухали Ірінга й почали штурмувати замок. Ірмфрід кинувся на Фолькера, Гаварт на Гагена. Фолькер убив Ірмфріда, а Гаген — Гаварта.

— Відчиніть браму! — гукнув Фолькер.— Впустіть усіх їх сюди! Так і зробили, і витязі вдерлися в залу. їх було тисяч чотири, і всіх їх перебили.

Король Етцель і Крімгільда, дружини і наречені загиблих страшенно побивалися, оплакували мертвих. Смерть дивилася їм у вічі. А золото лежало в Етцелевому щиті посеред двору. Воно блищало між купами трупів. Так ніхто його й не виграв. [140]

ЯК КОРОЛЕВА ЗВЕЛІЛА СПАЛИТИ ЗАЛУ

"Шоломи поскидайте,— рік Гаген воякам.

— Ми з другом початуємо, дамо спочити вам.

А як сюди поткнеться хто з Етцелевих рубак,

не змовчу, будьте певні всі, а дам негайно знак".

— А тепер скиньте шоломи і відпочиньте,— сказав Гаген.— Ми з Фолькером стоятимемо на варті і своєчасно вас попередимо, якщо гунни знову полізуть!

Бургунди послухали їх, поклали зброю й посідали на вбитих.

У цей день Етцель і Крімгільда послали на бій ще двадцять тисяч гуннів, і бургундам довелося захищати браму до ночі, поки гунни відступили. Бургунди виснажилися вкрай і були згодні на переговори, їм здавалося, що краще швидка смерть, ніж ці нелюдські страждання. Вони надумали просити миру.

Три королі підійшли до воріт і попросили, щоб вийшов Етцель. Лати в них були червоні від крові. За цей день у всіх посивіло волосся, у юного Гізельгера теж. Етцель прийшов з Крімгільдою.

— Що ви хочете? — спитав він.— Сподіваєтесь на мир? Пізно! Ви вбили мого сина! Цього я вам ніколи не прощу!

— Ми змушені були так вчинити,— відповів Гунтер.— Ми приїхали до вас, сповнені довір'я, не зробили вам нічого злого. А ваші люди напали і перебили моїх слуг.

Молодий Гізельгер додав:

— Чим я прогнівив вас, Етцелеві рицарі? Я прийшов до вас як друг, з відкритим серцем і добрими намірами.

Ті відповіли:

— Твоя доброта наповнила замок трупами! Краще б ви залишилися у Вормсі і не приїздили до нас! Ти з братами перебив наших людей.

Однак Гунтер знову попросив миру. Етцель відповів:

— Залагодити справу неможливо! Ваше і моє страждання не зрівняти! Ви вбили мого сина! Жодному з вас не повернутися на батьківщину!

Тоді мовив Гернот: [142]

— Змилуйтесь над нами, королю! Ми цілий день билися і зовсім знесиліли. Ми задихаємося від випарів крові. Дозвольте нам вийти у двір. У залі нема чим дихати. Якщо битися до кінця, то нехай це буде надворі. Ми виснажені, а у вас тисячі людей із свіжими силами. Отже, кінчаймо, і то якнайшвидше!

Таке прохання здалося Етцелеві і його рицарям справедливим, і король уже схилив голову на знак згоди, проте Крімгільда закричала:

— О ні, мій коханий чоловіче, о ні, хоробрі рицарі, не приставайте на це! Вбивці погублять вас усіх, якщо ви їх випустите на свіже повітря і вони прохолонуть! Не дозволяйте їм нічого і не вірте нікому з них!

— О ти, моя вродлива сестро,— сказав Гізельгер,— я не чекав від тебе такого, коли приймав твоє запрошення. Я завжди був вірний тобі і ніколи не кривдив тебе. Тому прошу в тебе пощади. Врятуй нас, ще раз тебе прошу.

— Я не знаю пощади, брате,— відповіла Крімгільда.— Мене ви пощадили? Тепер маєте розплатитися за Гагенів злочин!

А потім кинула:

— Видайте мені Гагена і, можливо, тоді я пожалію вас. Ми ж діти однієї матері! Видайте Гагена! Така моя умова!

— Боронь боже, щоб ми повелися безчесно! — сказав Гернот.

— Ми всі помремо, але ніхто з нас не зрадить друга! — вторував йому Гізельгер.

Крімгільда закричала:

— Досить розмов! Підпалюйте залу! Нікого не випускайте на волю!

Гунни загнали списами і стрілами трьох королів у залу й підпалили будинок. Він зайнявся вмить. З вогню долинули відчайдушні зойки героїв.

Крімгільда злорадно сміялася.

Полум'я гуготіло. На бургундів сипалися іскри. Потім почали падати охоплені вогнем балки.

— Притуліться до стін і тримайте над головами щити! — гукнув Гаген.— Пильнуйте, щоб не перегоріли ремені!

Герої задихалися в густому диму. Раптом упала стеля. Сміття посипалось на панцири. Однак тепер нічна прохолода проникла в залу. Вогонь спадав, і герої побачили в себе над головою зорі.

Незабаром стало розвиднятися. Полум'я згасло. Всі мовчали.

Тоді обізвався Гізельгер:

— Нам знову доведеться битися!

Гунни гадали, що вороги згоріли. Однак коли зійшло сонце, вони побачили, що шістсот бургундів стоять у залі, а Гаген і Фолькер знову несуть варту біля брами. [143]

Крімгільда завила від люті. Вона знов наказала носити у двір щитами золото. Сама, мов та наймичка, важко дихаючи, тягала щити з золотом, обіцяючи віддати його і все своє багатство тому, хто вб'є Гагена. Між купами золота зміїлися проходи. Крімгільда бігала в тих проходах і кричала. Згодом вона привела новий загін — тисячу двісті чоловік. Прибулі почали кидати списи в обвуглену залу, а потім пробували штурмувати сходи.

Цілий ранок билися вони біля брами, однак перемоги не здобули і всі загинули.

Тепер купи мертвих стали вищі за купи золота.

ЯК УБИЛИ РЮДІГЕРА

Нещасні не зотліли — живі зустріли ранок.

Прийшов муж Готелінди на королівський ганок.

Як люте лихо спостеріг ворожих двох сторін,

заплакав вірний Рюдігер, і довго плакав він.

Цього ранку Рюдігер прийшов на королівський двір і, побачивши, що він усіяний мертвими тілами, гірко заплакав. Він подався до Дітріха Бернського, щоб порадитися, чи не можна змінити хід подій.

— Хіба ми можемо дивитися на цю безглузду різанину і нічого не робити? — мовив він.— Ходімо до короля, впадемо йому до ніг і попросимо пощадити наших друзів!

— Про це говорити пізно! — відповів Дітріх.— Король Етцель ні на які поступки не піде.