Пісня про Нібелунгів (у прозі) - Невідомий Автор

На ньому спочивав його погляд. Його вуха слухали посвист цього меча. Нехай же він ще раз привітає мого коханого!

Вона ухопила меч і відрубала Гагенові голову. Етцель здригнувся.

— Горе, жінка вбила найвидатнішого рицаря! — вигукнув він.— Настав кінець світу. Горе нам!

— Проклята! — закричав Гільдебранд.— Що ти наробила! Тобі не місце на землі!

Він підбіг до королеви і скинув її з трону. Вона кричала, мов звір, просила допомоги у Етцеля. Однак король не ворухнувся.

Гільдебранд вихопив свій меч і порубав Крімгільду.

Етцель гірко заплакав.

Так любов закінчилася горем.

Що було далі, не знаю. Знаю тільки, що багато людей плакало — рицарі, жінки, діти, а також слуги, дружини і діти слуг.

На цьому й кінчається давня оповідка. Вона називається: "Горе Нібелунгів".