Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

Нижня частина цих лож була з чорного дерева і слонової кості, окуття — золоте. Ложа були вкриті ковдрами з сірійського шовку з блискучими зеленими і червоними смугами по краях. Покривала були з білого горностаю і чорного соболя, подушки набиті пухом павичів і лебедів. На такому ложі ще не доводилося спати жодному королю.

— Лишенько! — вигукнув юний Гізельгер.— Ця спочивальня надто розкішна. Я побоююся, що вранці ніхто не прокинеться! [127]

— Не бійтеся,— заспокоїв його Гаген.— Я охоронятиму вас, а завтра кожен клопотатиметься сам про себе!

Бургунди подякували йому за турботу, бо потомилися так, що ледве стояли на ногах. Одразу ж полягали спати. Дехто ліг не роздягаючись. На душі в них було неспокійно. Готуючись до вартування, Гаген одягнув лати.

— Якщо ви не заперечуєте, друже Гагене,— мовив до нього Фолькер,— то до ранку я побуду вам за товариша.

— За це вам віддячить господь! — зрадів Гаген.

Вони вбралися в бойовий обладунок і пішли до брами. Фолькер узяв з собою скрипку. Біля дверей він сів на камінь і заграв з такою силою, немов водив не смичком, а мечем. Потім він став грати ніжніше. Звуки скрипки заколисали навіть тих, хто був неспокійний. їм приснився далекий рідний край.

Коли всі поснули, Фолькер покинув грати. Була глупа ніч. Та не всі гунни спали. У пітьмі щось шамотіло, бовваніли якісь тіні, часом можна було помітити полиск шоломів.

— Підпустіть їх ближче,— прошепотів Гаген. Але тіні відійшли назад.

— Чого ховаєтесь? — гнівно крикнув Фолькер.— Не можу терпіти, коли вночі підкрадаються до дверей.

— Облиште їх! — сказав Гаген.— Вони заманюють вас у пастку. Хочуть, щоб я кинувся вам на допомогу, а будинок залишив без охорони.

— Ви підкрадаєтесь, мов пацюки! — закричав Фолькер.— Ідіть сюди, коли вам щось треба!

— Не заважайте спати,— сказав Гаген.

Шоломи більше не поблискували. Навкруги була пітьма і тиша.

В цей час Крімгільда стояла біля вікна і прислухалася, однак не чула жаданого дзенькоту. Вона нервувала, що задумане зривається. "Треба придумати щось інше",— міркувала вона.

ЯК ВОНИ ХОДИЛИ ДО ЦЕРКВИ

Озвався вірний Фолькер: "Кольчуга холодить!

Коротка ніч минає, настане день за мить.

Тремчу від прохолоди... одвартували ми..."

Й пішли удвох будити міяс сплячими людьми.

— Незабаром розвиднятиме-

ться,— сказав Фолькер.— Ранкова прохолода проникає крізь кольчугу. Від заліза тілові стає холодно.

Довкола було тихо. Гаген і Фолькер пішли будити тих, хто спав. Бургунди були дуже втомлені, та ще й спали на м'яких ложах, тому довелося добре поморочитися, поки їх побудили. А надворі вже лунали дзвони.

— Підемо до церкви, як ми до того призвичаєні,— сказав Гаген. Нараз у гуркання дзвонів вплелося якесь дивне дзеленчання тарілок, гуркіт барабанів та брязкотіння.

— Що це? — здивовано спитав Гунтер.

— То запрошують на молитву поган,— пояснив Гаген.

— А кому вони моляться ? — поцікавився Гізельгер.

— Богові вогню,— відповів Гаген.— А ще вони поклоняються яйцеві й дитині!

— Як кумедно! — сказав Гернот. Дзеленчання перейшло у гучний гомін.

Бургунди посхоплювалися з лож і намірились повбиратися в святкові шати, проте Гаген відрадив їх.

— В цій країні потрібен інший одяг, шановні друзі,— сказав він.— Замість вінка з троянд візьміть у руки меч і одягніть кольчугу. Шолом завжди має бути міцно підв'язаний. А верхній одяг слід вибирати такий, щоб його не шкода було забруднити! Сьогодні нам доведеться битись. На це й розраховуйте! Коли будете в церкві, звірте богові свої гріхи, покайтеся. Така вам моя порада. Це треба зробити негайно, не чекаючи обідні, бо потім, можливо, для цього не буде часу. Ми виступимо проти гуннських воїнів. Тільки так ми зможемо приборкати їх! Не нападайте, коли в цьому нема необхідності, проте й не ухиляйтеся, якщо нападають. А тепер до діла! Нехай небо боронить нас! [129]

Герої звірилися богові. Кожний пригадав свої гріхи і покаявся, благав простити за вчинене, коли настане страшний суд.

Потім вони вишикувалися лавами і попрямували до церкви. Гаген і Фолькер ішли попереду.

В цей же час з іншого кінця подвір'я у супроводі великого почту вийшли король Етцель і королева Крімгільда. Почет збив таку пилюку, що за нею не видно було дзвіниці. Побачивши, що бургунди при зброї, Етцель здивовано спитав:

— Що трапилося? Може, хтось скривдив моїх любих гостей? Будь ласка, негайно довідайтесь і скажіть мені, в чому справа, щоб я міг владнати її, коли в тому є потреба.

Два посланці подалися виконувати доручення.

— Нам ніхто не заподіяв нічого лихого,— відповів на їхнє запитання Гаген.— Такий у нас звичай: впродовж трьох днів перед сонцестоянням ходити при зброї! Якби хтось скривдив нас, то ми сказали б королю!

— Тут щось не те! — мовив Етцель.— Ви ніколи не казали мені про такий звичай, і не чув я про нього від інших.

Щоб розвіяти Етцелеві сумніви, Крімгільда підтвердила:

— Так, у Вормсі є такий звичай!

Було вже добре видно. Крімгільда побачила своїх братів і серед них Гізельгера. У неї майнула думка облишити помсту, проте пиха перемогла.

Король теж міг усе змінити, якби знав про її наміри. Проте він нічого не знав і не здогадувався. І в його присутності нічого не трапилося. Бургунди і християни гуннського двору одночасно прийшли до собору. Біля входу у храм виникла неймовірна товкотнеча. Ніхто не хотів дати дорогу іншому. Проте далі проклять і стусанів не пішло, а по закінченні відправи всі вийшли спокійно. Після молитви треба було спорядитися до бойових ігор на внутрішньому подвір'ї.

Королева з двірськими жінками сиділа поруч Етцеля коло вікна тронної зали і спостерігала за турніром. Саме Данкварт і його загін слуг підвели коней.

— Позмагаймося загін проти загону! — вигукнув хоробрий Фолькер.— Покажімо свою мужність і спритність!

Бургунди скочили в сідла й стали чекати, що гунни зроблять те ж саме, проте ті стояли або тинялися подвір'ям замку і не думали сідати на коней.

Коні Нібелунгів нетерпляче били копитами.

Гуннам хотілося показати себе. Вони звернулися до Дітріха, прохаючи дозволу позмагатися з рейнцями, однак той суворо заборонив їм це. Не дав дозволу п'ятистам воїнам і маркграф Рюдігер. Вони бачили, які роздратовані бургунди, і не без підстав побоювались за своїх рицарів. [130]

Та ось у двір влетіли Ірмфрід і Гаварт, кожен з тисячею тюрінг-ців і данів, і зчинили між собою колотнечу, а потім розпочали такий правний кінний бій зі списами, що в кожного, хто на них дивився, аж серце тьохкало. Ратища ламались, мов соломинки, тріскалися краї щитів. Від кінського тупоту дрижали стіни зали й палацу. За списами не видно було сонця.

Змагання не припинялися від ранку до обідньої пори, і жодна сторона не поступалася. Нарешті дали сигнал іти обідати.

Король Етцель звелів припинити бій, хоч він і не був закінчений. Тут і там герої зіскакували з сідел, підбігали до слуг, щоб забрати коней.

Аж ось один пишно вбраний, пихатий гуннський молодик, що, мабуть, зібрався до своєї коханої, в'їхав верхи на коні у двір. Шолом його був прикрашений жовтими, фіолетовими і рожевими стрічками, щоки підфарбовані, а в гриву коня вплетені квіти.

Фолькер сказав Гагенові:

— Це один із тих, хто підкрадався вночі, щоб убити нас. Його ніхто не викликав на змагання, а він приїхав, та ще й бундючиться, мов той павич. Півня треба поскубти!

Король Гунтер спробував заспокоїти шпільмана.

— Ми не повинні подавати привід до сварки,— сказав він.— Треба зробити так, щоб ми не були винні.

— Хай буде по-вашому,— погодився Фолькер.— Тільки в мене дуже сверблять руки, і я повинен їх почухати. Змагання ще не закінчилися. Король з дружиною ще сидять біля вікна, і грати може кожний музика.

І він, узявши в руки спис, кинувся до дженджика й проколов його. Від Фолькерового удару молодик вискнув і впав у свою ж кров.

Слідом за Фолькером помчав Гаген із загоном і вмить зайняв двір.

Побачивши, що скоїлося, гунни скочили на коней і закричали, що вони помстяться Нібелунгам.

— Гурт на гурт! — заволав Гаген і підострожив свого коня, але Етцель уже біг на подвір'я, щоб припинити кровопролиття. В одного свого воїна він ухопив коня, в другого вирвав меч, у третього — спис і на всіх нагримав гучним голосом:

— Назад, назад, тут не було злого наміру! Спіткнувся Фолькерів кінь! Я бачив це на власні очі! Назад, воїни! Стався нещасний випадок! Назад! Вам наказує король! Назад!

Рицарі почали ремствувати — адже вони бачили, що Фолькер напав перший.

Припинивши сварку, король Етцель запросив гостей до трапези. Але Крімгільда не заспокоїлася. Вона звернулася до Дітріха Бернського.[131]

— Прошу у вас захисту і допомоги,— сказала вона.— Гаген скривдив мене, Фолькер — моїх воїнів. Хіба мене, королеву, тут справді нікому захистити?

Дітріх промовчав.

— Облиште думки про помсту, вельмишляхетна королево,— обізвався сивий Гільдебранд.— Кожен має рано чи пізно примиритися зі своєю долею. Через скарб ви збираєтеся вбити своїх братів! В цьому не розраховуйте на мій меч!

— Не просіть у нас, королево, допомоги, якої ми не можемо вам надати! — докинув Дітріх.— Ваші родичі прийшли сюди, покладаю-чись на вашу вірність. Вони — гості мого короля, тому я не виступлю проти них. Я не погоджуся на безчесну помсту.

Тоді Крімгільда звернулася до Бльоделя, який все ще був у дворі. Вона сказала, що обдарує його дуже багатими землями.

— Ясновельможна королево, я не можу наважитися! — відповів королів брат.— Етцель розгнівається. Він такий приязний до ваших людей, що ніколи не пробачить мені, якщо я виступлю проти них. А його гнів страшний!

— Вельможний князю,— не відступалася Крімгільда,— а хіба то добре, що ваш брат так зневажливо ставиться до вас, зазіхає на ваші землі і людей? Це обурливо, це несправедливо! Ви — володар багатьох земель, і тому ваші справи я беру близько до серця. За вашу допомогу я дам вам багато золота. Стільки, що його не зможе перевезти за один раз тисяча мулів. А до того ще й гарну дівчину. Я знаю, що ви давно про неї мрієте. Ви будете князем і пануватимете над багатьма людьми. Що ж до дівчини, то в мене є сила, аби її впокорити.

Бльодель згадав дівчину, про яку вже давно мріяв, і, спонукуваний жадібністю, пристав на пропозицію королеви.

— Тепер ідіть до зали на бенкет, вельмишляхетна володарко,— сказав він.— Я зчиню з рейнцями сварку, захоплю Гагена і кину його до ваших ніг.