Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

Він повинен спокутувати свій нечуваний злочин — інакше я не зможу далі спокійно жити!

Після розмови з королевою Бльодель пішов до своїх рицарів,— а їх було три тисячі,— і наказав озброїтися. А Крімгільда пішла до святкової зали. З собою вона привела свого сина Ортліба. Хай він побачить, як упаде голова її ворога!..

Крімгільда розраховувала також і на іншу обставину. Якщо Бльодель не зможе зчинити сварки, то для цього стане в пригоді хлопчик.

Коли Етцель побачив свого сина, він гордо сказав Гунтерові:

— Любий брате, ось моя плоть і кров! Хіба не ставний мій син?! А як він підріс! Любий свояче, Ортліб — і ваша плоть та кров. Він належить до вашого роду — тож буде мужнім героєм. Я дам йому дванадцять королівств. Було б добре, якби він замолоду пройшов у вас науку. Я прошу вас: візьміть королевича як живу заставу з собою [132] на Рейн на знак моєї симпатії до вас. Я віддаю його у ваші руки з повною довірою! Виховайте його чесним рицарем за своїм взірцем, а коли він виросте, то буде допомагати вам у боротьбі проти ворогів.

Король сказав це так голосно, щоб чула Крімгільда. Мабуть, він здогадувався, що вона затіває щось погане.

Як того вимагає звичай, король Гунтер зважував сказане Етце-лем. Однак Гаген випередив його:

— Я не вірю, що хлопець поїде з нами у Вормс.

Етцель онімів, його пойняла туга. Йому ніби ножем ударили в серце, забракло дихання. Бургундські королі зблідли від гніву. Присутні гадали, що це лише вияв брутальності Гагена, а насправді нічого лихого не станеться. Однак біда вже дала про себе знати, тільки у святковій залі про неї ще нічого не відали.

ЯК ДАНКВАРТ УБИВ БЛЬОДЕЛЯ

— До зброї! — крикнув Бльодель, і зразу вояки

всі, як один, три тисячі помчали залюбки

до зали, де із слугами до столу Данкварт сів.

Так виник між героями страшний, всежерний гнів.

У той час, коли Данкварт із своїми слугами сидів за столом, у залу ввійшов озброєний Бльодель. Данкварт зустрів його щиросердо і приязно запитав, що він хоче.

— Краще помовч! — перебив його Бльодель.— Твій брат убив Зігфріда, тому ти і всі, хто з тобою, повинні за це поплатитися!

Данкварт подумав, що Бльодель, мабуть, забагато випив хмільного або дуже збуджений через сутичку у дворі. Він хотів його заспокоїти, тож мовив:

— Що з вами, Бльоделю? До чого тут я? Коли вбили Зігфріда, я був іще немовлям!

— Мені однаково, нещасний,— відповів Бльодель.— Це зробив твій брат Гаген, а також Гунтер, твій родич; за них твоє життя ставиться на заставу.

Данкварт спробував навести Бльоделя на розум, проте нічого з того не вийшло. [133]

— Шкода тільки, що я принизився перед вами,— сказав він.— І то ж я зробив заради вас.

Данкварт схопився і, вдаривши Бльоделя мечем по голові, вбив його.

— Це вам ранковий подарунок! — крикнув він. Побачивши таке, Бльоделеві воїни вдерлися в залу.

— До бою, рицарі! — гукнув Данкварт.— Пощади не ждіть, захищайте свої голови! Замість мечів і щитів беріть у руки ослони!

Слуги так і зробили. Ослонами, стільцями і глечиками вони вбили п'ятсот гуннів. За якусь мить уже всі знали, що Данквартові слуги вбивають тих, хто запросив їх у гості. Гунни рвалися в бій. Дві тисячі їхніх рицарів вдерлися в залу й перебили всіх Данквартових слуг, а їх було дев'ять тисяч.

Про кровопролиття Етцель ще нічого не відав. А в залі купи трупів уже сягали вище столів. Данкварт залишився сам на сам з ворогами. Він іще тримався, однак йому теж загрожувала небезпека. І він закричав:

— Брате Гагене! Коли б у мене був гінець, я послав би його по вас і ви примчали б мені на допомогу!

Гунни на це:

— Ти сам будеш гінцем! Твій труп ми кинемо йому під ноги! Надто багато зла зробив ти нашому королю!

Безвихідь додала Данквартові сили. Мов навіжений, він став рубати гуннів. Йому вдалося пробитися через натовп у залі, потім через двір, після чого він побіг сходами вгору, а тоді продерся через тих, хто подавав їжу. Вони стояли біля дверей. Отак він ускочив у святкову залу. Це було справжнє чудо, але такі чудеса трапляються, коли б'ються відчайдухи! Можете в цьому не сумніватися!

ЯК БУРГУНДИ БИЛИСЯ З ГУННАМИ

Так прехоробрий Данкварт пробився до дверей,

там Етцелеву челядь розкидав витязь цей і став,

залитий кров'ю від голови до п'ят,

стискаючи в руці своїй незборений булат.

Коли Данкварт, скупаний у крові, з мечем у руці, засапавшись, з'явився у дверях, Гаген крикнув:

— Брате, хто це зробив?

— Бльодель,— відповів Данкварт.— Бльодель зі своїми гун-нами!

Його слова почули всі, хто був у залі. Розмови припинилися, настала тиша.

— Брате, я сповіщаю про своє горе! — закричав Данкварт.— Полягли всі наші вірні слуги, а також Бльодель і дві тисячі гуннів!

— То стережи двері, щоб ніхто із наших господарів не втік! — гукнув Гаген.— Я зажадаю пояснень від їхнього короля!

Данкварт загородив собою двері. Гаген встав.

— Мені дивно, що в цій залі всі розгубилися,— почав він.— Мені давно відомо, що Крімгільда не хоче забути про своє горе! Отже, вип'ємо на спомин про мертвих і принесемо їм у жертву королеве вино. Почнемо з його спадкоємця!

Він витяг меч і зітнув хлопчикові голову. Вона покотилася до Крімгільди в пелену. Потім Гаген зітнув голову гофмейстерові королевича. Раптом його погляд зупинився на Вербелі, що стояв біля Етцелевого столу. Гаген розшаленів. Він ураз відрубав шпільманові руку зі скрипкою.

— Ой Гагене! — закричав Вербель.— Що ж це ви зі мною зробили? Як же я тепер гратиму?

Однак Гаген не чув його слів. Він рубав і рубав. Навіть не рахував, скільки вбив. Йому допомагав Фолькер; смичком йому став меч, а скрипкою — жива плоть ворогів.

Три королі ще хотіли відновити мир. Та коли в залі з'явилися гуннські витязі в латах і з мечами в руках, бургундські королі теж кинулися в бій. І тоді від ударів тисяч мечів захитався палац. Гуннські рицарі, що були у дворі, побігли сходами вгору на допомогу [135] своїм. І вони неодмінно перемогли б Данкварта, якби Фолькер не пробився до нього і вони не стали один до одного спинами. Коли Га-ген побачив це, він відкинув на спину свій щит і змагався уже без прикриття, і всі бургунди, а їх була тисяча, зробили так само. А гун-нів було п'ять тисяч, та до того ще рицарі інших дванадцяти королів, а це ще сім тисяч. Проте, крім гуннів, жоден із них не бився проти Гунтерових людей, а Гунтер не бився з ними.

Битва кипіла. Дітріх Бернський став на ослін, щоб подивитися і прикинути, чи можна ще полагодити справу миром. Аж раптом Крімгільда кинулася йому в ноги і обійняла за коліна.

— Врятуйте, шляхетний рицарю! — закричала вона.— Гаген хоче мене згубити! Виведіть мене з цієї зали, благаю вас!

Етцель теж був смертельно переляканий. Він анітрохи не був схожий на воїна.

— Як я вам можу допомогти, володарко? — відказав Дітріх.— Бургунди лютують, і я не можу нічого вдіяти. Я навіть побоююся за своїх людей.

— Допоможіть, Дітріху, допоможіть мені, допоможіть! — не вгавала королева.

Вона хапалася за його одяг і благала, благала.

І Дітріх заревів, мов зубр, закликаючи припинити битву. І йому вдалося заглушити брязкіт шести тисяч мечів. Король Гунтер злякався, чи, бува, хтось із бургундів у запалі бою не зачепив Дітріха. І він гучно закричав, щоб припинили битву. Йому вторували Гернот і Гізельгер, а потім ще й Гаген.

Битва стихла.

— Гунтере, дозвольте мені і моїм людям вийти із зали! — гукнув король Дітріх.— Ніколи і нічим я не скривдив вас!

Вольфгарт обурився і закричав:

— Чого ви просите? Хіба у вас нема зброї?

— Ти що, диявол із пекла? — крикнув Дітріх. Гунтер відповів:

— Можете вийти із своїми людьми, Дітріху. Візьміть із собою ще кого хочете, але наші вороги мусять залишитися тут.

Після цього й інші королі домоглися, щоб їм і їхнім воїнам теж дозволили вийти.

Дітріх обхопив Крімгільду та Етцеля і вивів їх із зали. За ними вийшли шістсот гуннів, серед них — маркграф Рюдігер і воїни з Пехларна. Один гуннський рицар хотів вислизнути через двері разом з Рюдігеровим загоном. Проте Фолькер помітив утікача і ударом списа вбив його. Той упав головою до Етцелевих ніг. Тремтячи від страху, володар світу вигукнув:

— Горе мені з цими гостями! Горе! Адже так загинуть усі мої витязі! [136]

Його останні слова потонули в гуркоті битви, що розгорілася знову.

Невдовзі бургунди перебили всіх гуннів, що були в залі, хоч ті захищалися відчайдушно.

Битва закінчилася, і бургунди відклали мечі набік.

ЯК ВИКИДАЛИ ІЗ ЗАЛИ МЕРТВИХ

Наморені панове спочити посідали,

а друзі Фолькер з Гагеном дихнути вийшли з зали;

обидва перевтомлені, опершись на щити,

гучні, великі речі почали ректи.

Вкрай виснажені бургунди сіли на ослони, а Фолькер і Гаген вийшли надвір. Там нікого не було. Обом закортіло поговорити. Вони стали посеред двору і почали розмову. А витязі, що залишилися в залі, вже засинали від утоми. Окинувши їх поглядом, Гізельгер гукнув:

— Вставайте! Перш ніж спочивати, треба прибрати із зали мертвих! Незабаром гунни знову підуть у наступ, і тоді нам буде потрібне місце.

— Це слушна порада! — мовив Гаген до Фолькера.— Юний Гізельгер може бути справним королем. Бургундія розквітне під його берлом!

Бургунди заходилися викидати трупи гуннів. їх набралося не менше шести тисяч. І хоч серед мертвих попадалися живі, їх теж викидали. Там були поранені, а також ті, які прикинулися мертвими, щоб уникнути різанини. їж жбурляли на каміння, мов дрова, на неминучу загибель.

Двір навколо королівського палацу був захаращений трупами.

Гунни, які не брали участі в битві, стояли під склепінням, голосили, посипали себе піском, рвали волосся і шматували на собі одяг.

Поглядаючи на них, Фолькер сказав:

— Пхинькають, неначе баби! Краще б поховали своїх небіжчиків!

Якийсь гуннський маркграф почув, що сказав Фолькер, ввійшов [137] у порожній двір і взяв на плечі труп свого небожа. Цим скористався відважний шпільман. Він випустив у маркграфа стрілу, і той упав мертвий. Від безсилої люті гунни зчинили лемент. А Гаген гукнув:

— Ви ні на що не здатні, тільки кричите! Навіть ваш король не наважиться битися!

Етцель почув, що сказав Гаген. Його дошкулили ці зухвалі слова, і він подумки присягнувся, що ніколи не подарує їх Гагенові. І він звелів принести йому бойовий одяг.

Крімгільда намагалася його відрадити:

— Не робіть цього! Ви так давно вже не були в бою! Краще накажіть принести сюди повний щит золота, щоб спонукати героїв до битви.

Етцель тільки похитав головою, а тоді одягнув лати і схопив щит.