Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

[108]

— Хто ти? — розлючено закричав поромник.— Ти — не Альме-ріх! Можливо, у тебе таке саме ім'я, але ти не мій брат! Ти обдурив мене! Якщо тобі дороге твоє життя, то вийди з човна!

— Хоч я і не ваш брат, поромнику,— відказав Гаген,— але ж я в біді і добре вам заплачу!

— Тут вештається багато ворогів мого володаря,— відповів поромник,— вийди!

А Гаген у відповідь:

— Ви мене гнівите! Візьміть цей золотий ланцюжок. Нехай він буде вам замість плати! Вам доведеться цілий день перевозити наших! Нас тисяча та ще тисяча коней.

Поромник не погоджувався перевозити. Він підняв весло і замахнувся, щоб ударити. Гаген ухилився, однак оступився і впав. Скориставшись цим, поромник ударив його по шолому. Тоді Гаген вихопив свій меч і, стоячи навколішки, відрубав поромникові голову, а потім разом з тулубом викинув її в річку, що ревла й кипіла, мов несамовита.

Гаген залишився у човні сам. Він спробував підгребти до берега, але вода весь час відносила човен. Гаген наліг на весло так, що воно поламалося.

Тепер човен безпорадно крутився на течії. Що робити?

Гаген зв'язав уламки весла вузеньким ремінцем від щита і став щосили веслувати до берега. Там його чекало військо. Коли він причалив, бургунди помітили, що човен забризканий кров'ю. Король Гунтер жахнувся.

— Гагене, а де ж поромник? Чи ви не вбили його? — спитав він.

— Не знаю ніякого поромника,— буркнув Гаген.— Я йшов берегом і коло верби надибав човен. Сідайте!

— Як же ми переберемося на цьому кориті на той берег? — спитав Гернот.— Нас тисяча, десять тисяч слуг, а ще — одяг, збруя, зброя і подарунки! Як же ми впораємося без поромника?

— Сідайте! — гукнув Гаген.— Я сам перевезу. Коней заженемо в річку, вони й самі перепливуть на той берег.

Воїни посідали в човен. Слуги повантажили одяг, золото, сідла і збрую, а коней загнали в річку. Потім вони теж посідали в човен. Він був чималий, і всі помістилися.

Коні попливли. Гаген відштовхнув човна і став гребти переламаним веслом.

Раптом Гаген згадав пророцтво русалок, і погляд його впав на капелана, що сидів коло свого церковного причандалля, прихилившись до борту човна.

"Перевірю, чи правду казали русалки",— подумав Гаген і ззаду пхнув капелана в річку. Той не вмів плавати. Він спробував ухопитися за човен, але Гаген ударив його по руках і притопив веслом. [109]

Це вкрай обурило Гернота і Гізельгера, однак вони сиділи по другий бік від Гагена і не могли йому перешкодити.

— Це страшний злочин, Гагене! — вигукнув Гізельгер.— Що вам заподіяв сердешний священик?

А капелан кричав, борсаючись у хвилях, благав допомоги. Йому хотіли допомогти, але Гаген не дозволяв рятувати священика.

Капелан уже почав тонути, але раптом рвучкий вітер надув його сутану, немов вітрило, і поніс бідолаху до берега. Капелан виліз на сушу і обтрусився, мов собака. А тим часом човен пристав до того берега. Річка бушувала. Рицарі й слуги зійшли на берег і вивантажили свої речі.

Коні теж перепливли річку. Бракувало тільки священика.

Коли всі повиходили з човна, Гаген вихопив меч і порубав його.

— Що ти робиш, брате? — закричав Данкварт, охоплений жахом.— Як ми переберемося череЬ річку, коли повертатимемося назад?

Гаген подумав:

"Ніхто не повернеться!"

А вголос сказав:

— Це для того, щоб жоден страхопуд не міг утекти назад, якщо такий знайдеться серед нас!

Рицарі образилися, бо поміж них не було боягузів. Проте Фоль-кер поділяв Гагенову думку. Він погоджувався з усім, що радив або робив Гаген. А він чудово вмів переконувати інших. Тож незабаром усі примирилися з Гагеном.

Трохи перепочивши, бургунди осідлали коней і поїхали в країну короля Гельпфарта.

Поки що вони втратили тільки одну людину — капелана. А той повертався назад у Вормс протилежним берегом, мокрий до рубця.

ЯК ДАНКВАРТ УБИВ ГЕЛЬПФАРТА

Коли перевезлися бургундські вояки,

почав король питати: "Хто знає тут стежки?

Коли б не заблукати отут на чужині..."

Озвався Фолькер дужий: "В цім звіртеся мені".

— Хто поведе нас через Баварію? — спитав Гунтер.— Хто знає дорогу?

— Дозвольте мені,— сказав Фолькер.— Я знаю тут усі дороги і кожну стежину.

— А тепер послухайте мене, рицарі, і ви, слуги! — сказав Га-ген.-Я повідомлю вам дуже лиху новину. Дві русалки напророчили, що з усіх нас до Бургундії повернеться тільки капелан. Цьому пророцтву я хотів перешкодити, проте воно вже збулося. Отже, все, що навіщували русалки, збудеться! Раджу вам відтепер весь час бути при зброї!

Від такого застереження рицарі зблідли, бо смерті бояться всі; але кожен подумав, що Гаген, можливо, хоче просто їх перевірити.

І бургундці рушили далі. Вони могли б іще повернути назад, проте не наважувалися на таке.

Незабаром Гаген обізвався знову:

— Будьте пильні! Вчора я вбив поромника, про що, напевне, тут стало відомо. Гельпфарт неодмінно вирядить месників. Тому разом із Данквартом я залишуся в ар'єргарді. Ми поїдемо повільно, щоб не здалося, ніби ми рятуємося втечею!

Після обідньої пори прибули в Мерінген. Тут король Гельпфарт з сімома сотнями рицарів спустився з гори на головну вулицю, якою їхали вершники, і кинувся на них іззаду.

Гаген звелів зупинитися і міцніше підв'язати шоломи.

— Ми шукаємо вбивць нашого поромника! — крикнув король Гельпфарт.— Вони вбили хороброго героя і повинні спокутувати свою провину.

Гаген спитав:

— То поромник перебував у вас на службі? Цього я, далебі, не знав. Я обіцяв йому щедру плату, одяг і золото, проте він розлютився, напав на мене і збив з ніг. Я мусив оборонятися. При цьому поранив його, від чого він і помер. Мені прикро, що заподіяв вам шкоду, проте це була самооборона, не вбивство!

— Ви вбили його і відплатите за це! — гримнув Гельпфарт і зі списом кинувся на Гагена.

Від могутнього удару Гагенів кінь здибився. Попруга лопнула, і Гаген упав у траву.

Гельпфарт зіскочив з коня і підбіг до Гагена, що, похитуючись, зводився на ноги, і вдарив його мечем. Від Гагенового щита відлетів чималий шмат. Гаген, знесилений, попросив допомоги у свого брата Данкварта. Той, пробившись крізь колотнечу, ударив Гельпфарта, а потім удвох із Гагеном вони вбили короля.

Побачивши вбитого Гельпфарта, баварці кинулися навтіки. Але бургунди взялися їх переслідувати, хоч надворі вже було поночі.

Коли місяць пробився крізь хмари і стало трохи видніше, порахували загиблих. Бургунди втратили чотирьох рицарів, а баварці — не менше сотні. Запекла боротьба виснажила переможців. Вони ладні були впасти просто на землю і заснути. Однак Гаген і Данкварт не дозволяли їм цього. Незважаючи на втому, бургундський загін правився далі. Всю ніч він був у дорозі і рано-вранці коло Пассау наздогнав головні сили. Там влаштували привал. Королів дядько, князь-єпископ Пільгрім відправив обідню і благословив загін на дальшу дорогу, яка після переправи через Дунай вела до Рюдігерової землі.

На цьому відтинку шляху Гаген знову їхав попереду.

На межі з гуннською землею бургунди натрапили на заснулого рицаря. Спочатку Гаген забрав у нього меч, а потім розбудив його. Коли той прокинувся, Гаген дуже здивувався, бо рицар був схожий на Екеварта. Він відрізнявся від Екеварта лише тим, що у рицаря борода сягала колін, а обличчя було зборознене зморшками, наче кора дуба. А чуб його був ніби посиланий сріблом.

— Горе мені, що я заснув! — крикнув рицар.— Кепсько я ніс службу! Ганьба мені назавжди!

З горя старий заплакав. І тоді Гаген повернув йому меч, а потім подарував шість золотих каблучок і сказав:

— Не бідкайтеся! Будьте хоробрим рицарем! А хто ви такий? Чи, бува, не Екеварт? Що ви тут робите сам-один?

— Мене послала Крімгільда,— відповів Екеварт.— Я чекаю на вас уже тисячу років, тому й заснув. Як кепсько я виконував службу! Крімгільда попереджує вас: не їдьте далі. В країні гуннів на вас чатує смерть. Повертайтеся назад, поки є змога! Ось що доручила сказати вам моя володарка!

Голос старого нагадував вітер. І вітер віяв крізь його одяг та тіло.

— Зігфріда вбито,— вів далі Екеварт.— І ви всі підете за ним у могилу! Як я втомився! Вже тисячу років чекаю на вас. Спасибі за каблучки. Більше нічого не скажу! [114]

Вітер розвіяв його слова, розвіяв його одяг і тіло. Гаген залишився сам.

"Дивина та й годі!" — подумав він.

Аж раптом загула вулиця, і маркграф Екеварт примчав верхи. Очі в нього були молоді і ясні, підборіддя — міцне.

Він посміхався, радіючи зустрічі з Гагеном, вітав його, розмахуючи своїм барвистим капелюхом.

— Ласкаво просимо на землю Етцеля і до замку Рюдігера, Га-гене! — сказав Екеварт.— Добра королева Крімгільда послала мене потурбуватися про вас! Рюдігер і Готелінда чекають на вас і їхній дім повен затишку, мов травневий луг квітів!

— Дякую вам, Екеварте,— сказав Гаген.— Сьогодні ми з вами вже бачимося не вперше.

Екеварт здивовано похитав головою.

— Як це може бути? — спитав він.— Адже я прибув прямо з Рюдігерового замку.

— То їдьмо до Рюдігера,— запропонував Гаген.— Відпочинок усім нам буде на користь!

Вдалині між пагорбками виблискували шоломи рицарів. їх і мав наздогнати Гаген із своїми попутниками. Навкруги не видно було нікого, лише свистів вітер.

ЯК НІБЕЛУНГИ ПРИБУЛИ В ПЕХЛАРН

Сказав маркграф жінкам своїм, доньці та дружині,

що звістку має радісну: "Це ж завітають нині

до нас бургунди в гості! Вітайте як братів,

щоб кожен був мов вдома, геть їхать не хотів".

Рюдігер і його дружина Готелінда радо зустріли гостей, шанобливо привітали їх. Маркграф вийшов їм назустріч до Дунаю.

— Я боюся, що ми поставимо вас у скрутне становище,— сказав Данкварт.— Нас тисяча рицарів та ще дев'ять тисяч слуг. І хоч який гостинний ваш дім, ви не можете на всіх настачитись.

— Про це потурбуємося ми з дружиною та нашою старанною [115] дочкою Дітліндою,— мовив Рюдігер.— Ми вже все обміркували, їжа і напої наготовлені. На луках розкинемо намети, і буде де вам відпочити. Коні нехай пасуться на волі. Я скрізь поставив варту, тож грабіжників і злодіїв боятися нічого. Ваші речі сховаємо в замку. Жодна острога, жодна пряжка не пропадуть. А як щось загубиться, то я відшкодую збитки. Володіння мої невеличкі, проте негостинно обійтися з вами не можу. А тепер їдьмо зі мною, ласкаво прошу вас до замку. Дружина і дочка не можуть дочекатися, щоб почастувати вас.

Рицарі щиро подякували і поїхали слідом за Рюдігером, бо так гостинно не говорив з ними ще жоден господар домівки.