Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Минуло хвилин, напевно, десять, якщо не більше, поки я заспокоїлася. Руслан весь цей час м’яко погладжував мене по спині. Побачивши, що я почала рівніше дихати та більш менш отямилася, ніжно поцілував у скроню та тихо запитав:

- Пливти зможеш?

Невизначено знизала плечима. Зможу, але не хочеться зовсім напружуватися. Руслан показово важко зітхнув, поправив наш «одяг» та, зручніше перехопивши мене під попу, почав плавно рухатися зі мною на руках у бік де теж були сходи з басейну.

Щойно він виліз із води, я спробувала сповзти з нього, але він не дав. Із глухим наказом "не рипайся" попрямував до нашої кімнати. Про всяк випадок сховала обличчя в нього на шиї, але, на щастя, нам дорогою ніхто не зустрівся.

Ми по черзі прийняли душ. Я перша, Руслан слідом. Було дивно ділити з ним одну, а точніше дві кімнати, а по суті один простір на двох. Коли він вийшов з ванної кімнати, до речі тут вона була стандартна, а не як у нас на базі, то я вже закінчувала збиратися. Мінімум косметики, тільки злегка підфарбувала вії та нанесла блиск на губи. Легка біла сукня до колін. Розпущене волосся. Завдяки тому, що я його не мочила ні в басейні, ні в душі, мені вистачило тільки кілька разів провести по ньому гребінцем, та красиві хвилі готові.

Руслан вийшов лише в одному рушнику, обмотаному навколо стегон, та незворушно пройшов до шафи. Наші речі, поки я прохолоджувалася біля басейну, вже хтось із обслуговуючого персоналу гарно розвісив та розклав по полицях. Ось це сервіс!

Я вкотре залипла на його ідеальному тілі. Напевно, щоб домогтися такого ефекту, потрібно годинами пропадати в тренажерному залі, але я вже більше тижня перебуваю поруч із ним, а жодного разу не спостерігала, щоб він займався. Сама по собі, я в цьому плані ледача. Поки все гаразд, не бачу сенсу напружуватися. Ось років у тридцять, може раніше, а може пізніше, я можливо почну активно займатися спортом.

- Богдано, я твій погляд відчуваю навіть спиною, - усміхається Руслан, відкидаючи рушник убік та надягаючи боксерки.

Я не здивуюся, якщо на цій чутливій спині ще й очі присутні! Тихенько фиркнув, відвертаюся та продовжую перервану справу, намагаюся застебнути на спині блискавку нової сукні.  

Руслан як завжди сама невимушеність. Продовжував собі спокійно одягатися, наче мене тут і немає. Сумніваюся, що його взагалі в цьому житті хоч щось бентежить.

Я ж тривалий час живу одна та зараз ділити нехай і тимчасову житлоплощу з чоловіком, а, тим паче, до якого занадто сильно не байдужа, мені дуже некомфортно та змушує, м'яко кажучи, нервувати, що аж ніяк не допомагає розв'язати проблему із сукнею.

Але мучуся я недовго. Незабаром відчуваю, як мої руки м'яко відводять убік.

- Складно попросити?! - акуратно тягне блискавку вгору, ніжно цілує у вигин шиї, слідом невагомо погладжуючи, відводить волосся з-за плеча назад на спину, - Готово!

- Дякую, - нервово ковтаючи, повертаюся до нього.

Руслан встиг за час моїх непотрібних маніпуляцій повністю одягнутися. Легка біла сорочка без рукавів та такого ж кольору вільні штани. Виглядав він незвично недбало, але як завжди чудово.

Бере за руку та піднімає до своїх губ. Повільно по черзі цілує кісточки пальців, не зводячи з мене очей. Зачаровує, з розуму зводить лише поглядом.

- Ти дуже красива, Богдано! Так би і з'їв тебе, - хижо посміхається та багатообіцяюче додає, - Але доведеться дочекатися кінця вечері.